Стивен Фрай – Одіссея (страница 9)
35 За міфами, Прометей брав участь у створенні людей. Він же дарував людям вогонь. Коли ж Зевс, обурений нечестям людей бронзової доби, вирішив знищити людство потопом, Прометей попередив про наміри царя богів свого сина Девкаліона. Він, його дружина Пірра та їхні діти стали єдиними людьми, які пережили потоп. Тому справді всі люди після потопу — діти Прометея. На цьому Дідона базує свої доводи про власну волю і власний вогонь. —
Із цими словами, які означали значно більше, ніж міг здогадатися троянський царевич, Дідона пішла геть.
Поки Еней з товаришами несли дошки на берег, аби полагодити кораблі, Дідона з Ганною збирали дрова на велике вогнище.
Виходячи з карфагенського порту, троянці бачили зі своїх кораблів, як над палацом Дідони здіймається стовп диму. Еней побіг на корму, аби побачити це величне і страшне видовисько.
Над Дідоною підіймалося полум’я, а вона кляла богів за те, що не спромоглися винищити троянське плем’я до ноги. Конаючи, вона прокляла Енея й увесь його рід, проголошуючи вічну ворожнечу між Карфагеном і містом, яке боги (як Еней казав) наказали йому заснувати, — Лацієм, Італією, Римом.
Повелитель народів
Удома!
— Ну що я казав, повелителю? Про такий вітер можна хіба мріяти!
— А ось бурю ти не передбачив, Калхасе.
— Цього ранку я бачив зграю чапель, пане. За тим, як вони летять, я зрозумів, що бурю, яка нас спіткала, наслав Посейдон, аби покарати Аякса. Раптові бажання богів передбачити неможливо.
— Але ж і завдало воно нам шкоди!
— Ми втратили один корабель і затрималися на три дні. Не така вже й страшна шкода, великий царю. Ми вже проминули Арголійський півострів. Невдовзі вже будемо вдома.
Агамемнон окинув поглядом обрій. Попереду поставали обриси Лаконії та східний берег Пелопоннеса.
— Розгорніть прапори! — наказав він. — Якщо я її знаю, вона нас виглядатиме.
Мабуть, дружину свою Агамемнон знав погано. Велична Клітемнестра ніколи не стала б підніматися щодня на скелю та дивитися цілими днями на море, ніби рибальська дружина. Цариця чоловіка не виглядала — принаймні самотужки. Це завдання вона доручила вартовому, який стояв на вежі й оглядав Тиринійську гавань.
Мікенська цариця зручно влаштувалася на троні посередині мегарону — великої зали мікенського палацу, а навколо неї ходив її коханець Егіст, весь час повторюючи: «Лишилося недовго! Лишилося недовго!»
Стіну прикрашав гобелен, на якому був зображений родовід Плейсфенів, нащадків дому Тантала. З одного пагону виростали Тієст і Атрей, які ненавиділи один одного. Егіст був сином Тієста36, Агамемнон і Менелай — синами Атрея.
36 Син нечестивого союзу Тієста й Пелопії, власної доньки. Більш детально історію нащадків Тантала, розпусну й жорстоку, можна дізнатися у «Трої». Пелопія настільки соромилася сина, який народився від Тієста, що лишила його на схилі далекого пагорба — греки часто так робили, якщо вірити історіям Аталанти, Едіпа та інших — див. «Герої». Малюка підібрали та виростили пастухи, а вигодувала коза — звідси й ім’я Егіст, від «ейкс», коза, співзвучно з «егіс», великий щит Афіни, зроблений з козячої шкіри (якщо, звісно, вірити Геродотові). —
Двоюрідні брати успадкували ненависть своїх батьків та уклали нерушиму присягу кровної помсти — страшну й жорстоку навіть для того часу.
Гобелен подавав сімейну історію з перспективи Атрея — як Егіст його вбив, через що мікенський трон перейшов до Тієста. Агамемнон і Менелай втекли до Спарти, але невдовзі повернулися, аби помститися за батька, скинути Тієста та повернути трон. Агамемнон воцарився в Мікенах, а Менелай отримав Спарту — і, звісно, Єлену37.
37 Більш розлого про Менелая і Єлену див. у «Трої». —
Атріди, здавалося, здобули остаточну перемогу. Принаймні так подавав історію гобелен.
Але — отакої — Агамемнон з Менелаєм Егіста — вони жартома називали його Цапеня — не вбили. Він утік з Мікен, і про нього довго нічого не було чути.
І от десять років тому Клітемнестра повернулися з Авліди в далеко не найкращому настрої. Разом з донькою Іфігенією її хитрістю заманили в беотійську гавань Авліду, де грецький флот не міг зрушити з місця, — богиня Артеміда наслала на море штиль за те, що Агамемнон застрелив її священного оленя.
Заманив їх туди Одіссей, сказавши: «Мерщій вирушай до Авліди разом із донькою — Ахілл хоче взяти її за жінку!».
Хіба можна було уявити собі більшу честь? Сповнена радості, Клітемнестра з Іфігенією примчали в Авліду з найближчим приливом. Їм ледь вистачило часу надягнути найкращі шовкові сукні із золотими накидками та прикрасами, гідними такої нагоди.
Проте, ступивши на берег, мати з донькою зрозуміли, що покликали їх зовсім з іншою метою. Калхас, придворний провидець Агамемнона, проголосив, що Артеміда вимагає Іфігенію в жертву, щоб спокутувати кров убитого оленя. Інакше грекам годі чекати на попутний вітер, аби вийти з Авліди й дістатися Трої. Похід зазнав би невдачі ще до свого початку. Саме для того їх і покликали, а шлюб з Ахіллом був лише хитрістю, про яку, до речі, сам Ахілл не мав жодного поняття. Ця перша омана, зроблена від його імені, поклала початок ворожнечі Ахілла з Агамемноном, яка тривала майже всю війну.
Клітемнестра так і не забула сморід того спекотного, без найменшого натяку на свіжий вітерець повітря, яке стояло над гаванню, ані безжального, кровожерливого погляду греків, які вишикувалися навколо, — погляду, який супроводжував їх, коли вони йшли від берега.
Клітемнестра не мала кого покликати на допомогу. Усе грецьке військо, від головнокомандувача до останнього простого воїна, було єдине у своєму бажанні, аби справа була якнайскоріше зроблена, і богиня якнайскоріше вдоволена.
Іфігенія, сповнена воїстину царської гідності, сама спокійно лягла на вівтар.
Жінки з почту Клітемнестри говорили потім, що для цариці більшим ударом було розчарування в блискучому шлюбі, ніж кров доньки, яка стікала лезом жертовного ножа в руці Калхаса. У Мікени Клітемнестра повернулася принижена й розлючена. Ніколи, ніколи не пробачить вона Агамемнону.
І ось, не минуло й року після від’їзду чоловіка, як з’явився Егіст — виринув зі свого сховища й схилив коліна перед Клітемнестрою. Він не прогадав: утікач і цариця стали коханцями, і єднала їх ненависть до Повелителя народів.
Цариця завела в палаці нові порядки. Трьох дітей від Агамемнона — Електру, Ореста і Хризостему — усіляко принижували, цькували й відправили на кузню. Дбали про них лише неня Ореста Арсіноя і вчитель Менандр — годували, любили та вчили38.
38 В інших книгах Арсіною називали Лаодамією. У її історії добре відчуваються всі пізніші сюжети про злу мачуху (чи вітчима) та вірну неню. —
Але повернімося до мегарону, де висить гобелен, сидить на троні цариця, а навколо неї ходить коханець і в сотий раз повторює:
— Лишилося недовго.
Клітемнестра нахилилася до великого вогнища посередині зали. Там давно вже не розпалювали вогонь. Натомість на місці решітки стояла величезна лампа з олією, витончена й красива, і з неї піднімався вогник.
— Олію в цій лампі міняли чотири рази, — промовила цариця, — і мені здається, що ми почуємо новини раніше, ніж постане потреба наповнити лампу знову.
Тут за вікнами загриміли сурми. Клітемнестра всміхнулася:
— От бачиш!
Але Егіст уже вибіг із зали — цариця чула, як ляпають його сандалії по відполірованих плитах палацової підлоги. Вона почала зворотний відлік, не зводячи очей з вогника над лампою. Вогонь був присвячений Гестії, богині, яка захищала домашнє вогнище. Проста й невигадлива, Гестія була зараз повною протилежністю вогнеокій Клітемнестрі — коханці, королеві, дружині й матері, одягненій у порфіру та прикрашеній діамантами. Цариця обернулася до дверей.
Це може статися в будь-який момент. П’ять, чотири, три...
— Це він! Це він! Поза жодними сумнівами — він! — Егіст повернувся, сяючи від захоплення.
— Що ж, тоді наберемо йому ванну та приготуємо все до зустрічі, — відповіла Клітемнестра.
І Агамемнон увійшов:
— А ось і я! Люба моя, ти за десять років лише погарнішала! А на підході вже кораблі зі скарбами — там є на що подивитися. А це — царівна Кассандра, донька Пріама й Гекуби. Це моя... мій трофей. Упевнений, що вона буде корисна тут, при палаці. А де діти? Ось вони! О! Такі сором’язливі. Електро! Ти вже зовсім доросла! А ти? Невже ти Орест? Не треба кланятися, хлопче. Хризостемо! Поцілуй-но тата. А чому вони такі бліді й схудлі? Прихворіли? Нічого, нічого. А що це? Ванна? О люба моя дружино, тепер нам лишається одне — найголовніше, і це ми зробимо одразу після ванни. Чи, може, у ванні? Що? Що? Іди до мене, владичице мого серця. Лев скучив за своєю левицею. Діти, ви можете йти.
Налякані, діти побігли назад на кухню.
«Приводить додому троянську коханку, та ще й хизується нею переді мною!» — бурмотіла собі під ніс Клітемнестра, додаючи у ванну олію з пахощами.
Кассандра, немов дівча, носилася в танці великою залою, наспівуючи:
— У цьому домі смерть свою зустріну я! Тут і помре Кассандра! І станеться це скоро!
Електра, Орест і маленька Хризостема пройшли коридором з кухні до великої зали й причаїлися за довгою завісою.
Їхня мати наливала у ванну пахощі зі срібного флакону. Батько — вони навіть не могли це уявити — швидко роздягнувся догола, наспівуючи щось веселе. Електра почервоніла, а Агамемнон опустився у ванну й радісно охнув, коли його бронзова шкіра торкнулася гарячої води.