Стивен Фрай – Троя (страница 15)

Вона розігріла жменю запашної амброзії в долонях, перш ніж розтерти нею всього Лігірона65. Дитина радісно агукала, поки її шкіру мастили цією маззю. Коли Фетіда переконалася, що все його тіло покрите, вона віднесла сина до вогнища, де вже палав гарний вогонь.

65 Ніхто не погоджується щодо точного складу амброзії. Ідея про те, що нектар був напоєм богів, а амброзія — їжею богів, випливає зі згадок у творчості Гомера, але інші автори класичної античності вважали, що все було навпаки, що амброзія — рідина, а нектар — тверда речовина. Але більшість погоджується, що вона мала солодкий і ароматний запах та, ймовірно, містила мед. Саме слово «амброзія», певно, походить від слова, яке означає «безсмертний» або «немертвий».

Цього разу. Цього разу це спрацює. Її хлопчик ніколи не помре.

Фетіда нахилилася й поцілувала Лігірона в лоб, відчувши знайому солодкість амброзії на своїх губах.

— Давай, мій любий, — видихнула вона, тримаючи його над вогнем.

— Ні!

З криком люті Пелей стрибнув до вогнища й вихопив дити­ну з вогню.

— Ти неприродна відьма! Ти божевільна, жорстока, хвора...

— Ти не розумієш!

— О, я все розумію. Тепер я розумію, що сталося з нашими шістьма синами. Залиш нас. Залиш палац. Іди геть! Іди...

Фетіда повернулася до свого чоловіка, її очі палали гнівом. Пелей, який підкрався до неї ззаду, заскочив її зненацька, але вона була нереїдою й не збиралася виявляти хоч якийсь натяк на слабкість.

— Жоден смертний не має права так зі мною розмов­ляти. Це ти йди геть. Залиш нас.

Лігірон почав плакати на руках у Пелея.

Пелей стояв непорушно.

— Я знаю, що ти також можеш убити мене, якщо забажаєш. Що ж, зроби свій вибір. І тоді боги побачать, що ти за створіння.

Фетіда тупнула ногою.

— Поверни його мені! Кажу тобі, ти просто не розумієш, що я робила.

— Іди геть!

Фетіда розчаровано закричала. Смертні. Вони не варті таких зусиль. Що ж, гаразд. Їй не вдалося завершити процес і зробити свого сина безсмертним. Лігірон помре, як і всі люди. У неї були важливіші справи, ніж опускатися до ­вульгарної бійки. Вона взагалі ніколи не мала зв’язуватися зі слабкою смертною плоттю.

Вона попливла геть і зникла у вирі світла.

Виховуючи дитя

Деякий час Пелей стояв, малий Лігірон почервонів та відригнув на його руках. Йому здавалося неможливим, що будь-яка мати, божественна чи смертна, може витримати тягар і біль вагітності й пологів, а потім... а потім зробити те, що зробила Фетіда. Віддати своїх дітей вогню. Вона, ­мабуть, божевільна. Хвора до глибини душі. Можливо, з роками пророцтво, яке мало слугувати попередженням, спотворилося. Можливо, справа була не в тому, що її син до­живе до того, аби стати величнішим за свого батька, а в тому, що її син узагалі ніколи не буде жити.

Він подививсь у вічі своєму сьомому синові.

— Тож тепер ти житимеш і виростеш, аби затьмарити мене, Лігіроне? Я впевнений, що ти це зробиш.

Пелей відніс дитину до печери свого діда й рятівника Хіро­на. До тої самої печери, в якій він і Фетіда одружилися на очах у всіх богів того дня, коли Еріда викотила своє золо­те яблуко.

— Ти був моїм наставником, — сказав Пелей кентавру, — ти виростив Асклепія та Ясона. Чи зробиш ти тепер те саме і для мого сина? Будеш його наставником, провідником і другом?

Хірон кивнув і взяв дитину на руки66.

66 Тулуб, голова і руки кентавра були людськими; вони були чотириногими конями лише від пояса. Тому вони могли розмовляти та користуватися руками, як будь-яка людина.

— Я повернуся за ним, коли йому виповниться десять років, — сказав Пелей.

Хірону не подобалось ім’я Лігірон. Воно означало «плач і скиглення» — і Хірон припустив, що це ім’я дали дитині як глузливе прізвисько. Зрештою, всі діти плачуть і скиг­лять. Цілком імовірно, що, якби справи йшли звичайним шляхом, Пелей і Фетіда знайшли б інше, більш гідне ім’я для свого сина. Трохи подумавши, Хірон зупинився на імені Ахілл67.

67 Аполлодор вважав, що Ахілл означає «безгубий» («a-cheile») — припущення, яке сер Джеймс Фрейзер (автор новаторської праці 1890 року про міфи та фольклор «Золота гілка») вважав «абсурдним». Деякі дослідники, як Роберт Ґрейвс та Алек Невала-Лі, вважають, що «безгубий» є доречним іменем для «героя-провісника», хоча я не можу зрозуміти, чому вони вважають Ахілла «провісником». Інші тлумачення його імені — «гостроногий» і, можливо, у ширшому значенні, «прудконогий» — якість, яку пов’язали з Ахіллом Гомер та багато інших письменників. Також «той, хто пригноблює людей» або, можливо, «той, чиї люди пригноблені» — значення, з яким також грає Гомер, проте у каламбурній манері, яка не доводить і не спростовує, що це справжнє походження та значення цього імені. Це семантична гра, у яку вже давно філологи грають, тож досить важко віддати пальму першості якомусь явному переможцю. Як це буває з усіма іменами та титулами, їхнє загальне вживання розмиває як конотацію, так і денотацію слова, тож ім’я стає невід’ємним від свого власника і ­навпаки. Проте тут Ахілл у будь-якому смислі стоїть окремо.

І так сталося, що Ахілл провів першу частину свого навчан­ня в печері Хірона, вивчаючи музику, риторику, пое­зію, історію та науку, а пізніше, коли був визнаний досить дорослим, він продовжив навчання у палаці свого батька у Фтії, де вдосконалював своє вміння володіти списом і диском, кермувати колісницею, битися на мечах і голими руками. У цьому останньому, військовому мистецтві він виявив дивовижні здібності. Коли йому виповнилось одинадцять років, більше ніхто в королівстві не міг наздогнати його на біговій доріжці. Вважалося, що він бігає швидше за саму Аталанту68, що він справді був швидший за будь-якого смертного, що коли-небудь жив на світі. Його швидкість, окомір, рівновага та незрівнянна спортивна грація наділили його такими харизмою та аурою, які хвилювали та захоплювали всіх, хто зустрічав його навіть у такому дуже юному віці. Він був Золотим Ахіллом, якому було забезпечене славне та героїчне майбутнє.

68 Див. «Герої».

Коли цьому герою було близько десяти років і його щойно переселили з печери Хірона до королівського двору Фтії, цар Менетій і цариця Полімела з сусіднього королівства Опус надіслали Пелею повідомлення. Полімела була сестрою Пелея, а Менетій був його товаришем-аргонавтом іще з часів пошуків Золотого руна. Вони запитали Пелея, чи може він прийняти у себе їхнього сина Патрокла, який випадково в пориві гніву вбив дитину, і тепер мусить рости у вигнанні, подалі від Опуса, щоб спокутувати свій злочин. Юний Патрокл, не беручи до уваги той один жахливий випадок, був урівноваженим, добрим і вдумливим хлопцем, і Пелей був щасливий, коли двоюрідний брат Ахілла став його товаришем. Тож вийшло, що двоє хлопців росли разом і були нерозлучними друзями.

Дійові особи

Нагадаймо собі, хто є хто і де вони зараз перебувають. У Трої Гекуба та Пріам поповнили свою родину — серед багатьох інших дітей69 — синами Дейфобом, Геленом і Трої­лом, а також дочками Іліоною, Кассандрою, Лаодікою та Поліксеною. Їхній старший син, принц Гектор, одружився з кілікійською принцесою Андромахою; у той час як Паріс, «мертвонароджений син» (як оприлюднила королівська роди­на), про існування якого ніхто в Трої й не підозрював, блукав разом зі своїми отарами й табунами на горі Іді, не в змозі забути дивний сон, який він бачив того сонячного дня: Гермес, яблуко, мушля морського гребінця, богині та жіноче обличчя — обличчя настільки прекрасне, що Паріс був упевнений у тому, що він бачитиме його у снах до своєї смерті.

69 Пріам мав близько п’ятдесяти синів від Гекуби та своїх попередніх дружин, якщо додати разом усіх його дітей, які згадуються у різних джерелах.

Це обличчя належить Єлені, теперішній цариці Спарти, одруженій із Менелаєм. Боги благословили пару донькою Герміоною та сином Нікостратом. Єлену супроводжує її рабиня, мати Тесея Етра.

Агамемнон править у Мікенах зі своєю молодою дружиною Клітемнестрою. Вона народила йому трьох дочок Іфігенію, Електру та Хрісотеміду, а також сина Ореста.

На острові Саламін править Теламон зі своєю дружиною Гесіоною (троянською принцесою, яку він забрав із собою, коли вони з Гераклом пограбували й спалили Трою у часи її батька Лаомедонта). У них народився син Тевкр — надзвичайно обдарований лучник, який чудово ладнає зі своїм величезним зведеним братом Аяксом, сином Теламона від першого шлюбу. Брат Теламона Пелей править у Фтії без своєї дружини Фетіди, що повернулась у море. Їхній син Ахілл, якого завжди супроводжує його друг Патрокл, росте видатним героєм.

Одіссей, задовільно владнавши непросту справу Тіндарея, відплив зі своєю нареченою Пенелопою назад на Ітаку.

Тож коли все це впорядкувалося в наших головах, ми можемо повернутися на схід через Егейське море і знову відвідати Трою.

Паріс повертається додому

Коли настала вісімнадцята річниця смерті другої дитини Пріама та Гекуби, почуття провини, сорому та смутку, які вони відчували через його вбивство, ніяк не зменшились і не пом’якшилися з часом.

У Трої побутував звичай щороку в день його народження та ймовірної смерті влаштовувати Поминальні ігри на честь загиблого сина. Ніхто в Трої, окрім пастуха Агелая, не знав про те, що цар і цариця відправили свою дитину поми­рати на схилах гори. Наскільки було відомо світу, юний принц народився мертвим. Такі речі траплялися. Було дуже рідкісною подією, коли всі діти однієї пари доживали до свого повноліття.