Стивен Фрай – Троя (страница 26)

104 Їх справді було так багато, що це змушує замислитися, скільки ж усього могло бути стріл. Він, мабуть, цілими годинами чи навіть днями стояв навколішки біля Гідри, вкриваючи її отрутою наконечники стріл, якщо порахувати всю шкоду, що її вони завдали в майбутньому. Деякі історики та оглядачі, які люблять псувати людям настрій, вважають, що греки мали звичку використовувати суміш зміїної отрути та екскрементів, щоб робити свої стріли та списи або миттєво смертельними, або повільно й жорстоко заразними, і що Геракл, імовірно, повторно отруював свої стріли багато разів, використовуючи цей метод, замість того, щоб покладатися винятково на свій запас стріл із отрутою Гідри. Але я волію вірити в інше. Смертоносна кров має прямий зв’язок із батьком Гідри, стародавнім та змієподібним хтонічним чудовиськом Тифоном, сином первісної Геї та Тартару, і, отже, вона також пов’язана з Піфоном, змією, вбитою молодим богом Аполлоном (див. «Міфи»). Піфо, місце цього вбивства, пізніше назвали Дельфами, а жриця місцевого оракула була відома як Піфія; це був саме Дельфійський оракул, який наказав Гераклові розпочати свої Подвиги. Колись Тифон боровся із Зевсом за контроль над усім космосом. Тоді як найважливішим призначенням Геракла, сина Зевса, було врятувати Олімп і його богів від знищення від рук велетнів, нащадків Геї, що він і виконав, отруївши кров’ю Гідри, дитини Тифона, свої стріли (див. «Герої»). Так Геракл позбавив світ від багатьох інших нащадків Тифона та переміг незліченну кількість інших супротивників; а потім, за жорстокою іронією сорочки Несса, та сама отрута спричинила його власну болісну смерть. А долею цих самих стріл, як ми побачимо далі, стало ще й визначення перебігу Троянської війни. Цей безладний екскурс намагається натякнути на те, що гобелен грецького міфу пронизаний отрутою Гідри від початку до кінця, мов змієподібною ниткою. Трагічна симетрія її остаточного використання для припинення Троянської війни та опускання завіси над Олімпійською епохою — боги, герої та все інше — викликає у пам’яті образ уробороса: змії, яка їсть власний хвіст. Зрештою, Тифон мав якось їм помститися.

Однак внесок Філоктета в грецьку справу, здавалося, закінчився, так і не розпочавшись. Тому що, поки він вів Агамемнона та інших до того місця, де він пам’ятав, як Геракл приносив жертви багато років тому, йому не пощастило наступити на гадюку, яка миттєво підстрибнула і встромила свої ікла в його ногу. За кілька секунд шкіра навколо стопи розпухла, і Філоктет ледве міг ходити. Діомед допоміг йому перетнути острів і дістатися човна, який мав доставити їх усіх назад на кораблі, але на той час рана вже загноїлась, і від неї йшов найстрашніший сморід. Одіссей прошепотів Агамемнону та Менелаю, що таку інфекцію неможливо вилікувати, і є ризик, що вона може поширити свою заразу на інші кораблі. Атріди ухвалили залишити Філоктета позаду.

Вони були достатньо уважними до нього — уважними за власною оцінкою, а не за оцінкою обуреного Філоктета, — щоб погодитися з тим, що Хріс був надто маленьким і негостинним для нього105. Тож, шкутильгаючи, виючи, обурений Філоктет лишився покинутим на сусідньому острові Лемнос, який на той час був безлюдним106. А командування його сімома кораблями разом із усім особовим складом 350 веслярів-лучників передали Медону, зведеному братові Аяса, Аякса Малого.

105 Справді, все вказує на те, що острів Хріс («Золотий острів») був досить малим, тож міг бути повністю затопленим через підвищення рівня моря приблизно у часи Римської імперії. Один археолог-любитель у 1960-х роках стверджував, що знайшов його підводні руїни, храм і все інше.

106 Безлюдний острів, принаймні за Софоклом. Можливо, після того як Ясон став правителем мінейців (див. «Герої»), вони покинули Лемнос і вирушили жити деінде.

Протягом наступних десяти років Філоктет залишався на Лемносі, страждаючи від агонії рани, яка не хотіла загоюватися, та харчуючись м’ясом тих птахів і тварин, яких він міг вполювати за допомогою лука та отруйних стріл. Збережіть його ім’я десь у глибині своєї пам’яті, бо він іще повернеться.

— Тепер, — сказав Агамемнон, — шліть сигнал. Завтра на світанку наш флот атакує.

Звістка поширювалася кораблями з палуби на палубу.

— Троя!

— Троя!

— Троя!

Іліон

Прибуття

Безверхі вежі Трої виблискують на сонці. Зі стін міста голосно гукають вартові й сторожі та сурмлять у свої роги. Вони побачили видовище, яке здатне вселити страх навіть у найсміливіші серця.

Далеко на заході почорнів обрій, який відділяє море від неба. М’яка смуга серпанку, яка щодня, до цього дня, відділяла море від неба, тепер перетворилася на широку чорну лінію, що тягнеться ліворуч і праворуч, наскільки сягає око. І поки троянці спостерігають, лінія згущується. Це схоже на те, ніби Посейдон виштовхує з морських глибин новий острів чи новий континент.

Незабаром вони розуміють, що ця чорна лінія — це не велика скеля, що піднімається з моря. Це неймовірно величезна флотилія кораблів, яка стала в одну лінію. Сотні й сотні, а за ними ще сотні й сотні кораблів.

Але троянці були готові до війни. Місяць за місяцем вони готувалися до оборони. Вся Троя знала, що наближаються кляті ахейці, але масштаби їхнього флоту, його вигляд... До цього їх ніщо не могло підготувати.

Гектор і Паріс піднялися на оборонний вал, щойно почули перші звуки рогів.

— Скільки? — питає Паріс.

Гектор дивиться. Минуло не більше години, як Еос широко розчинила браму світанку, щоб її брат Геліос проїхав крізь неї на своїй колісниці. Титан сонця був уже досить високо в небі, щоб од його проміння виблискувало море. Крізь серпанок Гектор бачить вдалині спалахи, коли сонячне світло падає на носи, щогли, корпуси та занурені весла.

— Невдовзі вони підійдуть досить близько, щоб ми змогли їх порахувати, — відповідає він. — Ходімо. Час принести жертви, а потім... ми візьмемо до рук зброю.

Поки ми чекаємо прибуття флотилії, а троянці готуються та приносять свої жертви богам, саме час розглянути питання, яким богам троянці роблять ці жертви. Тим самим богам, що й греки? Чи боги вже обрали свою сторону в цій війні?

Олімп

Боги з дедалі більшим захватом спостерігали за видовищем смертельного шторму, що збирався біля Трої. Вони з захопленням і зростаючим хвилюванням спостерігали за тим, як ахейці готувалися до війни і взяли курс на Троаду.

Олімпійці насолоджуються тим, як їхні іграшки, їхні маленькі домашні улюбленці, тобто люди, сваряться й улаштовують битви. Вони захоплюються війнами смертних. Вони такі ж запальні й цікаві, як дворяни епохи королеви Єлизавети I, які роблять ставки на результат цькування ведмедів, або лорди епохи Регентства біля рингу під час півнячих боїв в Іст-Енді, або банкіри з Волл-стріт під час незаконної бійки у клітці в центрі міста. «Похід у нетрі», — такими словами представники знаті дев’ятнадцятого сторіччя називали свої екскурсії до бруду та крові простолюду.

Жахлива привабливість бруду та п’янка загроза насильства. І як у тих азартних аристократів, у богів є свої фаворити. Але замість того, щоб робити ставки на золото, безсмертні роблять ставки на честь, статус і свою гордість. Крім того, як і ті азартні аристократи, боги — як ми побачимо далі — не є вищими за те, щоб ставити підніжки піхоті та вершникам, яких вони не люблять, і несправедливою мірою допомагати тим, кого вони визначили своїми фаворитами.

Заспокоївши вітри й вимагаючи принести в жертву доньку Агамемнона Іфігенію, Артеміда, богиня полювання та лука, тримала й випробовувала терпіння греків у Авліді, що дає нам підказку до того, кого вона підтримує. Вона та її брат-близнюк Аполлон прихильно ставляться до троянців, і протягом наступних років кожен із них робитиме все можливе, щоб підтримувати їх у цій справі. Як і їхня мати, стародавня титаніда Лето. Афродіта, звичайно, була на боці Трої відтоді, як Паріс нагородив її Яблуком розбрату (і, можливо, навіть раніше, коли вона вступила у зв’язок з Анхізом і народила йому сина Енея). Арес, бог війни та коханець Афродіти, також став на бік Трої107. Ці чотири олімпійці стануть надзвичайно могутніми союз­никами троянців.

107 У розповіді Гомера деякі другорядні боги, часто пов’язані зі зрозумілих причин із Аресом, також зараховані до троянської сторони. Це Фобос (Страх і Паніка) та Деймос (Жах), хоча насправді вони — не більше ніж уособлення людських емоцій, які очікувано загострюються у бою. До троянських рядів іноді зараховують іще й Еріду, богиню чвар і розбрату, чиє золоте яблуко призвело до викрадення Єлени. Річковий бог Скамандр, звичайно, приєднується до Трої та відіграватиме роль у спробі відбити атаку найвеличнішого з ахейських воїнів.

Тим часом ахейці можуть розраховувати на підтримку Гери та Афіни, які все ще трималися за образу, що її, як вони вважають, їм завдав Паріс. Крім того, Афіна завжди була особливо прихильною до Діомеда та Одіссея і завжди наглядатиме за ними. Гермес також надає перевагу Одіссею108, але хитрий бог-посланець насамперед завжди вірний своєму батькові Зевсу. Посейдон, володар моря, стає на бік ахейців, як і Гефест, бог вогню та кузні, — можливо, саме з тієї причини, що його невірна дружина Афродіта і її коханець Арес віддають перевагу Трої. Звичайно, Фетіда завжди робитиме все можливе заради свого сина Ахілла, тож підтримуватиме грецьку сторону.