Стивен Фрай – Троя (страница 2)

Іл став навколішки й помолився богам, бажаючи отримати від них знак, аби впевнитись у тому, що він не помилився. Миттєвою відповіддю став дерев’яний предмет, який упав із неба і приземлився біля його ніг у великій хмарі пилу. Він був зростом з десятирічну дитину6 і вирізьблений у вигляді Афіни Паллади — вона була зі списом в одній руці та прядкою і веретеном в іншій, представляючи мистецтво війни та мистецтво миру, над якими панувала сіроока богиня.

6 Три давньогрецькі лікті, що приблизно дорівнює чотирьом футам і шести дюймам або 135 сантиметрам. Такий дерев’яний культовий предмет, вирізаний у вигляді божества (зазвичай богині), був відомий як ксоан чи ксоанон.

Лише один погляд на такий священний предмет миттєво осліпив Іла. Проте він був достатньо обізнаний у діях олімпій­ців, тож не панікував. Упавши навколішки, він підніс молитви подяки до небес. Після тижня непохитної відданості його було нагороджено відновленням зору. Сповнений відродженої енергії та завзяття, він одразу ж почав закладати фундамент свого нового міста. Він спланував вулиці так, аби вони розходилися, мов спиці колеса, від центрального храму, який він присвятив Афіні. У самому центральному святилищі храму він помістив дерев’яну фігуру Афіни Паллади, яка впала з неба: ксоанон, Удача Трої, символ і гарантія божественного статусу міста. Допоки цей священний тотем залишався недоторканим, доти Троя процвітатиме та розвиватиметься. У це вірив Іл, і люди, які зійшлися, щоб допомогти йому побудувати та заселити це нове місто, також вірили разом із ним. Вони назвали дерев’яну фігуру Палладієм, а на честь Троса, батька Іла, дали своєму місту та собі нові назви: Троя та троянці7.

7 Рідка голосна «i» в давньогрецькій та латинській мовах часто стає в англійській мові співзвучною літері «j»: «Jason» для «Ясон», «Jesus» для «Ісус», «Julius» для «Юлій» і т. д. Французи говорять «Troyen» і «Troyenne»; німецькою мовою пишуть «Trojaner», але вимовляється як «Troy-ahner». Це той самий звук «у» в італійській та іспанській мовах. Проте португальці пишуть і вимовляють це трохи подібно до нас, британців: «Trojan» римується з «explosion» («вибух»). Сучасні греки кажуть «тро-ас», що римується з англійським словосполученням «slow ass» («повільна дупа»).

Тож ми маємо лінію заснування: від Дардана до його синів Іла Першого та Еріхтонія, чий син Трос породив Іла Другого, на честь якого Троя також називається Іліум або Іліон8.

8 Звідси походить назва епічної поеми Гомера «Іліада».

Прокляття

В Іонії була ще одна царська лінія, про яку ми маємо знати, адже її значення важко переоцінити. Можливо, ви вже чули історію про царя Тантала, який правив у Лідії, коро­лівстві, що розташоване було на південь від Трої. Тантал подав богам свого сина Пелопа, запеченого в рагу9. Але боги знову зібрали та воскресили юного Пелопа, і він виріс гарним, популярним принцом та коханцем Посейдона, який подарував йому колісницю, запряжену крилатими кіньми. І ця колісниця призвела до прокляття, яке призвело до... Воно призвело майже до всього...

9 Зевс покарав Тантала вічними муками в Підземному царстві: воду та фрукти завжди зберігали поза його досяганням, що дало нам вислів «танталові муки». Див. «Міфи».

Іл, як і всі інші, був обурений жорстокістю Тантала, причому настільки, що вигнав його з регіону за допомогою зброї. Ви могли подумати, що Пелоп не заперечував би проти вигнання свого батька — зрештою Тантал зарізав його, свого власного сина, зарізав і подав олімпійцям у вигляді фрикасе — але все було далеко не так. Щойно Пелоп досяг повноліття, він зібрав армію та напав на Іла, але Іл легко переміг його у битві. Пелоп залишив Іонію, а тоді оселився на землях, що були далеко на заході, на півострові біля материкової Греції, який і донині називається на його честь Пелопоннесом. На цьому дивовижному клаптику землі виросли такі легендарні королівства і міста, як Спарта, Мікени, Коринф, Епідавр, Тройзен, Аргос та Піза. Ця Піза, звичайно, була не італійською батьківщиною Пізанської вежі, а грецьким ­містом-державою, яким на час прибуття Пелопа правив цар Еномай, син бога війни Ареса.

У Еномая була дочка Гіпподамія, краса та походження якої приваблювали багатьох залицяльників. Проте цар боявся пророцтва, яке повідомляло про те, що він загине від рук свого зятя. У ті часи не було жіночих монастирів, де можна було б зачинити дочку, тому він спробував інший спосіб забезпечити її вічне дівоцтво — він оголосив, що віддасть Гіпподамію лише за того чоловіка, який зможе перемогти його під час перегонів на колісницях. Проте була одна заковика: нагородою за перемогу міг стати шлюб із Гіпподамією, але, з іншого боку, ціною поразки в перегонах ставало життя залицяльника. Еномай вірив, що на світі не існує кращого за нього візника; отже, він був упевнений, що його дочка ніколи не вийде заміж і не приведе до нього в дім зятя, якого його навчило боятися пророцтво. Незважаючи на значну ціну поразки в перегонах і неперевершену репутацію Еномая як візника, вісімнадцять хоробрих чоловіків прийняли виклик. Краса Гіпподамії була неймовірною, і перспектива завоювати її та багате місто-державу Пізу була великою спокусою. Вісімнадцять чоловіків змагалися з Еномаєм і вісімнадцять були переможені; їхні голови на різних стадіях розкладу прикрашали стовпи, що оточували іподром.

Коли Пелоп, вигнаний зі свого рідного королівства Лідії, прибув до Пізи, він був миттєво вражений красою Гіпподамії. Хоча він вірив у власні навички вершника, він вважав за доцільне покликати на допомогу свого колишнього коханця Посейдона. Бог моря та коней був радий послати з хвиль колісницю та двох крилатих коней, які відзначалися великою силою та швидкістю. А щоб бути двічі впевненим, Пелоп підкупив візника Еномая Міртіла, сина Гермеса, щоб той допоміг йому перемогти. Вмотивований обіцянкою половини королівства Еномая та ночі в ліжку з Гіпподамією (в яку він теж був закоханий), у ніч напередодні перегонів Міртіл прокрався до стайні й замінив бронзові стрижні, які фіксували вісь колісниці Еномая, на такі самі стрижні, виріза­ні з бджолиного воску.

Наступного дня, коли почалися перегони, молодий Пелоп вирвався вперед, але майстерність царя Еномая була настільки великою, що той незабаром почав його наздоганяти. Він майже наздогнав Пелопа, його піднятий спис готувався завдати свого смертельного удару, як раптом воскові стрижні зламалися, колеса злетіли з колісниці, й Еномай зустрів криваву смерть під копитами своїх власних коней.

Міртіл пішов вимагати те, що він вважав своєю справедливою нагородою, — ніч із Гіпподамією, — але вона побіг­ла скаржитися Пелопу, і він скинув Міртіла зі скелі в море. Коли потопаючий Міртіл борсавсь у воді, він проклинав ­Пелопа та всіх його нащадків.

Міртіл не входить до числа найбільш відомих грецьких героїв. Однак та частина Егейського моря, куди він упав, досі називається Міртойським морем. Багато років місцеві жителі проводили щорічні жертвоприношення на честь Міртіла в храмі його батька Гермеса, де його тіло лежало забальзамоване після його смерті. Стільки відданості заради слабкого, хтивого чоловіка, який погодився на хабар і став причиною смерті свого власного царя.

Але повернімося до прокляття, що впало на Пелопа. Це прокляття має значення. Адже Пелоп і Гіпподамія мали дітей. І в їхніх дітей були діти. І прокляття Міртіла було на них усіх. Як ми побачимо далі.

Якщо ця історія, історія Трої, і має якийсь сенс чи мораль, то це старий простий урок про те, що всі вчинки мають наслідки. Те, що вчинив Тантал, погіршилося тим, що вчинив Пелоп... І вчинки цих двох спричинили загибель того, що мало стати найважливішим королівським домом Греції.

Тим часом королівський дім Трої збирався накликати власне прокляття на свої голови...

Цар Іл помер, і трон Трої тепер займав його син Лаомедонт. Там, де Іл був побожним, старанним, працьовитим, шляхетним і передбачливим, Лаомедонт був жадібним, често­любним, безпорадним, лінивим і хитрим. Його жадібність та честолюбство охоплювали бажання ще дужче розбудувати місто Трою, облаштувати навколо нього великі захисні стіни й вали, прикрашені золотими вежами й баш­точками, надати йому такого блиску, якого світ ніколи досі не бачив. Замість того, щоб спланувати та виконати це самотужки, Лаомедонт зробив дещо, що може здатися нам дивним, але все ще було можливим у ті дні, коли боги та люди гуляли землею разом: він доручив двом олімпійським богам, Аполлону та Посейдону, виконати цю роботу для нього. Безсмертні були не проти невеликої роботи за контрактом, і пара взялася за цей амбітний будівельний проєкт з усією своєю енергією та майстерністю, вирізаючи великі гранітні брили та перетворюючи їх на акуратні блоки, щоб створити чудові сяючі стіни. За дуже короткий час цю роботу було виконано, і щойно укріплена Троя гордо височіла на рівнині Іліона — це було таке величне й грізне місто-фортеця, якого ще не бачили. Але коли Аполлон і Посейдон звернулися до Лаомедонта щодо плати, він зробив те, що відтоді роб­лять багато хазяїв. Він стиснув губи, сховав їх між зубами й похитав головою.

— Ні, ні, ні, — сказав він. — Вали вигнуті, а я просив зробити прямі. І Південна брама зовсім не така, як я замовляв. А ті контрфорси! Все неправильно. Ох, ні, я не можу заплатити вам за таку погану роботу.