Стивен Фрай – Одіссея (страница 19)
64 Псамата була дружиною того самого тюленячого пастуха Протея. —
65 У «Трої» (с. 25) можна прочитати, як Фока вбили його зведений брат Пелей, майбутній батько Ахілла, і Теламон, майбутній батько Аякса. «Фоке» в перекладі з грецької означає «тюлень». —
Дивна пристрасть Еака не завадила богам зробити його суддею в підземному царстві. —
Син Фока Кріс породив Строфія, батька Пілада. Тож рід їхній називався Фокіди, а острів — Фокіда. А Орест любив жартувати, що Пілад напівлюдина, напівтюлень.
Електра позіхнула. Хлопці завжди нехтували своїми родинними обов’язками. Наступного дня вона вирушила в дорогу, брати (рідний і двоюрідний) помахали їй руками, сіли на коней і дременули до пагорбів на сході. Це не було справжнє царське полювання — брати не брали з собою ані псів, ані помічників. Їм і вдвох було добре.
Пілад і Орест були палко закохані один в одного, і Строфій з Анаксібією порівнювали їх із Патроклом та Ахіллом66.
66 Які доводилися їм ріднею. Пілад походив від Егіни, яка була бабусею і Фока, і Пелея, батька Ахілла. Але також Егіна була матір’ю Меноетія, батька Патрокла. Хоча особисто я не радив би забивати голову всіма цими родоводами — лише мігрень заробите. —
Така міцна чоловіча дружба була звичним явищем, і боги її благословляли. Прийде час, юнаки виростуть, захочуть одружитися й почнуть шукати собі наречених — але поки що їхня взаємна любов була предметом радості й заздрості всього царства.
— Парнас? — запропонував напрям подорожі Пілад, указуючи на далекі пагорби, що синіли на сході.
— У мене є інша ідея, — відповів Орест. — Рушай за мною, побачимо, чи вгадаєш куди.
Пілад (щоправда, після години в дорозі) таки вгадав, куди вони скачуть:
— Дельфи! Ми прямуємо в Дельфи!
— Правильно! Якраз і попитаємо, що готує нам майбутнє!
Вони їхали в мовчанні. Пілад здогадувався, чому його друг, який на власні очі бачив, як його мати вбиває його батька, волів знати, яке майбутнє приготувала йому доля. Але ще Пілад (та й не лише він) добре знав: весь рід Тантала (нащадком якого був Орест) проклятий тричі. Сам Тантал терпить вічні муки в підземному царстві67; його нащадки Пелопс, Атрей та Агамемнон і самі чинили жорстокі кровопролиття, і самі ставали жертвами страшних убивств, і так одне прокляття громадилося на друге, немов Пеліон на Оссу68.
67 Див. «Міфи». Тантал стоїть у воді, але варто йому нахилитися, аби попити, як вода зникає. Над його головою висять стиглі плоди, але варто йому простягнути до них руку, як вони піднімаються. Звідси вислів «танталові муки» й англійське «tantalize» — мучити. —
68 Історію того, як одну із цих гір поставили на іншу, див. у «Міфах». —
Мабуть, знаменитий дельфійський оракул нічого доброго наступному поколінню нащадків Тантала не провістить. Але хай би що йому напророкували, Пілад лишиться зі своїм коханцем. До останнього.
Того дня черга біля оракула розтягнулася надовго. Туди-сюди снували продавці фруктів: оракулові обов’язково треба було піднести пиріг із фігами.
— О прекрасні й з таким смаком одягнені молоді лю-ди! — чіплялися вони до Ореста з Піладом. — Чи бачили ви колись такі добрі фіги, як у нас?69
69 Грецьке слово «сикофант» (sycophant), продавець фіг, англійською означає «підлабузник». —
Орест пиріг купив. Тоді настала черга продавців ягнят і козенят — перед входом до оракула слід було принести жертву.
Нарешті черга підійшла, жертви були принесені, і настав час Орестові заходити у святилище, яке нагадувало печеру. Він запросив Пілада з собою.
— Заходити по одному! — донісся з печери чоловічий голос. — Лише один може зайти... А ні, я вас бачу, ви нерозлучна пара, тож заходьте як пара. Нумо.
Обійнявшись, Орест і Пілад боязко пішли назустріч голосу. Коли очі юнаків звикли до темряви, перед ними постало внутрішнє убранство святилища. Пілад помітив загорнуту в покривало Піфію, жрицю Аполлона, яка возсідала на золотому стільці на трьох ногах70.
70 Більше про Піфію див. у «Міфах». —
Друзі знали, що звертатися до неї безпосередньо не можна — лише через жерця, який простягнув їм руку. Орест заплатив йому належну платню — два оболи — і вручив пиріг.
Через сирість у печері Орест почав кашляти, очі його горіли від хвилювання й рішучості. Він намагався говорити правильно й переконливо:
— Я Орест, син Агамемнона, Повелителя народів, сина Атрея, сина Пелопса, сина Тантала, сина великого батька Зевса.
— Ми знаємо, хто ти, — пролунав голос. — З чим ти прийшов? Говори.
— Я хочу знати, як повернути собі батьківський трон.
— Кожен день царювання царя Егіста й цариці Клітемнестри противний богам. Кров, пролита злочинним шляхом, кличе до помсти. За гидке вбивство Агамемнона потрібно помститися. І месником маєш стати ти, Оресте.
— Я... я розумію. Але чи маю я вбити лише Егіста, чи ще й власну матір?
— Ми дали відповідь. Облиш нас.
— Але...
— Геть!
Назад вони скакали галопом, женучи коней, як тільки могли, аж доки Дельфи не лишилися далеко позаду. І тоді Пілад сказав:
— Сподіваюсь, ти не думаєш, ніби я дозволю тобі робити це самотужки.
— Шо ти маєш на увазі?
— Якщо ти збираєшся в Мікени — я з тобою.
— Але ж тобі треба вчитися! У тебе заняття попереду. Усі ці царські справи — управління земельними ресурсами, діловодство, годування худоби...
— Та ну! — усміхнувся Пілад. — Це якраз може почекати, хоч рік, хоч два. Батько зрозуміє.
— Тюленю, це може бути небезпечно. Точніше так: це точно буде небезпечно.
— Тим паче я не відпущу тебе самого. Навіть не сперечайся. Я з тобою. Усе.
Назад у Мікени
Тим часом Арсіноя вирішила відвідати гробницю Агамемнона.
— Боги благословлять нас, — сказала вона. — Яка взагалі з тебе донька, якщо ти ніколи не була на могилі батька? — няні, які виховують дітей з пелюшок, завжди говорять з ними, як з дітьми, — навіть коли вони виростають і стають дорослими царівнами.
Вони з Електрою стояли посередині стоа — колонади, яка вела до похмурого мавзолею71.
71 Вибачте мені цей анахронізм — цар Мавзол, на честь пишної усипальниці якого й пішло слово «мавзолей», правитиме лише в IV ст. до н. е. —
Ніде не було ані зображення Агамемнона, ані навіть його імені, але на архітраві, балці, яка з’єднувала між собою колони, був напис: ἄναξ ἀνδρῶν — Повелитель народів.
— Їй вистачило нахабства звести цю гробницю за свій кошт. І навіть проливати сльози на похороні, — сказала Арсіноя.
Разом вони запалили листя і стали на коліна, шепчучи молитви.
— Можна... — запитала Електра в няні, — ...можна мені побути з батьком наодинці?
— Люба дитино, ви завжди поруч. Він тримав тебе на колінах, співав тобі пісні й називав своєю наймилішою. Пам’ятаєш?
— Пам’ятаю.
Крякнувши й охнувши, Арсіноя підвелася, поцілувала Електру в тім’ячко й відійшла.
На дах колонади сів крук. Стіни усипальниці ехом посилили хлопання його крил, яке відізвалося у вухах Електри німим докором. Вона намагалася пригадати, що означає приліт ворона. Дівчині казали, що круки якось пов’язані з Аполлоном. Так, здається, бог колись покарав білого крука, зробивши і його, і його нащадків чорними на віки віків72.
72 Див. «Міфи» (с. 250) та історію Ісхія і Короніди. —
— Батьку мій, батьку! — уголос зверталася донька в молитві. — Чому ж ти був таким довірливим, таким нерозважливим щодо власного життя! Як ти міг здолати цілий народ — доблесних троянців — і впасти жертвою двох зрадливих псів! Як ти міг залишити доньку?
— І свого сина.
Електра обернулася. У променях вечірнього сонця вона побачила постаті Ореста й Пілада і встала привітатися:
— Кажете, пішли на полювання? І як?
— Краще, ніж тобі здається! — сказав Пілад.
Вони сіли на мармурову глибу, й Орест розповів сестрі про відвідини оракула.
— І ти це зробиш? — запитала Електра, вислухавши все.
— Якщо ти маєш на увазі вбити Егіста — то так.