Стивен Фрай – Одіссея (страница 45)
Один з женихів, молодий Ктесіпп, помітив Одіссея124.
124 Його ім’я означає «власник коней» або «дім коней», від κτῆσις, (ktesis, володіння) і ἵππος (hippos, кінь). Таке ім’я свідчить про багатство й високе соціальне становище. —
— Кого я бачу! — гукнув він. — Повернувся наш борець над борцями. Тримай подарунок, жебраче!
Він дістав з корзини коров’яче копито й жбурнув щосили Одіссеєві в голову. Одіссей знов легенько відхилився, і копито пролетіло повз нього, із хрустом розбившись об кам’яну стіну.
Одночасно з хрустом копита пролунав дзвін — Телемах вдарив великим залізним блюдом об стіл.
— Годі вже! — крикнув він. У залі запанувала дивна тиша. Телемах ткнув пальцем у Ктесіппа. — Ти не повіриш, як тобі пощастило, що наш гість ухилився. Якби ти поранив його, я насадив би тебе на спис, немов курча на вертел, і твій багатий татусь на Самі мав би влаштовувати похорон замість весілля, яким ти стільки мариш.
Тиша у залі немов згустилася. Тут Агелай125, один із залицяльників, теж родом із Самі, кашлянув і відповів:
125 Означає «провідник компанії» чи «зібрання», від ἀγελάω (agelao, «збиратися» або «вести») —
— Хоробрі слова, юний Телемаху! І поза твоя така мужня. І так приємно чути твій голос, такий грубий, наче в справжнього чоловіка. Гарне видовисько. І ти дуже влучно підмітив. Нас справді непокоїть поведінка кількох наших молодших товаришів, яким справді бракує доброго виховання, — із цими словами від вдарив Ктесіппа по потилиці. — Я подбаю, щоб вони поводилися чемно, якщо ти подбаєш про дещо важливіше.
Телемах схрестив руки — так він здавався більш упевненим і вагомим, а ще не було видно, як вони тремтять.
— Що саме? — запитав він.
— Ти знаєш, що час давно підійшов. Поговори з матір’ю. Нехай вона спуститься й нарешті обере одного з нас. Сьогодні. Годі відсахуватися. Годі зволікати. Ми наполягаємо.
Усі женихи підняли свої келихи на знак підтримки Агелая.
Тут скочив зі свого сидіння Теоклімен (він теж спустився до головної зали на вечерю). Указуючи пальцем на женихів, він прокричав:
— Дурні! Хіба не бачите ви кров на цих стінах? Хіба не чуєте жалібні крики, з якими ваші тіні спускаються в царство Гадеса?
Демоптолем з Дуліхія виплеснув вміст свого келиха на стіну й засміявся:
— О! Дивіться! Кров на стінах! Наша кров стікає по стінах палацу!
Теоклімен закрив вуха руками, аби не чути цього. А Ктесіпп заволав просто у вуха сусідові:
— Чуєш це завивання? Це наші тіні сходять у царство мертвих!
Але раптом настала тиша.
На верхню галерею вийшла Пенелопа й рушила до сходів. Її кроки змусили всіх замовкнути.
З кухні вийшли Евмей з Філетієм, сівши за свої столи — прості й невисокі.
— Це просто диво! — промовив Філетій.
— Вона ніколи не сходить донизу! — вторив йому Евмей.
У руках цариця несла величезну подушку, накриту шовковим покривалом. За нею ішли двоє служниць, і кожна несла по дерев’яній скрині.
— Шановні гості! — звернулася Пенелопа до женихів. — Щодня ви тиснете на мене дедалі наполегливіше, аби я нарешті ухвалила рішення. Кого ж з вас мені обрати за чоловіка? І як саме мені обирати? За чеснотами й характером? Це буде тяжко, адже жоден з вас не має в собі ані краплі честі чи гідності. За маєтками й багатством? Ані мені, ані моєму синові не потрібен мотлох з ваших скарбниць. Чесна бідність пастушої хижі миліша нам за життя в розкоші з такими, як ви. За розумом? Я була дружиною Одіссея з Ітаки, тож не смішіть мене. До того ж влаштовувати змагання із цих чеснот мені буде тяжко. Тож мені залишається лише подивитися на вашу силу. Влаштувати змагання і з грубої сили, і з вправності — нескладно, і я знаю, як це зробити, — Пенелопа прибрала шовкову накидку з подушки. — Ось лук мого чоловіка, а ось сагайдак зі стрілами.
Цариця підняла подушку високо над головою, щоб усі побачили.
— Це був дар від Іфіта, сина Евріта. Так, панове, цей лук належав самому Еврітові, онукові самого Аполлона, бога-лучника. Того самого стрільця Евріта, який навчив мистецтва стрільби з лука самого Геракла. Евмею, Філетію, покладіть їх на стіл126.
126 Більше про Евріта і його плем’я див. «Герої».
Евмей узяв лук — і на нього одразу нахлинули спогади про Одіссея. Не стримавшись, пастух притулився щокою до лука й заплакав.
— Заради богів, — зареготав Антіной, — старий дурень щось бурмоче. Ану, поклади на стіл, як тобі сказали, інакше я дам тобі такого копняка, що летітимеш до самого Коринфа.
Евмей поклав лук на стіл ніжно й обережно, ніби тримав у руці священну реліквію — якою, по суті, цей лук для нього й був. Філетій поклав поруч сагайдак зі стрілами.
— Тепер, — продовжила Пенелопа, — мої служниці покажуть вам ще дещо.
Служниці виступили вперед і відчинили скрині. У кожній лежало по шість сокир — точніше, лез від них. Це були мінойські двосічні леза. У кожному з них посередині був отвір для руків’я127.
127 Стівен Фрай говорить про лабриси (λάβρυς) — двосічні церемоніальні мінойські сокири, які носили богині та їхні жриці. Мабуть, тому їх несуть саме служниці. Крім того, Фрай говорить про леза без руків’їв — знов-таки, щоб пояснити, як служниці могли нести по шість сокир кожна (лабриси могли бути великими, у людський зріст). У Гомера йдеться про сокири з руків’ями, поставлені в ряд, ніби корабельні шпангоути, і стріляти слід було крізь вушка в руків’ях сокир, у які кріпилися темляки. —
— Усе дуже просто, — пояснила цариця, — Одіссей міг, натягнувши лук, вистрілити так, що стріла проходила крізь усі дванадцять отворів. Хто з вас тут зможе це повторити, той і стане моїм чоловіком.
Переможець
У залі здійнявся галас — залицяльники з криками наввипередки пхалися до лука. Кожен хотів бути першим.
Телемах скочив на лаву й спробував їх заспокоїти:
— Ви гірші за диких псів. І дурніші. Хочете — гризіться між собою, а можете витягти жереб, як порядні люди.
Спочатку женихи обурилися на слова царевича, якого звикли вважати маленькою дитиною. Проте сенс у його словах вони побачили й почали шукати чашу та камінчики для жереба. Тим часом Телемах продовжував:
— Не бачу причин, чому мені не бути першим. Звісно, якщо мені вдасться, я не зможу оженитися на матері. Ми все ж таки не у Фівах, а я не цар Едіп128.
128 Натяк на історію ліванського царя Едіпа, який (ненавмисно) одружився з власною матір’ю. Що з того вийшло, читайте в «Героях», с. 398. —
Але якщо в мене вийде, їй не треба буде одружуватися, і ви залишите наш острів у спокої. Ба більше, — сказав він радше собі, ніж присутнім, — я доведу всім, що є гідним сином свого батька.
Він зістрибнув на підлогу, покликав Евмея з Філетієм і велів їм принести з комори дванадцять високих триног, виставити їх в одну рівну лінію та розкласти в ряд леза сокир.129
129 Грецькі триноги — це були великі блюда на трьох високих ніжках. На них приносили жертви богам — зерно чи інші потрави. Якщо ви були Піфією в Дельфах — ви теж могли б на них сидіти. —
Потім щось прошепотів їм, і ті, здивовано переглянувшись, вийшли із зали.
Женихи здивувалися знанням і вправності Телемаха. Він був немовлям, коли Одіссей вирушив у похід на Трою й не міг бачити батьківські вправи, то звідки йому знати, як це робиться? Але все одно йому не натягнути лук — не кажучи вже про постріл. Якщо натягнути лук може навіть така дитина, то на це будуть спроможні й женихи. Якщо ж переможців буде багато, то як обиратиме цариця?
Телемах узяв лук — великий і гарний, укріплений рогом альпійського козла, потужніший та смертоносніший, ніж звичайні луки130.
130 У Гомера лук Одіссея описується як παλίντονος (palintonos, зворотний). Так називають лук, чиї кінці навіть у натягнутому вигляді обернені в бік напряму стрільби. Такі луки використовували скіфи. Складався він з дерев’яної основи, укріпленої рогами та коров’ячими жилами. —
Із нервовою посмішкою Телемах закріпив кінець тятиви до одного кінця лука, зробив глибокий видох і потягнув тятиву до другого кінця. Лук не піддався. Женихи загиготіли. Телемах спробував удруге й утретє — і з таким самим результатом, хіба що пальцям стало боляче від тонкої тятиви. Ріг альпійського козла гнутися не хотів. Тоді юнак затиснув лук між ногами й навалився на нього всією вагою тіла. Лук почав згинатися. Невже вийде?
Але тут Телемах почув тихий кашель і підвів очі. Це був батько. Він подивився синові в очі та майже непомітно хитнув головою. Усміхнувшись, той відпустив тятиву й знизав плечима:
— Що ж, цей лук сильніший за мене. Клята зброя, ніби з мармуру вирізьблена.
Антіной засміявся:
— Що ж, тепер моя черга.
Еврімах заперечив:
— Антіною, ми тут жереб тягнемо.
— Як ваш вожак, я спробую першим. А ви вже бавтеся за жеребом. Дай-но лук.
І він нетерпеливо клацнув Телемахові пальцями, ніби царевич Ітаки був його хлопчиком на побігеньках.
Узявши лук, Антіной звернувся до залу:
— Бач, тут як і усюди в житті треба працювати головою. Цей лук має свою хитрість, і я, здається, її розгадав. Мелантію, метнися у комору, нехай тобі дадуть кулю з натопленого жиру.
Козопас, який так гордовито і зневажливо дивився на Евмея з Філетієм, таких самих царських пастухів, побіг виконувати наказ Антіноя швидко, наче заєць.
— До всього треба знайти підхід, — продовжував Антіной тоном вчителя перед класом — треба лише трохи подумати.