Стивен Фрай – Одіссея (страница 43)
— Тобі видніше. Але вона знає, що ти мандрував по цілому світі та сподівається почути якійсь звістки про... про тебе. Вона ж не знає, що ти — це ти. Тож я маю на увазі звістки про...
Одіссей усміхнувся:
— Я розумію. У тебе сплуталися слова й думки, але я розумію, про що йдеться.
— Е-е-е... Дякую. Я думаю. Ходімо, — Телемах повів батька нагору. — Але мати вирішила, що перед розмовою ти захочеш вимитися.
Він показав на зачинені двері. Одіссей прошепотів синові на вухо:
— Тепер час починати. Зараз вони якраз пиячать, співають, танцюють. Візьми тих, кому цілком і повністю довіряєш, і швидко прибери зі стін усю зброю. Занесіть до комор і там закрийте. Але лиши для нас по щиту, мечу й спису — заховай їх десь у темному кутку, щоб ми могли їх швидко вхопити. Зрозумів?
Телемах глибоко вдихнув і кивнув:
— Так, зрозумів. Але якщо раптом мене помітять і запитають, що я роблю?
— Тоді... Тоді скажи їм, що це наказ Пенелопи. Вона веліла почистити зброю, адже незабаром у неї весілля і палац має бути прибраним і прикрашеним. Вони так зрадіють тому, що Пенелопа незабаром обере одного з них, що більше ні про що не думатимуть.
Телемах із подивом похитав головою:
— Батьку, розповіді про твою хитрість аж ніяк не перебільшені.
— Ненавиджу це слово. Чому не можна сказати «блискучий розум» або «винахідливість»?
Телемах засміявся й пішов донизу, а Одіссей увійшов до ванної кімнати.
На табуреті біля ванни, наливаючи у воду пахучу олію, сиділа стара жінка. Піднявши голову на гостя, вона всміхнулася.
— Заходьте, пане. Не бійтеся.
Одіссей ледь стримався, щоб не закричати. Перед ним була Евріклея, його стара няня.
Шрам
— Бідний старче! — привітала Евріклея гостя. — Бачу, тебе спіткало чимало бід.
— Є таке, — Одіссей сів напроти неї. Няня була саме такою, якою він її пам’ятав. У дитинстві вона здавалася йому старою бабусею, хоча тепер Одіссей розумів: у ті часи вона була зовсім молодою. Але тепер — так, Евріклея зістарилася: обличчя у зморшках, сиве волосся, згорблена спина.
— Тут ти можеш забути про них на хвилинку. Я змию з тебе бруд і порох усіх далеких доріг, — усміхнулася няня.
— Ви дуже добрі. Я чув, що ви були нянею старого царя.
— Так, пане. Я ходила за Одіссеєм, коли він був ще немовлям. Він ріс, а я його доглядала й виховувала — великого хлопця, потім юнака. Тепер я роблю те саме для царевича Телемаха.
— Як їм пощастило, — Одіссей відхилився на спинку й зітхнув, — Евріклея знала, як треба мити ноги. Вона підгорнула поли його туніки й натирала ноги від п’яток до колін. Яке незабутнє відчуття!
— Ні! — раптом закричала жінка. Руки її зі сплеском опустилися у таз.
Одіссей із жахом зрозумів, що сталося.
Евріклея дивилася на його праве стегно.
Шрам на правій нозі від кабанячого ікла. Як міг Одіссей забути про те полювання?
Евріклея відклала таз, обійняла коліна гостя й заплакала від радості:
— Пане мій! Пане мій! Нарешті ти вдома!
— Тихо, Евріклеє, — прошепотів Одіссей, — нікому ані слова. Ніхто не має знати. Поки що.
Не в силах стримати сльози, Одіссей пояснив, що, крім Евріклеї, про нього знає лише Телемах. І краще, щоб так воно поки що й лишалося.
— Так, миле дитя, — відповіла няня, — все буде добре.
Вона терла ногу вихованця там, де був шрам, і в пам’яті поставали спогади:
— Коли ти тільки народився, обличчя в тебе було сердите й червоне, а волосся густе й стирчало, як звіряче хутро. Подивитися на тебе прийшов твій дідусь — батько твоєї матері, Автолік, син Гермеса. Хитрун, шахрай, яких мало — як тільки земля його носила. Але усі ми любили його.118
118 Автолік був знаменитим крадієм. Батько Гермес навчив його красти, перевтілюватися, робити вкрадені речі невидимими, міняти масть крадених коней. Також Гермес дозволив йому давати брехливі клятви своїм іменем. Автолік був досвідченим борцем та кулачним бійцем і навчив цьому мистецтву самого Геракла. Украв стада коринфського царя Сісіфа, за що той збезчестив його доньку Антиклею, яка потім вийшла заміж за Лаерта. У кількох грецьких трагедіях згадується, що Антиклея виходила заміж уже вагітною, і шляхетний Лаерт про це знав. Так Одіссея показали не лише правнуком Гермеса і сином шахрая Автоліка, а ще й сином Сісіфа, який хитрістю спромігся втекти (хоч і ненадовго) із царства мертвих. —
Твоя мати, бідна Антіклея — ти знаєш, що вона вже сім років як у царстві мертвих.
— Так, — сказав Одіссей, — Телемах розповів мені.
Про свою подорож до царства тіней і про те, що багато новин про Ітаку він почув від самої Антіклеї, — тобто від її тіні, — Одіссей розповідати не став. Це могло бути занадто для старої няні.
— Вона була чудовою жінкою, — говорила далі Евріклея, — і померла легко. Проте смерть її стала надто сильним ударом для Лаерта. Він дуже сильно здав. Так про що я говорила? Так, згадала. Багато років тому, коли ти народився, вона запросила в гості Автоліка та й запитала: «Батьку, не хочеш обрати ім’я для нашого синочка?». Старий пройдисвіт подивився на тебе й сказав: «Я прожив тривале життя, і багато, дуже багато людей мене злили й дратували, я часто почувався розлюченим, тож назву онука Одіссей»119.
119 ὀδυσσάμενος (odyssamenos) означає «розлючений». Так пише сам Гомер. Щоправда, є багато вчених, які намагаються вигадати Одіссеєві інші етимологію та значення імені. —
Звісно, твоїм батькам таке ім’я не надто сподобалося, але ж ти знаєш звичай. Коли родич дає дитині ім’я, між ними створюється особливий зв’язок. І потім, коли тобі було... дай пригадаю... дванадцять років, здається, — Автолік запросив царя Лаерта й царицю Антіклею до себе в гості на Парнас. Він вирішив поділитися з тобою своїми скарбами. І на другий день гостювання...
— Так, ми пішли на полювання, — підхопив Одіссей, — і раптом нізвідки вискочив кабан і штрикнув мене своїми іклами от сюди. Розірвав ногу від коліна вгору.
— Ми побігли до тебе, побоюючись найгіршого. Ніколи в житті я не бачила стільки крові. Ми думали, що ти вже на півдорозі в царство Гадеса. Але ти просто підскочив, застрибав і засміявся, хвала богам. Ти вказував на кущі, тому що...
— ...тому що я вбив того кабана!
— Він там у кущах і лежав, пробитий списом.
— Ніколи більше я так собою не пишався!
— А ми як пишалися!
— Того ж вечора ми його підсмажили. Вистачало на тридцятьох!
Але тут їх перервав голос:
— Чи можу я увійти?
Одіссей встав з табуретки:
— Ваша Величносте, я вдячний вам за все...
Пенелопа всміхнулася:
— Ми раді вам.
Одіссей став на коліна й опустив очі. Дивитися дружині в очі він не ризикнув. Попри всі старання Афіни, Пенелопа впізнала б його.
— Мої служниці розповіли, як гарно ви провчили цього жахливого Іра. Його жорстокість і зневага до гостей, які приходили до нашого палацу, були для нас справжньою ганьбою. Тому дуже прошу: сідайте. Евріклеє, чи можу я взяти ваш табурет? Я хочу поговорити із цим паном, недовго.
Евріклея вийшла з кімнати. Очі її сяяли, брови підтанцьовували на чолі, обличчя посвітлішало, й уся вона готова була від радості злетіти в небо — чим дуже занепокоїла Одіссея. На щастя, Пенелопа, здається, нічого не помітила та спокійно звернулася до того, кого вважала незнайомцем:
— Мені сказали, що ви останніми роками багато подорожували. Можливо, ви чули мою історію?
Одіссей кивнув головою, усе ще не підводячи очей на царицю. Він спробував додати до старечого голосу, яким нагородила його Афіна, трохи м’яких ноток, аби здавалося, ніби він справді прибув десь зі східного узбережжя Егейського моря:
— Так, Ваша Величносте. Увесь світ знає, що цариця Пенелопа чекає на повернення свого чоловіка Одіссея, сина Лаерта.
— І ви не зустрічали його у своїх мандрах?
— Не пощастило, Ваша Величносте. Але я багато чув історій про нього — як він пережив страшні бурі, які спіткали кораблі, що верталися з Трої, та й потім пережив багато негод. Я не маю жодного сумніву, що він повернеться.
— Ви чули багато історій! У тому-то й справа! Боюся, що тільки історії й лишилися. А наслухалася я їх... достатньо. Що б там не було, зараз я змушена обрати одного із цих залицяльників, які вже давно намагаються вибити з мене рішення.
— Рішення?
— Що довше я відкладаю — клянуся богами, я готова робити це до кінця днів своїх, — але що довше я відкладаю, то більше ця орда плюндрує мою землю, спадщину мого сина. Що швидше я оберу, то швидше заберуться інші. Тоді я вирушу з чоловіком, якого оберу, у його країну, а Ітаку лишу в спадок моєму синові. Це найкращий з усіх жахливих шляхів, який я можу обрати.