Стивен Фрай – Одіссея (страница 48)
— Так. Тепер — можеш.
Удома
Евріклея торкнулася рукою щоки Пенелопи.
— Прокиньтеся, пані, прокиньтеся.
Цариця піднялася й сіла на ліжку:
— О боги, що за сон! І які сни я бачила! А тепер... що з нами зараз? Що там внизу? Так тихо. Будь ласка, скажи мені, Евріклеє, хіба зміг хтось з них вистрілити через усі дванадцять сокир?
— Боюся, що так, Ваша Величносте.
— О, ні! І хто це? Тільки не Антіной! Я бачила, як він намагався, але йому навіть лука зігнути не вдалося. Але знаючи його, він би обов’язково спробував ще. То це не він?
Евріклея засміялась та обережно потягнула Пелелопу за руку:
— Надягніть найкращу сукню, пані, і я скажу вам, хто це.
— Еврімах?
— Ніхто з них, моя мила.
— І хто? Невже... Не муч вже мене.
— Один чоловік натягнув лук і влучив в усі дванадцять сокир. Але це був не один з тих клятих женихів.
— Евріклеє, якщо не скажеш просто зараз — отримаєш ляпаса.
— Ой, пані, ви ж знаєте, що я можу і здачі дати. Але гаразд, скажу. Це був той незнайомець.
— Незнайомець?
— Так, одягнений жебраком. Ви говорили з ним раніше. Він.
— То він натягнув лук і... Зачекай-но. Чому ти сказала «одягнений жебраком»?
— Тому що... тому що, пані, моя мила пані, цей незнайомець — ваш чоловік Одіссей. Він повернувся. Він натягнув лук і помстився всім залицяльникам. Він — і Телемах. Такого ми ще не бачили — двоє проти сотні. І всі вони мертві, царице. Усі.
Пенелопа глянула Евріклеї просто в очі:
— Це неможливо! Неможливо! Одіссей пропав у морі.
— Послухайте, пані. Прислухайтеся — як навколо тихо, ви самі казали. Жодного шуму, жодної лайки.
— Тоді це зробив якийсь бог. Так, спустився з Олімпу...
— Ні, моя пані. Пам’ятаєте, я мила йому ноги? Тоді я помітила шрам — той самий, від кабанячого ікла. Це точно він.
Пенелопа рушила до дверей:
— Няню, я дуже тебе люблю, але якщо бог захоче обернутися хоч цапом, хоч козою — то його не впізнаєш. То що їм прикинутися жебраком зі шрамом на нозі? Проте поки що мені здається, що все це сон. Боги й на таке спроможні.
Пенелопа повільно спустилася сходами. У великій залі було лише двоє. Телемах ходив з кута в кут, а незнайомець-жебрак у своєму лахмітті, тепер заляпаному кров’ю, сидів на табуреті, дивлячись у підлогу.
Пенелопа сіла біля вогню й подивилася на нього. Серце забилося сильніше. Іноді їй дійсно здавалося, що це він, а потім жебрак сідав в іншу позу, повертався в інший бік, піднімав чи опускав підборіддя — і Пенелопа знов бачила в ньому лише побитого життям бідолаху.
Телемах зупинився й звернувся до матері:
— Мати! Хіба ти не бачиш, хто це? Як ти можеш так спокійно сидіти й дивитися? Не вітаєш, не обіймаєш, не розпитуєш? Після усього, через що він пройшов? Невже боги створили тебе з каменю?
— Не треба так, — заспокоїв його Одіссей. — Твоя мати теж пережила багато. Вона має право випробувати мене.
— Хто б ти не був, — мовила Пенелопа, — я маю подякувати тобі за ту роль, яку, як я розумію, відіграв ти у звільненні мого дому від залицяльників. І я впевнена, що зараз під дверима підслуховує Евріклея. Няню!
Няня тієї ж миті з’явилася у дверях. Пенелопа звернулася до неї:
— Евріклеє, нашого гостя треба вимити. А ще він втомився.. Нехай слуги піднімуться до мене й спустять сюди моє ліжко.
Одіссей скочив на ноги:
— Що ти сказала? Хто насмілився рухати моє ліжко? Вони ж мали для цього зламати його. Я витесав його зі старої оливи. Цілий тиждень сокирою махав. Зрушити наше ліжко — означає зламати його. Хто посмів?
Пенелопа підвелася. Обличчя її сяяло радістю:
— Ніхто в цілому світі не знав про нашу таємницю. Це ти! Це ти! Мій чоловік, мій Одіссей! Нарешті ти вдома!
Вони підійшли одне до одного й обійнялися. Телемах узяв Евріклею за лікоть:
— Ходімо, няню. Ми тут більше не потрібні. Він нарешті вдома. Він удома.
Подальші пригоди
Ми залишили Одіссея з Пенелопою вдвох біля домашнього вогнища. Красива й затишна картина, і нам лишилося лише відійти, вставши навшпиньки.
Звісно, нічого так просто не закінчується.
«Одіссея» Гомера закінчується тим, що Одіссей з Телемахом відвідують старого Лаерта, який тішиться тим, що син живий і повернувся додому. Три покоління родини встають пліч-о-пліч до зброї, коли на острів прибувають розлючені родичі вбитих женихів. Тут з неба спускається Афіна, заявляючи, що вбивство женихів було схвалено богами, бійку слід припинити, а за велінням Зевса всі мають укласти угоду й визнати Одіссея правоможним царем Ітаки. Греки повільно, але впевнено йшли зі світу божественних об’явлень у світ людських угод.
Проте Одіссей ще мав борг перед Посейдоном. Осліплення Поліфема він мав спокутувати. Якщо згадаєте, у царстві мертвих Тіресій сказав йому:
«Силою й кмітливістю ти переможеш залицяльників. Але твій борг перед Посейдоном ще не буде сплачений вповні. Вертайся додому, в обійми дружини й сина, поверни мир і злагоду в рідний дім, але потім знов збирайся в дорогу, бери весло на плече й вирушай на пошуки землі, де люди не бачили моря, не куштували солі, не знають нічого про кораблі, вітрила й весла. Коли ти прибудеш у ту землю, то місцевий житель, побачивши весло в тебе на плечі, запитає, куди ти несеш віяльну лопату — тоді встроми весло в землю, принеси жертву Посейдонові й вертайся додому, а по дорозі принеси жертви всім дванадцяти богам по черзі».
На цьому Гомер замовкає. Про подальші пригоди Одіссея ми дізнаємося з «Телегонії», втраченого рукопису, який розповідає про пригоди Телегона, сина Одіссея від Кіркеї.131
131 Від поеми збереглося лише два рядки. Цілий же її зміст ми знаємо з «Хрестоматії» Прокла, філософа ІІ ст. н. е., своєрідного вступу в давньогрецьку літературу для новачків, додатку для його ж «Граматики». —
«Телемах» означає «далекий воїн». «Телегон» — «далеко народжений». Для обох Одіссей був далеким батьком.132
132 Так само як «телефон», «телекомунікація» та інші схожі слова стосуються до передачі й прийняття сигналу на відстані. —
Отже, у «Телегонії» Одіссей знов вирушає в мандри й потрапляє до Теспротії, де, як і передвіщав Тіресій, весло приймають за лопату. Там Одіссей кілька років «втішає» місцеву царицю Каллідіку, яка народжує від нього сина на ім’я Поліпоет. Теспротійці вирушають війною на сусіднє плем’я бригів, на чиєму боці бився Арес. Одіссей (а разом з ним — Афіна, куди ж без неї) б’ються проти бригів, але після кровопролитних боїв втручається Аполлон, який припиняє війну. Каллідіка помирає, а Одіссей повертається додому, лишивши царювати Поліпоета.
Уся «Одіссея» — історія того, як вірний чоловік прагне возз’єднатися з милою дружиною. Але його дивна тяга до жінок, чиї імена починаються на «К» (Кіркея, Каліпсо, тепер от Каллідіка, чи є ім’я, за іронією, означає «справедливе судження»), ніби натякають, що його уявлення про вірність і моногамію дещо відрізняються від наших.
Далі «Телегонія» переносить нас на Еею, де Кіркея розповідає своєму синові Телегону, що він — син великого героя Одіссея, царя Ітаки, який здобув перемогу у Троянській війні. Телегон, як і личить юнакові його вдачі й темпераменту, рветься в широкий світ. Кіркея дає йому з собою зачарований спис, який скував сам Гефест. У його наконечнику — отруйне жало морського ската.
І тут відбулося, як казав Томас Гарді з іншої нагоди, «сходження двох»133.
133 Британський поет Томас Гарді назвав так поезію про зіткнення «Титаніка» з айсбергом. —
Одіссей вертається в Ітаку, а Телегон вештається морями. Як і його батька свого часу, хвилі виносять його на невідомий берег. Щоб душа не розпрощалася з тілом, Телегон забиває кількох знайдених свійських тварин. Одіссей дізнається, що якийсь чужинець забиває його худобу, іде розібратися з грабіжником. Виникає бій, і отруєне жало завдає Одіссеєві смертельної рани. Телегон дізнається, кого вбив, і плаче над напівмертвим Одіссеєм, який його прощає. Не зовсім та «мирна смерть на суші глибоким старцем». Можливо, отруйне жало ската й привнесло якийсь морський елемент, але це точно не мирна смерть134.
134 Стівен Фрай використовує не зовсім точний англійський переклад «Одіссеї», де Тіресій пророкує «смерть у морі» (death at sea), у той час, як в усіх перекладах згадується про «смерть далеко від моря». —
Фінал історії — зовсім неймовірне «подвійне парування»: Телегон відвозить тіло Одіссея (а разом з ним — Телемаха й Пенелопу) на Еею. Там героя і поховали135.
135 Поруч з Елпенором і його веслом, яке, напевно, встигло пустити там коріння. —
Кіркея робить Телемаха, Телегона й Пенелопу безсмертними. Телегон одружується з Пенелопою, а Телемах — з Кіркеєю. Так зрілі дами, втративши оригінал, паруються з його омолодженими копіями. Здається, їх можна назвати переможницями136.
136 «