Стивен Фрай – Одіссея (страница 20)

— А нашу... матір? — вимовлене шепотом, це слово рознеслося ехом навколо портика.

Орест засмутився:

— Я не знаю. Може, слід дати їй бодай можливість сказати щось на свій захист? Пояснити?

— Пояснити? Що тут можна пояснити? Вона вбила нашого батька. Холоднокровно й розважливо. Не лишивши йому навіть часу підготуватися до переходу в інший світ. Хіба може бути злочин страшніший за цей?

— Помста. Хіба не це казав Аполлон? — нагадав Пілад.

Почувши ім’я цього бога, Електра інстинктивно підвела очі на дах колонади. Крук усе ще був там. Він глянув на неї, схилив голову й прокричав.

— Ось як це можна зробити, — сказала Електра.

Орест з Піладом нахилилися до неї та почали уважно слухати.

Помста 

Клітемнестра милувалася собою у високій відполірованій бронзовій плиті — такі тоді були дзеркала. Нова смарагдово-зелена із золотом сукня, на думку цариці, дуже їй пасувала. Вона підкреслювала зелені вкраплення в її очах.

Вона чула голос Егіста в залі для нарад: він кричав на її нового розпорядника. Новий чоловік їй подобався, проте інколи їй дуже хотілося, аби він краще тримав себе в руках. Кричати на головних прислужників — таке цареві не личить.

Навіть опустивши завісу, вона бачила у віддзеркаленні бідного розпорядника: він, почервонівши й трясучись від страху, побіг за нею.

Не минуло й хвилини, як бідолаха повернувся й низько вклонився їй:

— Пробачте мені, Ваша Величносте. Перед брамою стоїть гість, який дуже хоче з вами поговорити.

Клітемнестра підняла брову:

— Чому це ти турбуєш мене різними гостями перед брамами?

— Це Менандр, Ваша Величносте.

— Менандр? Я маю його знати?

— Якщо буде ваша ласка, він був наставником ваших... царевича Ореста й царівни Електри, пані. Перед тим, як... якби то сказати, коли...

Губи Клітемнестри розплилися в усмішці:

— Так, так, так, я пам’ятаю його. А чи казав він, чому хоче зі мною поговорити?

— Він каже, що має для вас звістку, пані.

— Що ж, нехай заходить.

Клітемнестра заколола волосся золотим гребінцем і почекала — обличчям до дзеркала, спиною до дверей, доки не побачила, як розпорядник веде гостя до зали. Тоді вона повернулася із задоволеною усмішкою. Менандр опустився на одне коліно, і розпорядник одразу вийшов.

Клітемнестра оглянула свої нігті, дозволивши паузі затягнутися.

— Що ж, пане Менандре, — нарешті звернулася вона, — давно ми не бачилися. Дай-но пригадаю... Сім років, здається.

— Так, сім років, Ваша Величносте, — пробурмотів вчитель.

— Сім років відтоді, як ти і твоя дружина — ну й потвора — викрали з палацу моїх дітей. Ні, не треба плакати й виправдовуватися. Ви зробили цареві Егісту й мені велику послугу — позбавили трьох зайвих ротів. І що ж ти тепер від нас хочеш?

— Я приніс скорботну звістку, моя царице. Ваш син Орест, він... він перейшов у нижній світ.

— Орест помер? Як?

— Здається, це був нещасний випадок на полюванні, Ваша Величносте. Зараз до вас прямує посланець фокідського двору — він привезе вам тіло й розповість більше. Здається, у його почті — царівна Електра.

— Що ж, можеш іти. Вітання дружині. Вона така ж потворна, як і колись?

— О, так, Ваша Величносте. Потворна, як десять жаб.

— Чудово. От тільки не треба вдавати, ніби радієш із цього.

— У жодному разі, пані.

Коли Менандр пішов, Клітемнестра покликала Егіста і розповіла йому добрі новини. Разом вони подякували небесам — адже страх, що Орест живий і сягає повноліття, уже давно не давав їм спати спокійно. А як він збере військо й піде повертати трон, який вважає своїм по праву?

— Ми у безпеці, любов моя! — кричав Егіст. — Боги до нас прихильні!

По обіді він пішов у свої покої. Егіст завжди йшов до себе по обіді — чи то гострити меч або списи, чи то рахувати скарби, чи то пити вино — цариця не знала напевно, чим він там займається. Сама вона почала ткати — аж тут повернувся розпорядник:

— Прибула принцеса Електра з почтом, Ваша Величносте!

І от раптом перед очима Клітемнестри постала її рідна донька Електра — плоть від плоті, кров від крові — блискуче красива дівчина з ясними очима та вразливими губами.

Цариця підвелася:

— Люба доню! Рада тебе бачити!

За спиною в Електри стояло двоє молодих людей, один з яких мав у руках глечик.

— Я тут лише для того, аби повернути на батьківщину рештки свого брата Ореста.

Клітемнестра вказала рукою на стіл біля неї:

— Можете все поставити сюди. Розкажи, люба, як бідний хлопець зустрів свій кінець?

Вона не помітила, як один з молодих людей, поставивши глек на стіл, тихо вислизнув з кімнати.

— Якось вранці він поїхав на полювання, — почала розповідь Електра.

Перебираючи в голові варіанти того, чим Егіст може займатися по обіді у своїх кімнатах, Клітемнестра була недалека від істини. Він справді любив гострити зброю, рахувати скарби — і дуже любив побалувати себе келихом міцного вина. Але саме тепер він розглядав мапу своїх палаців, намальовану на звірячій шкірі. Крім великого палацу в Мікенах, він мав резиденції по цілому Пелопоннесу, але все одно Егістові здавалося, що для володаря наймогутнішого царства цього недостатньо. Тож він часто займався тим, що креслив плани нового величного палацового комплексу.

Тут він почув, що до кімнати хтось зайшов.

— Хіба не бачиш? Я зайнятий, — пробурчав він, не підводячи очей.

— Перепрошую, Ваша Величносте, мені здалося, що Ви хотіли б мене побачити.

Егіст глянув на гостя. Молодий чоловік, дорійський акцент, на поясі — меч.

— А, ви від царя Строфія. Так, так, дуже шкода. Мій пасинок... А що саме сталося?

— Що ж, розповім Вам, Ваша Величносте, — молодий чоловік озирнувся. — Це було під схилами Парнаса. Дикий вепр плюндрував навколишні села, тож ми вирушили на полювання.

Машинально гість узявся за один зі списів, який стояв біля стіни:

— Царевич Орест мав при собі спис, тримав його в руці, ось так. І раптом...

Егіст і моргнути оком не встиг, як вістря списа опинилося біля його горла.

Що за...

— ...і раптом, царевич Орест опинився в Мікенах, просто перед сучим сином, який замислив вбити його батька, найвеличнішого із царів, що жили колись на землі.

В Егіста очі вилізли на лоба:

— Ти?

— В ім’я Аполлона, я прийшов помститися73.

73 Цілком можливо, що за сім років у Фокіді Орест і навчився дорійського діалекту грецької мови, і перейняв їхній акцент — чи принаймні навчився його добре вдавати. — Прим. автора.

Орест вдарив. Спис пробив шию Егіста, і з рани бризнув цілий фонтан крові. Орест натиснув сильніше, і спис увійшов у спинку стільця, на якому той сидів. Прибитий до неї, Егіст здригнувся в агонії та затих.