Стивен Фрай – Одіссея (страница 44)
— Ваша Величносте, як же ви оберете собі чоловіка?
— Не знаю. Усі вони такі огидні... Тільки послухайте, як вони кричать там, унизу. Чуєте серед них голос мого сина Телемаха? Він намагається їх вгамувати.
Справді, з великої зали доносилися рев і улюлюкання, а серед них — тихий голос Телемаха.
— Але як мені обрати? — зітхнула Пенелопа. — Ватажок їхній — Антіной, владний і гучний. Його я не потерплю. Я знаю, що він збирався напасти на мого сина, коли той вертався на Ітаку з Пілоса. Ще є Еврімах. Він знає, як причарувати дівчину, але його погляд... Йому довіряти не можна. Поліб — найбагатший. Щоправда, на цьому його чесноти закінчуються. Амфіном... він, мабуть, найбільш порядний і розважливий. Леокріт — красивий, дуже красивий. Прошу?
Одіссей розкашлявся:
— Пробачте мені, Ваша Величносте, щось потрапило в горло.
— Так, він красивий. Але нікому з них, навіть якщо скласти докупи чесноти всіх ста восьми, чи скільки їх там, не зрівнятися з Одіссеєм ані силою, ані вправністю, ані розумом, ані хитрістю...
— А красою?
— Так, і красою теж. І якби він був тут, вони разом із сином очистили б наш дім від цього гадючого поріддя. Негідники повзали б на колінах, благаючи про милість.
Пенелопа зачинила двері, аби галас внизу не заважав говорити. Якраз перед тим почувся гучний пчих — це чхнув Телемах.
Пенелопа засміялася:
— От, бачите — підтверджує!120
120 Упередження, ніби чихання підтверджує сказане, поширене по цілому світу й у наші дні. —
— А що саме він підтверджує?
— Що негідники будуть повзати на колінах, благаючи про милість.
— Якби ж...
І тут у голові Одіссея виник план. Цікаво, чи не обійшлося тут без Афіни. Принаймні народився він у голові і народився вже готовим — точно, як Афіна.121
121 Афіна народилася з голови Зевса вже дорослою, зі списом і в обладунках. —
— Ваша Величносте, ви казали про силу Одіссея?
— Так.
— А справді. Я чув про його лук, який може натягнути лише він.
Пенелопа аж гукнула й сплеснула руками:
— Пане! Ви подали мені ідею! Чудову ідею! Я знаю, як оберу наступного чоловіка!
Одіссей усміхнувся. Від Афіни до нього, від нього до Пенелопи.
Цариця усміхнулася:
— Сподіваюся, що ввечері ви складете нам компанію, пане. Здається, буде на що подивитися.
— Обов’язково лишуся, Ваша Величносте. І буду дуже вдячний за вашу доброту й гостинність.
— Не варто дякувати. І от що. Чи не маєте ви дару тлумачення сновидінь?
— Казали, що маю. А вас турбує незвичний сон?
— Я розповім, а ви подивитеся. У мене є ставок, де живе стадо гусей. Від них завжди стоїть страшний галас. Щоранку я виходжу їх годувати. І от мені наснилося, що я зранку, як завжди, вийшла погодувати гусей і побачила, як над ставком кружляє орел, а навколо кров і біле пір’я. Орел вбив їх усіх, до останнього. Мені було дуже прикро. До чого б це?
— О! Та я ніколи ще не чув про сон, чиє значення було б таким явним! — вигукнув Одіссей. — Орел — це твій чоловік. Жадібні й галасливі гуси — то твої залицяльники — вони теж галасливі й ненажерливі. Твій сон — про те, що Одіссей незабаром повернеться та всіх повбиває.
— Я теж про це думала. Але інколи сни не передвіщають те, що трапиться, вони лише повторюють те, що сам сновидець хотів би, аби трапилося. А це — зовсім різні речі.
— Утім, я впевнений, що розтлумачив усе правильно, Ваша Величносте.
— І я дуже вдячна вам, — Пенелопа встала й рушила до дверей. — Я рада, що ви завітали до нас, чужоземцю. Не знаю чому, але ваша присутність надає мені сили й упевненості, яких я давно не відчувала. Чекайте на мене ввечері.
— Обов’язково, ясна пані. — Одіссей дочекався, доки двері зачиняться, і потім додав упівголоса: — І ти чекай на мене ввечері, мила дружино. Чекай на мене.
Пастух Філетій
Одіссей спустився у двір, щоб оглянути стан справ. Одну за одною, він помічав дрібні деталі. На кухні готували пишну вечерю, але женихи в залі вже осушували келих за келихом і просили ще. Що ж, коли дійде до справи, розум їхній буде затуманений вином — і це дуже добре.
Тим часом на кухню підносили харчі. Садівники тягнули візки з фруктами, винороби несли за плечима корзини з пляшками вина, а пастухи вели худобу до м’ясника. Серед них був і козопас Мелантій, який одразу помітив Одіссея:
— О! Смердючий приятель свинорилого! — він зупинився й жбурнув у Одіссея кількома козячими горішками. — Ану геть звідси, свиняча шмата!
Одіссей легенько схилився убік, і козячий снаряд влучив просто в обличчя вартового, який охороняв браму. Той закричав і кинувся на Мелантія, який розвернувся й стрімголов побіг геть. Якраз поруч проходив ще один пастух — він вів на різню трьох круглобоких телиць. Коли Мелантій пробігав біля нього, той підставив ногу, і козопас упав обличчям просто в купу свіжого гною.
Одіссей підійшов до пастуха з коровами й потиснув йому руку:
— Це було вправно й вчасно, друже.
— Дякую, пане. Я давно мріяв про це. Цей Мелантій — ганьба нашої Ітаки. Коли він не повзає на пузі перед женихами, то б’є подорожніх, які приходять до наших брам, чи знущається над слугинями. Мабуть, за такі речі Зевс і карає нас.
— Зевс карає вас?
— Тут немає більше місця ані честі, ані чеснотам. Великий Одіссей покинув своє царство, а без господаря поле заростає бур’яном.
Тут підійшов Евмей — він сміявся:
— Щасливі дні настали! Мелантія на смітнику лупцює ногами палацова варта!122
122 У Гомера Мелантій активно прислуговує женихам і доповідає їм про все. Проте яскравий епізод із киданням посліду біля брам цілком і повністю належить блискучому перу Стівена Фрая. —
— А все завдяки вправності цього повелителя корів!
— А, Філетіє, ти тут! Ще й познайомився з моїм другом, втікачем з Криту123.
123 Філетій (або Філоітій) походить від слів φίλος, (philos, люблячий) і ἔτιος, (etios, вірний, істинний). Тобто, «люблячий вірність» або «люблячий бути вірним». Або «люблячий істину». Як це часто буває в Гомера, ім’я підкреслює характер героя.
Філетій вклонився Одіссеєві:
— Радий знайомству, пане. Я чув про ваш бій з Іром. Чудовий удар!
— О, так! — додав Евмей. — Добре ви йому тоді дали. Але благаю вас не випробувати вдачу. Як вечір наблизиться до ночі, вино закрутить їм голови і тоді нічого доброго від них не чекай.
— Ви дуже щедрі й турботливі друзі, і я вам дуже вдячний, — відповів Одіссей. — Але я ще в більшому захваті від вашої вірності зниклому цареві. Дозвольте вас дещо запитати. Якщо так станеться, що настане час цим залицяльникам відповісти за все вчинене зло...
— Якщо? — перепитав Евмей. — Ми живимося надіями на це «якщо» вже стільки років. А однією надією ситий не будеш. Я знаю, що наміри твої чисті й добрі, але...
— Так, я вас розумію. Але все ж таки хотів би почути відповідь на запитання. Якщо таке станеться, чи станете ви до бою, аби покарати негідників?
Філетій поклав руку Одіссеєві на плече:
— Не знаю чому, брудний занехаяний спокуснику, але якщо ти покличеш нас у бій — я за тобою. Евмею, здається мені, що є в ньому щось від нашого царя.
Свинопас серйозно подивився на Одіссея:
— Ти правий, Філетію. Звісно, усе це бісові казки, але так, я б теж пішов.
— Чудово, — сказав Одіссей. — Це все, що я хотів знати. Ведіть худобу на кухню, а я влаштуюся десь у залі. Щось підказує мені, що на нас чекає незабутній вечір.
Рішення Пенелопи
Одіссей пройшов повз Телемаха, який стояв у кінці довгого столу й намагався хоч якось вгамувати женихів. Він кричав, обличчя його почервоніло, але женихи були вже геть п’яні.
— Прошу вас, панове, проявіть трохи самоповаги... — кричав царевич, але все було марно.