Стивен Фрай – Одіссея (страница 49)
Епіграфом до своєї книги я взяв слова з «Реквієма» Роберта Луїса Стівенсона. З огляду на історію смерті й поховання Одіссея, уся поезія цілком може слугувати епітафією:
Може, Еея і не була бажаним домом Одіссея, але Кіркея вочевидь прагнула лишити його при собі. Що ж, безсмертні зазвичай отримують бажане.
А що ж було з Енеєм, якого ми залишили, коли він відпливав від Карфагена, споглядаючи на дим погребального вогнища Дідони?
Вергілій в «Енеїді» багато наслідує Гомера — особливо в 3 книзі своєї поеми, де Еней зіштовхується зі Скіллою і Харібдою і навіть спускається в царство мертвих (у 6 книзі). Там Еней зустрів Дідону, дізнався, що вона собі вчинила, і марно намагався помиритися. Анхіз, його мертвий батько, передрікає синові, що той покладе початок великій імперії — власне, уся Енеїда просто пересипана досить екстравагантними пророцтвами про велич майбутнього Риму. Потрапляє Еней і на острів циклопів та дізнається про осліплення Поліфема від людини, яка називає себе Ахеменідом. Його Одіссей (у римській транскрипції Улісс) забув на острові. Загалом, в «Енеїді» про Одіссея згадують у не надто позитивному ключі. А ще Еней зустрічає гарпій (як Ясон) і відвідає Строфади («острови, що обертаються»).
Друга частина «Енеїди» розповідає, як Еней з троянцями засновує поселення в Італії. Латин, цар Лацію, пропонує йому одружитися зі своєю донькою Лавинією (суцільне «ла-ла-ла»). Щоправда, ненависть Юнони до Енея нікуди не ділася, адже вона все ще боїться, що настане час, і Рим одного дня зруйнує милий її серцю Карфаген. Богиня підбурює Турна, царя сусіднього племені рутульців, напасти на троянців. Після низки заручин, зрад, убивств і союзів Еней убиває переможеного Турна.
Троянець Еней заснував Рим, який згодом підкорив Грецію. Троя перемогла ахейців. Вергілій постійно підкреслює, що переміг не просто Еней — перемогла Асія, як називали тоді Анатолійський півострів. В «Енеїді» Еней часто називається «нащадком Дардана», від якого пішла назва Дарданелльської протоки137.
137 Дардан, син Зевса й Електри, міфічний родоначальник троянців. За легендами, походив з Аркадії, але після вбивства власного брата через докори сумління пустився в мандри, доки не потрапив до Трої, де став царем. —
Півострів Троада, на якому стояло місто, і тоді, і зараз був входом у Чорне море і своєрідним мостом між континентами. Троянська війна, потім розподіл Римської імперії, постання Візантії, хрестові походи, Османська імперія та війни європейців проти неї, яким поклала край (чи просто поставила на паузу) Перша світова війна, — ці землі завжди були в центрі культурних, етнічних, географічних пертурбацій.
Свого часу Шекспір написав серію історичних п’єс з метою ствердити право Тюдорів на англійський трон. Так само «Енеїду» Вергілія було написано, щоб ствердити право династії Юліїв-Клавдіїв правити Римом. Імператор Октавіан Август, якому догоджав Вергілій, був внучатим племінником Юлія Цезаря, який уважав себе нащадком Енея. Розбивши флот Марка Антонія і Клеопатри, Август оголосив себе першим римським імператором, чим шокував багатьох римлян-республіканців138.
138 Фактично першим імператором був Юлій Цезар, якого вбили якраз за узурпацію влади. Римляни пишались тим, що вони республіка, тож Август мав підстави боятися. —
Тож Октавіанові потрібно було знайти якусь підставу для царювання — і Вергілій зробив йому таку ласку. Він навіть змінив друге ім’я сина Енея, Асканія з Іл (від «Іліон», друга назва Трої) на «Іул» (Юлій), що сильніше пов’язало його з родом Юліїв,
139 Хоча «Оксфордський словник античності» (Oxford Classical Dictionary) стверджує, що вперше зафіксував ім’я «Іул» замість «Іл» Катон Старший, який жив майже за сто років до Вергілія. —
Цікаве відгалуження цієї легенди стало дуже популярним у середні віки завдяки історику та клірику Гальфріду (Джеффрі) Монмутському. За цією легендою, один з нащадків Енея на ім’я Брут потрапив на сирий туманний острів на північ від Галлії, там переміг плем’я велетнів і заснував царство, яке на його честь (хоч і з перекрученим іменем) стало називатися Британією.
Прав, Британіє, морями!
Тоді й зараз
Гомер створив фундаментальний міф для греків, а Вергілій — для римлян. Воїн вертається зі світу богів і чудовиськ до домашнього вогнища, до мирної праці й сімейного затишку.
Було б дуже добре, якби воно насправді було так — герої повернулися з війни, чоловіки й жінки возз’єдналися під рідним дахом заради мирної праці, боги залишили смертних у спокої, і так починається історія людства — людська історія.
Але, звісно, ані в міфах, ані в житті нічого не йде так, як би нам хотілося. Минуло кілька століть після повернення героїв з-під стін Трої, коли Гомер узявся за перо, а греки все ще ставили ідолів, будували храми й вівтарі, приносили жертви — одне слово, ставилися до богів цілком серйозно. Часи, коли боги спускалися у світ смертних, давно минули, але храми зводити не перестали. І що то були за храми! Величні споруди з білого мармуру — куди там скромним святилищам, де молилися благочестиві предки в сиву давнину. Звісно, у часи Гомера люди розуміли, що шансів зустріти німфу в них менше, ніж у часи Троянської війни — але все одно люди в них вірили140.
140 Ельфи та феї, які колись ділили з англійцями їхні поля й пасовиська, перестали зустрічатися з людьми (в усіх можливих значеннях цього слова) приблизно в такий самий спосіб.
Ми можемо (і маємо) захоплюватися давніми греками за їхній відкритий і вільний спосіб мислення, за філософські твори та політичну науку. Але не можна забувати, що Сократ, найбільш вільний та відкритий з усіх філософів доби розквіту Афін, був засуджений на смерть за безбожництво, нечестя, шкідливий вплив на молодь через відкидання загальноприйнятих релігійних норм. Закони Солона й Перикла були аж ніяк не світськими.
Історії, складені безіменними співцями древності та записані Гомером і Гесіодом у вигляді, у якому ми їх читаємо зараз, розповідають нам про людську природу, характери й долю не менше, ніж діалоги Сократа, записані Платоном. Ба більше, Сократ і Платон наводили міфи як аналогії та приклади людських характерів і стосунків.
У світі, де цінують точні цифри й дані (я б навіть сказав, у світі, де цифри й дані є богами), варто пам’ятати про силу й вагу інформації іншого штибу — оповідання, міфу, церемонії, ритуалу, символу. Скільки разів на сторінках збірок грецьких міфів я бачив своє віддзеркалення в дурнях, шахраях, злочинцях, коханцях, злодіях і — дуже рідко — у героях. А от в одиницях і нулях я ніколи себе не бачив, скільки не вдивлявся. Є, звісно, фільм «Трон», але то вже інша історія141.
141 «
У голий факт неможливо вірити, його важко осмислити, він не надихає — на відміну від художніх творів.
Теорія оповіді з її аналітичним підходом до запозичень та імітацій, гетеро- і гомодієгетичних схем142 стверджує, що у світі існує дев’ять чи десять сюжетів та п’ять чи шість архетипів героїв чи антагоністів.
142 Гомодієгетична схема — схема оповіді, у якій оповідач є частиною світу, про який розповідає, тобто говорить від особи головного або другорядного героя. У гетеродієгетичній схемі оповідач перебуває поза світом, у якому діють герої. —
Якщо це справді так, то якщо занести у пам’ять комп’ютера всі літературні твори, які коли-небудь виходили з-під пера (або клавіатури) письменників чи поетів, то колись у майбутньому надпотужний штучний інтелект (якщо такий ще не створили — хтозна) може подарувати нам новий епос, якому не бракуватиме ані Гомерівського розмаху, ані дуже земних та правдоподібних епізодів — згадати Телемахове чхання чи те, як Ахілл волів би краще бути бідним орачем на землі, ніж походжати полями асфоделя в Елізіумі. Варто згадати, ким був Гомер, — він збирав наявні сюжети й компілював їх. Штучний інтелект працює так само: збирає інформацію і продукує контент. Зараз нам складно собі навіть уявити, як робот творить нову «Іліаду», але розширення ноосфер веде нас саме до цих реалій.
Греки вже пройшли цей шлях
У міфі про Прометея греки передбачили всі наші страхи щодо штучного інтелекту. Зевс не дає цим новим незрозумілим істотам під назвою «люди» володіти вогнем — і тут вогонь постає не просто як технологічне диво, яке дає світло й тепло, готує їжу й плавить руду, а ще й як дух, божественна іскра. Зевс боявся, що, отримавши вогонь, діти Прометея не потребуватимуть більше богів, творіння забуде свого творця143.
143 За одним з міфів, саме титан Прометей створив людей — зліпив з глини, змішавши зі сльозами. Життя ж їм дав божественний вогонь, який Прометей украв у Зевса. —