Стивен Фрай – Одіссея (страница 24)
Це не надто втішало, але казати це вголос Пілад вважав неввічливим.
Години з дві вони тикалися нічною дорогою, доки нарешті не почався підйом до храму. Наблизившись до брам, пастухи почали щосили бити в них посохами. Нарешті брама зі скрипом відчинилася і показалися двоє сонних вартових.
Пілада з Орестом кинули в підвал, але крізь кам’яні стіни вони почули дзвін монет і веселу пісню, з якою пастухи верталися додому.
Уранці начальник варти витяг бранців у центральний зал храму, кинув на підлогу й велів чекати на жрицю.
Пілад подивився на вівтар і штовхнув Ореста — там, на кам’яному постаменті, стояв різьблений дерев’яний образ Артеміди. Образ був із руку висотою. Друзі загиготіли.
— Тихо! — вартовий пнув Ореста ногою. — Це свята земля.
— Саме так! — почувся владний жіночий голос. — І хто тут хоче її осквернити?
— Двоє еллінів, ваша милість. Пастухи знайшли їх на пагорбах, вони пробиралися у бік храму. Один з них називав іншого Піладом і, здається, Тюленем.
— Тюленем?
— Саме так, пані.
— І хто з них Пілад, а хто — Тюлень? Не бійтеся, підведіть очі.
Друзі подивилися на жрицю. Вона була високою, по-царськи красивою, з дуже виваженою поставою й нагадувала Піладові... Він не міг сказати напевно, кого саме, але ця невловима подібність змушувала його серце битися у грудях сильніше.
— Я Пілад, пані, — відповів фокідський царевич.
— Вартовий брами, хіба ні81
81 Саме так перекладається ім’я героя з грецької. Пілонами називали входи до єгипетських храмів. Потім цю назву перебрали високі конічні колони, які підпирали ці входи, а тепер в англійській мові так називають опори високовольтних ліній електропередач. —
— Ви добре знаєте грецьку, пані.
— Я люблю цю мову. А ти, — вона обернулася до Ореста, — і є Тюлень?
— Ні, — відповів Орест. — Тюлень — це Пілад. Довга історія.
Жриця придивилася до бранців:
— Такі красиві юнаки. Аж серце крається, що маю принести вас у жертву.
— То, може, позбавите себе таких страждань? — запропонував Орест. — Ми не проти. Нам якраз треба додому.
— Назад, до Греції?
— Саме туди.
— А скажіть-но мені... До нас звістки не доходять... Я чула лише, що Троянська війна добігла кінця. А як там Менелай і Єлена?
— Удома, у Спарті.
— Ахілл?
— Загинув. Паріс поцілив йому в п’яту отруєною стрілою.
— Одіссей?
— Кажуть, пропав у морі.
— Ха! Так йому й треба! Ця хитра потвора на краще не заслуговує. А як... що чути про Агамемнона?
— Повелитель народів також загинув, — відповів Орест. — Його вбила власна дружина Клітемнестра та її коханець Егіст.
Жриця ніби скам’яніла на кілька секунд. Потім узялася за вівтар, щоб не впасти:
— Здається, він мав дітей.
— Вони живі. Двоє доньок — Електра й Хризостема. Була ще старша — Іфігенія, але вона... вона померла.
— А син у нього лишився?
— Так, Орест. Він живий. Цілком собі живий82.
82 Ім’я Ореста походить від слова «ὄρος», гора, через що, наприклад, гірських німф називають ореадами. Тож «Орест» означає «той, хто походить з гір», або «горянин», як його розуміють в американських штатах Теннессі чи Західна Вірджинія — першопроходець, мисливець, сильна сувора людина, що живе на лоні природи. Ім’я ж Іфігенії походить від слів «іфіос» (ἴφιος), сильний, стійкий, енергійний і «генія» (γενιά), народження, початок. Тобто, «Іфігенія» перекладається найкраще як «сильнонароджена». —
Жрица на мить заплющила очі:
— Шкода приносити в жертву вас обох. Отже, зробимо так: мені треба написати листа. Нехай один з вас віднесе його до Мікен і передасть царевичу. Другого я принесу в жертву.
— Пілад віднесе листа, — одразу сказав Орест.
— Ні, не віднесе, — заперечив Пілад, — аж ніяк не віднесе.
— Ні. Віднесе, я наполягаю на цьому.
— Добре, добре, — втрутилася в їхню розмову жриця. — Я бачу, що ви більше, ніж друзі. Почекайте, доки я напишу листа.
Коли вона вийшла, Пілад гнівно крикнув Орестові:
— Це ти маєш піти.
— Ні, — заперечив Орест, — це мені дали завдання вирушити сюди, тебе тут взагалі не мало бути. І це я розгнівав фурій. І це я вбив... зробив те, що зробив. Я не дозволю тобі лишитися. Тому підеш ти, Тюленю. Погодься із цим тут і зараз, скажи це вголос.
Пілад похмуро сказав:
— Піду я.
Тим часом жриця повернулася із сувоєм пергаменту в руці:
— Ну що? Вирішили, хто з вас повернеться додому з листом?
— Він, — сказав Орест, вказуючи великим пальцем на Пілада.
— Що ж, здається, що це таки буду я, — погодився Пілад.
— Чи клянешся ти перед лицем богині в її священному храмі передати послання?
Пілад підняв правицю:
— Присягаюся срібним луком самої Артеміди, що лише кораблетрощі чи напад піратів завадять мені зробити це.
— Добре сказано. Ми не можемо ризикувати листом, який може зникнути в морі, — жриця нахмурилася й замислилася. — Зробимо ось так. Вивчи напам’ять зміст листа. Якщо загубиш його — зможеш переповісти. Лист призначений для Ореста, сина Агамемнона. Можеш запам’ятати?
Здивований і збентежений, але все одно тримаючи себе в руках, Пілад уклонився жриці:
— Думаю, що так, пані.
— Чудово. Тоді я прочитаю його тобі, — вона розгорнула пергамент. — Та, що була принесена в жертву в Авліді, шле тобі послання. Її родина вважає її мертвою, але Іфігенія жива. Поверни мене назад у Мікени, Оресте, брате мій, поки я не померла. Урятуй мене із цієї варварської країни. Звільни мене від цього кривавого священства, через яке я змушена приносити в жертву невинних чужоземців. Якщо ти не зробиш цього, Оресте, життя моє буде плямою та прокльоном для нашого роду. Саме...
Тут вона запнулася:
— Що сталося?
Орест підвівся на ноги й утупився очима в жрицю, не вірячи власним очам.
— Аполлоне! — вигукнув він. — Ось для чого ти відправив мене сюди! — Він обернувся до жриці, обличчя його сяяло: — Іфігенію, сестро! Ти жива! Як?
— Сестро?
— Я — той брат, до якого ти писала. Я Орест.