Стивен Фрай – Одіссея (страница 8)

— Не думаю, що в цьому разі заздрість — то правильне слово, — грім у небі дав Венері зрозуміти, що цього разу Юпітер має твердий намір договорити. — Так, справді, моя люба дружина мала певні... е-е-е... негаразди з Парісом і троянцями, а ще вона має симпатії до Тірського Карфагена і до його народу32.

32 Тірського — адже Карфаген був заснований фінікійцями, чиєю столицею був Тір. Саме фінікійці, вправні купці й мореплавці, дали світові першу абетку. — Прим. автора.

А оракул провістив що одного дня їх знищать нащадки твого сина Енея.

— Але станеться це дуже нескоро — за мірками смертних. А зараз Карфаген буде лише багатіти й звеличуватися. Якщо врешті-решт два великих царства, дві цивілізації зіштовхнуться у великому двобої — нехай буде так. Але повторюся: навіть великий Юпітер безсилий проти законів долі!33

33 Венера мала на увазі війни, які в майбутньому вибухнуть між Римом і Карфагеном — так звані Пунічні війни (264–146 рр. до н. е.). Під час цих війн карфагенський цар Ганнібал (і його слони) ледь не взяли Рим, але врешті-решт Карфаген було зруйновано і Рим запанував на цілому Середземномор’ї. — Прим. автора.

— Я теж бачу це майбутнє, — голос Юпітера став похмурим, як було завжди, коли на самозакоханого володаря Олімпу находив пророчий настрій, — і повір мені, тобі нема про що турбуватися. Я все це передбачив. Твій син Еней потрапить у своїх мандрах до Лаціуму та збудує місто Лавіній. Його нащадки від сина Асканія, якого зватимуть також Іулом, правитимуть триста років. Від цієї гілки й від стегон твого чоловіка Марса народяться двійнята Ромул і Рем, яким судилося... це вже ти й сама знаєш. Навіть моя кохана Юнона, сповнена щирої ненависті до Енея та всього роду Пріама й Гектора — навіть вона любитиме й шануватиме народ, який носитиме ім’я Ромула. Я це передбачив, і така є воля моря. Скажу більше: настане час, коли ці нащадки Марса підкорять батьківщину Ахілла. Мікени, держава Агамемнона, впаде перед ними. Аргів’яни, які підкорюють усіх, кого зустрічають на своєму шляху, стануть їхніми рабами. Хіба це не найкраща помста? Тож не стій у мене на шляху, Венеро, я не ворог ані тобі, ані твоєму любому синові. Нехай крутиться прядка історії. А я поки що споряджу Меркурія до Дідони, цариці Карфагена, — нехай вона прийме троянців тепло й гостинно. Тепер ти щаслива?

Було б богохульством сказати, що народжена з піни морської прекрасна Венера проскреготіла зубами, але звук, яким вона висловила згоду зі своїм паном, був настільки схожий на скреготіння, наскільки лише було можливо з боку такого милого та граційного божества.

У Карфагені

Як велів Меркурій, — а також закони гостинності, — Дідона та її почет привітали Енея та його супутників з великою пошаною та усіма належними церемоніями. До завершення будівництва Карфагена було ще далеко, але слуги в цариці були, потрав для учти вистачало, та й стіни з палацом були готові достатньо, аби вразити троянців своєю величчю.

Подякувати господарці Еней міг лише розповіддю про падіння Трої. Ніхто з карфагенян ще не чув про такі пригоди, подвиги, звитяги та зраду. Почет цариці — особливо її сестра Ганна — помітив, що Дідона майже не зводить очей з почесного гостя. «Що ж, — подумала Ганна, — тут є на що дивитися. Еней на диво вродливий».

Цілком природно, що Еней представив свою історію з перспективи троянців і дому Пріама. Він у найтемніших барвах розписав, як жорстокий Ахілл тричі протягнув навколо стін Трої тіло великого Гектора, як підступно Одіссей збудував величезного коня, якого троянці радо затягнули в місто, як греки плюндрували Трою, вбивали, ґвалтували та забирали в рабство її жителів.

Ще Еней розповів, як він у той страшний час виніс хворого батька Анхіза та сина Асканія до прихованого кипарисового гаю за стінами міста. Несучи батька й сина, троянський царевич був упевнений, що дружина Кревса йде за ним, не відстаючи. Проте, поклавши батька із сином на землю й озирнувшись навколо, він ніде її не помічав. Еней пробрався назад до палаючого міста, бігав вулицями, викрикуючи ім’я дружини, проте голос його губився серед вогню та криків переможців і переможених.

Урешті-решт він її знайшов — не саму Кревсу, а лише її тінь.

— Нашим долям судилося роз’єднатися, — сказала вона йому, — твоє майбутнє лежить далеко на заході, де Гесперійські землі омивають води Тибру. Країна ця носить ім’я Італа — туди лежить твій шлях34. Там на тебе чекає новий трон і нова цариця. Не плач по мені, сину Венери, лише потурбуйся про Асканія, нашого сина. Дивись частіше йому в очі та згадуй мене — це все, про що я прошу. Дивись частіше йому в очі та згадуй мене.

34 Італ, від якого пішла назва «Італія», був легендарним царем області, яку зараз ми звемо Калабрією. — Прим. автора.

Сказавши це, тінь розтанула в повітрі.

— У нього вже була дружина, а в Італії він має знайти нову, — прошепотіла сестрі зблідла Дідона.

— Але ж це не означає, що він не може завести ще одну в перерві між ними! — підморгнула їй сестра.

Полювання

Та сама думка прийшла в голову Юноні, яка підійшла до Венери радісно і з розкритими обіймами:

— Хіба це не чудово? — звернулася вона до богині кохання. — Бачиш, як Дідона дивиться на Енея? Вона просто закохана в нього! Яка чудова пара! Уяви собі їх на троні разом — цар і цариця!...

— Любого твоєму серцю Карфагена. Так, це цілком вписується у твої мрії. Але невже ти думаєш, що наш батько Юпітер дозволить такій силі й величі зосередитися в одному місці?

— З Юпітером я дам собі раду, — відповіла Юнона. Завтра Дідона веде Енея з троянцями в ліс на полювання. Я влаштую зливу, яка зажене їх обох у печеру, — і там вона засвідчить своє кохання. Який це буде шлюб! Твій син разом із Дідоною правитиме найвеличнішою імперією в історії людства. Це ж ідеальний варіант для нас обох!

Венера всміхнулася суперниці, але не повірила їй ані на мить:

— Ти, бачу, готова на все, аби не дати моєму Енеєві заснувати в Італії величне місто, якому судилося одного дня зруйнувати твій Карфаген!

Юнона у відповідь ніжно всміхнулася:

— Я хочу лише, щоб їм обом було найкраще.

Наступного ранку вийшло так, як Юнона і планувала: Дідона вирішила розважити почесних гостей полюванням, Еней скакав поруч із нею, а ще поруч скакав Енеїв син Асканій. Невдовзі небо затягнули темні хмари, з яких вдарили блискавки, і над мисливцями розверзлися хлябі небесні. Наляканий кінь Асканія поніс вершника геть.

Дідона згадала, що десь тут поруч є печера, і невдовзі вони з Енеєм опинилися там удвох. Троянський царевич знайшов хмиз і розпалив багаття. Змоклий одяг висох, а вогонь приємно пестив голу шкіру.

Коли вони вийшли з печери, одяг на них був вже сухим, у небі сяяло сонце, а серед пагорбів співали німфи, звіщаючи на цілий світ, що Еней з Дідоною стали одним цілим.

Минуло кілька місяців. Й одного разу, коли Еней працював над зведенням карфагенських мурів, перед його очима постав юнак, від якого променіло неземне сяйво. Низький шолом на голові, посох у руках, сандалії з крилами, нахабна усмішка — Еней швидко зрозумів, що це за гість, й одразу впав на коліна.

— Що, Енею, соромно? — звернувся до нього бог Меркурій, з поважним виглядом нахмуривши брови. — Мій батько Юпітер від тебе не в захваті. І то ще м’яко сказано. Ти сидиш тут, у Лівії, та будуєш мури для міста своєї дружини замість того, щоб виконати своє призначення — призначення, про яке ти добре знаєш. Нащадки твого сина мають заснувати велику державу — і не тут, а в Італії.

 Бувай!

І Меркурій полетів собі геть, пославши Енеєві повітряний поцілунок.

Важко сказати, чи були у грецькій чи римській міфології герої настільки чемні та порядні, як Еней. Але також Еней був побожним, — в античному сенсі, — і це означало, що вірність своїм людям, вірність слову, яке дав, для нього завжди стояли на другому місці після волі богів. Нам, людям, які виросли на світських цінностях, тяжко похвалити чоловіка, здатного покинути кохану за велінням божества. Ми звикли до романтичних героїв, які кидають виклик землі й небесам. Нам важко захопитися благочестям Авраама, готового встромити ніж у власного сина за Божим велінням, тож і вчинок Енея не викликає в нас жодних симпатій. А почав він таємно готуватися до втечі — уночі, разом зі своїми людьми, знаючи водночас, що Дідона любить його настільки, що така зрада може звести жінку в могилу.

Хай там як, саме так Еней і вчинив. Він покликав своїх вірних і випробуваних помічників — Мнестея, Сергеста й Сереста — і наказав їм готувати кораблі до відплиття, але так, щоб ніхто про це не дізнався.

Зберігати таємниці в ті часи було так само тяжко, як і зараз, тож невдовзі Дідона дізналася про плани чоловіка й прибігла до нього у сльозах.

— І ти кажеш, що твоя мати — то богиня кохання? Не вірю! — кричала вона. — Твій батько, мабуть, був гранітною скелею, а мати — тигрицею.

— Дідоно моя, Дідоно! Це не те, що ти думаєш! Чинити так мені постановили оракул Аполлона та пророцтва самих богів. Ти, тірійка, заснувала царство в далекому Карфагені, а мені, троянцеві, судилося заснувати царство в Італії. Усі ми так чи інакше діти богів, а отже, маємо діяти за їхнім наказом.

— Ні! Ми — діти Прометея, в нас є своя воля і свій вогонь35.