Стивен Фрай – Троя (страница 25)

Клітемнестра ридала. Ахілл відвів свій погляд. Агамемнон заплющив очі.

Калхас опустив ножа. Проте він не зарізав Іфігенію, бо Іфігенія зникла. У ту ж саму мить, коли опустився ніж, вона зникла. Її місце зайняв олень, і саме шкуру цієї істоти пробило лезо ножа, а не бліду шкіру Іфігенії.

Кров оленя вирвалася з рани великим фонтаном. Не зволікаючи, забризканий кров’ю оракул повернувся до натовпу з тріумфальним криком.

— Ви стали свідками милосердя Мисливиці. Вона пощадила дівчину! Вона всміхається нам!

Серед натовпу зазвучало приглушене підбадьорення. Чи справді богиня пощадила Іфігенію, чи це був якийсь трюк, придуманий Агамемноном і його жерцем? Але поки натовп вирішував, Калхас указав на дерева, що оточували це місце.

— Дивіться! — вигукнув він. — Вона посилає нам вітер!

Це була правда, повітря довкола них раптом заворушилося.

— Зефір! — вигукнув Калхас.

Це був не звичайний вітер, а Західний вітер... вітер, потрібний їм для якнайшвидшого переходу на схід, де була Троя.

— Зефір! — кричали греки. — Зефір! Зефір! Зефір!

У хвилюванні та в гарячці приготувань до відплиття Агамемнон не помітив від’їзду Клітемнестри та її супроводу.

— Відплила не попрощавшись, — сказав він Одіссеєві. — Але я не хвилююся. Ця війна скоро закінчиться. Вона трохи поміркує та зрозуміє, що у мене не було вибору. Крім того, богиня в будь-якому разі відправила б Іфігенію додому. Вона буде вітати їх там, у палаці, коли вони повернуться. Звичайно, вона буде там. Сподіваюся, всі твої кораблі придатні до плавання й готові вирушати, Одіссею. Завтра на світанку ми відпливаємо. На Трою!

— На Трою, — сухо повторив Одіссей.

Ахейці

І ось найбільший флот, який тільки бачив світ від свого початку, поплив на схід через північну частину Егейського моря до Троади.

У другій книзі «Іліади», у розділі, відомому як «Каталог кораблів», Гомер використовує 266 рядків для детального опису цієї величної армади. Плавними дактилічними гекзаметрами — метричним рядком із дванадцяти-сімнадцяти складів, — які він використав для свого вірша, він розповідає нам, звідки припливли ці кораблі та хто ними керував. Протягом багатьох століть класицисти й історики із задоволенням аналізували цей список, порівнюючи його з іншими джерелами та зважуючи ймовірність того, що кожна пентеконтера справді могла вмістити до 120 людей, як, очевидно, вважає Гомер99. Арифметика, яка випливає зі списку Гомера, дає нам оцінку грецьких сил, згідно з якою загальна кількість кораблів становила близько 1 190, а воїнів було (приблизно) 142 320, вважаються загальнопогодженими числами100. Вчені застосовують археологічні, документальні та історичні дані (і багато припущень), аби зробити власні оцінки чисельності армії.

99 Пентеконтера — корабель, яким керували п’ятдесят веслярів. Однак не на всіх кораблях в історії Гомера було так багато веслувальників. Деякі описані як такі, що мали лише двадцять; можливо, це були менші кораблі, або, можливо, тридцять їхніх лав із веслами залишилися вільними. Наприклад, у «Ката­лозі» сказано, що кожен корабель беотійської армії містив 120 людей, що означає, що на їхньому борту було додатково по сімдесят воїнів, які не веслували. З «Одіссеї» ми знаємо, що ­кораблі з Ітаки містили по п’ятдесят людей. Гра в підрахунок може бути веселою, якщо вам це подобається, але, звичайно, вона нічого не доводить. Для наших цілей достатньо знати, що флот був великим.

100 Такі джерела, як Аполлодор та Гігін, приміром, пропонують трохи нижчі цифри. Але більшість погоджується, що загальна кількість воїнів була десь між 70 000 та 130 000.

Певним чином усе це схоже на ту «Велику гру», в яку грають ті завзяті шерлокіанці, що обговорюють пригоди Голмса та Ватсона так, ніби вони були справжніми людьми, які жили в реальному світі й чиї справи, описані Арту­ром Конаном Дойлом, слід розглядати як факти. А це досить весела та плідна гра. Тож нехай так буде і з Троянською вій­ною. Скільки історичної правди приховано за цією ­історією, я досліджую в Додатку. Але навіть якщо ми віримо, що багато цих подій відбулося насправді, серед них є багато невідповідностей, із якими доводиться мати справу. Про хронологію я вже вам багато розповідав. У головній послідовності цієї історії, якою її передавали з уст в уста, між викраденням Єлени та остаточним відпливом флоту з Авліди минуло приблизно вісім років. Це настільки суперечить віку деяких дійових осіб, що я навіть не торкатимуся цієї теми. Враховуючи втручання богів та інші магічні й надприродні події, я — як згадувалося у вступному слові, що ви його так мудро пропустили, — віддав перевагу тому, щоб розповісти історію війни та її наслідків, не намагаючись розставити точки над кожною послідовною йотою чи підкреслити кожну хроно­логічну тау.

Для наших цілей достатньо знати, що великий ахейський експедиційній корпус складався із безпрецедентного за своїми розмірами величезного флоту з воїнами, яких зібрали з дюжин королівств і провінцій під командуванням верхов­ного царя альянсу Агамемнона Мікенського.

Але перш ніж ми разом із цією силою ступимо на берег Іліона, ми маємо дізнатися про пригоду, яка спіткала греків на їхньому шляху до Трої. Хоча тоді ще ніхто з головних дійових осіб не міг цього усвідомити, це була досить важлива подія, яка стала вирішальною для остаточного результату всієї цієї кампанії. Витоки цього епізоду, як і походження вели­кого міста-держави й цивілізації, до яких зараз прямують греки, можна простежити від найвеличнішого зі смертних дітей Зевса — Геракла.

Зійшли з курсу

Ахейський флот наблизився до протоки Геллеспонт і зробив зупинку біля острова Тенедос.

— Остання зупинка перед Троєю, — сказав Агамемнон. — Нехай чоловіки трохи повеселяться, перш ніж ми візьмемося за похмуру справу війни.

Греки заполонили острів, де стали влаштовувати імпровізовані спортивні змагання, полювати на дичину та бігати за місцевими жінками.

Ахілл був у захваті від того, що зустрів найпривабли­вішу дівчину, яка купалась у басейні. Але перш ніж він зміг ­підійти до неї, з-за дерев вистрибнув чоловік, який, розмахуючи мечем і ревучи від гніву, перегородив йому дорогу.

— Овва, — сказав Ахілл. — А що у нас тут?

— Ти посягаєш на моє королівство, нахабний хлопче.

— Твоє королівство?

— Я Тенес, син Аполлона і правитель цього острова. Не маючи порядності спитати дозволу, ви, варвари, ганяєтеся нашою місцевістю за дикими звірами, грабуєте наші поля та виноградники, а тепер ти насмілився підійти до моєї сестри. Ти заплатиш за це.

Тенес уперся ногами в землю й знову заревів. Але у вухах Ахілла цей рев заглушив наполегливий шепіт, що пролунав у його голові. Це був голос його матері Фетіди.

«Ахілле, стережися! Не вбивай синів Аполлона, інакше Аполлон точно тебе вб’є».

Чи вона справді розмовляла в цей час із Ахіллом, чи він просто пригадав її слова, сказані раніше, він не був у цьому впевнений. Фетіда попереджала його про різні речі, відколи він себе пам’ятав: про небезпеки, помсту, пастки, бунти, табу, заборони, прокляття. Всі матері захищали своїх дітей, він це знав. Фетіда, безсумнівно, захищала навіть більше, ніж інші. Можливо, вона колись сказала йому, що ті, хто вбиває синів богів, потім будуть убиті цими богами. Вона завжди казала йому щось подібне. Але Ахілл не боявся. Він приглушив цей внутрішній голос. Його гаряча кров закипіла. Видовище цього самовпевненого острів’янина, який ревів і тряс перед ним своїм мечем, було нестерпним.

Фінт ліворуч, танець праворуч, стрибок уперед, різкий поворот зап’ястя, і меч Тенеса опинився на землі, й Ахіллові для цього навіть не потрібно було діставати власну зброю. Ще один різкий поворот, і шию Тенеса було зламано, а його життя згасло. Його сестра закричала й утекла.

Тим часом королівський гурт на чолі з Атрідами101 залишила Тенедос і вирушила на менший сусідній острів Хріс. Вони мали намір принести там жертву Гераклові, який сам спалив на цьому острові жертви богам перед своїм нападом на Лаомедонта Троянського. Їх привів до того самого місця один із найвірніших послідовників Геракла, Філоктет, син царя Пеанта з Мелібеї, який був там із Гераклом багато років тому.

101 Загальна назва для братів Агамемнона та Менелая — вона означає «сини Атрея». Знатні греки з королівським корінням полюбляли звертатись один до одного у такій формі.

Філоктет також був присутній у мить смерті великого героя. Він у безпорадному розпачі спостерігав, як їдка отрута з сорочки, що колись належала мстивому кентавру Нессу, в’їдалась у плоть Геракла102. У своєму пекельному божевіллі Геракл викорчував дерева для власного похоронного вогнища. Коли він благав своїх друзів підпалити його, вони всі відступили. Тільки у Філоктета вистачило духу зробити це. На знак подяки, вмираючи, Геракл заповів йому свій лук і легендарні стріли. Філоктет зі сльозами на очах підніс запалений смолоскип до вогнища і спостерігав за тим, як величезна й змучена душа Геракла покидає його величезне й змучене тіло103.

102 Див. «Герої».

103 Софокл у своїй трагедії «Філоктет» каже, що це Пеант, батько Філоктета, насправді запалив вогнище.

Той лук подарував юному Гераклові, як дехто каже, сам бог-лучник Аполлон. Але насправді найціннішими були стріли. Геракл занурив їхні кінчики в отруйну кров багатоголового водяного дракона, Лернейської гідри. Ці смертоносні стріли забезпечили йому перемогу в багатьох наступних битвах104. Але тепер, після його смерті — точніше, від часу його сходжен­ня до олімпійського безсмертя — лук і стріли ретельно зберігались у вірного Філоктета, який з часом зарахував себе до великого натовпу знатних женихів, що зібрались у Спарті заради руки Єлени. Тож так сталося, що Філоктет разом з іншими присягнувся захищати її шлюб і належним чином доповнив велике військо Агамемнона, яке готувалося до вторг­нення, своїми сімома кораб­лями.