Стивен Фрай – Міфи (страница 8)
Всередині Кроноса суміш солі, гірчиці та іпекакуани [рослина, також відома як блювотний корінь. —
22 Хоча за порядком народження Гера була останньою, хто народився перед Зевсом, тепер вона вважалася другою дитиною. Коли вони виходили зі стравоходу Кроноса, діяв свого роду зворотний порядок старшинства. Зевс офіційно став найстаршим з дітей, тоді як Гестія, бувши первістком, тепер вважалася наймолодшою. Це має сенс у тому випадку, якщо ви є богом.
Якщо ви пам’ятаєте, зілля Метіди також містило певну кількість макового соку. І він одразу продемонстрував свій снодійний ефект. Востаннє видавши гучний стогін, Кронос перевернувся й заснув глибоким-глибоким сном.
Із радісним криком Зевс нахилився над своїм батьком, який хропів, аби схопити його великий серп і завдати coup de grâce [фінального удару. —
— Гея дала її йому, і тільки Гея може забрати її у нього, — сказала Рея. — Облиш це.
— Але я мушу вбити його, — сказав Зевс. — Ми маємо помститися.
— Його захищає Мати-земля. Не гніви її. Її допомога ще знадобиться тобі в майбутньому. Ти отримаєш свою помсту.
Зевс відмовився від спроб зрушити з місця серп. Було прикро, що він не зміг обезголовити свого ненависного батька, поки той лежав і хропів, як свиня, але мати мала рацію. Це могло почекати. У них і так було багато причин для святкування.
У світлі зірок над горою Отріс він та його п’ятеро звільнених братів і сестер сміялися, тупотіли, улюлюкали й вили від захвату. Їхня мати теж сміялася, плескаючи в долоні від радості тому, що бачила своїх сяючих синів і дочок такими здоровими й такими щасливими, які нарешті прибули в цей світ і були готові претендувати на свою спадщину. Кожне із п’ятьох урятованих по черзі обняло Зевса, свого наймолодшого, але тепер найстаршого брата, свого рятівника та лідера. Вони присягнули йому на вічну вірність. Разом вони скинуть Кроноса та всю його потворну расу і встановлять новий порядок...
Незважаючи на своє походження, вони не стали називати себе «титанами». Вони будуть богами. І не просто богами, а головними богами.
Початок. Частина друга
Битва титанів
На вершині гори Отріс Кронос лежав, витягнувшись на землі. Інші титани ще не дізналися про порятунок Зевсом своїх братів і сестер, але здавалося ймовірним, що коли вони дізнаються, то відреагують на це з шаленою жорстокістю. Під покровом ночі Рея та її шестеро дітей вислизнули з країни титанів і зробили все, щоб опинитись якомога далі від неї.
Зевс ясно розумів, що війна неминуча. Кронос не заспокоїться, доки його діти живі, а Зевс був так само рішуче налаштований скинути свого батька з престолу. Він почув його гучніше, ніж будь-коли, голос, який лунав у його голові з самого дитинства: тихий, проте наполегливий шепіт Мороса, який говорив йому, що йому судилося правити всім.
Кривавий, жорстокий та руйнівний конфлікт, який стався за цим, відомий історикам як титаномахія1. І хоча більшість деталей цієї десятирічної війни втрачені для нас, ми знаємо, що жар і лють, вибухова сила та колосальна енергія, звільнені воюючими між собою титанами, богами та монстрами, змусили гори плюватися вогнем, а саму землю тремтіти й укритися тріщинами. У цих битвах утворилося багато островів і земель. Цілі континенти рухалися й трансформувались, і більша частина нашого світу, яким ми його знаємо сьогодні, завдячує своєю географією саме цим сейсмічним збуренням, цьому конфлікту, що буквально струсонув землю.
1 Гесіод, у 8 ст. до н. е., пропонує нам найповніший збережений опис цих подій, але інші поети також оспівували їх. Наприклад, епос під назвою «Титаномахія», автором якого у VIII ст. став Евмел Коринфський (або, можливо, це був легендарний сліпий бард Фаміріс Фракійський), спокусливо згадується в інших текстах, але залишається втраченим для нас. Гесіод так описує запеклу битву, що сколихнула землю: «Безмежне море страшно вирувало навколо, земля голосно гуркотіла, широке небо трусилося й стогнало, і... хиталося від самого фундаменту під натиском невмирущих богів, і важкі поштовхи досягли темного Тартару, як і глибокий гул від їхніх ніг та їхніх важких каменюк у цій страшній атаці. Тож тоді вони запустили свої жахливі снаряди одне в одного, і ревіння обох армій, коли вони закричали, досягло зоряного неба; і вони зіштовхнулися на полі бою зі страшним бойовим кличем».
У прямому бою майже напевно об’єднана сила титанів була б надто великою для їхніх молодих супротивників. Вони були сильнішими й дикішими без жодного докору сумління. Всі, крім синів Клімени, Прометея та Епіметея, виступили на боці Кроноса, значно переважаючи своєю чисельністю невелику групу самопроголошених богів, які виступили проти них під командуванням Зевса. Але так само як Уран дорого заплатив за свій злочин, ув’язнивши циклопів і гекатонхейрів усередині Геї, так і Кронос мав поплатитися за свою помилку, коли ув’язнив їх у печерах Тартару.
Саме мудра й кмітлива Метіда порадила Зевсу спуститися туди й звільнити своїх трьох однооких і трьох сторуких братів. Він запропонував їм вічну свободу, якщо вони допоможуть йому перемогти Кроноса та титанів. Вони не потребували подальшого заохочення. Гіганти теж вирішили стати на бік Зевса і показали себе сміливими й невтомними бійцями2.
2 Див. Додаток.
В останній вирішальній битві безжальна лють гекатонхейрів — не кажучи вже про їхній надлишок голів і рук — дивовижним чином поєдналася з дикою електричною силою циклопів, імена яких, якщо ви пам’ятаєте, були Яскравість, Блискавка та Грім: Арг, Стероп і Бронт. Ці талановиті ремісники продемонстрували свою майстерність перетворення штормів на блискавки, що Зевс використовував як зброю, яку він навчився метати з високою точністю у своїх ворогів, розбиваючи їх на атоми. Під його керівництвом гекатонхейри підхоплювали та жбурляли каміння на шаленій швидкості, тоді як циклопи переслідували й засліплювали ворога за допомогою шоу з блискавками та жахливим гуркотом грому. Сотні рук гекатонхейрів підіймали й кидали, підіймали й кидали у ворогів незліченну кількість каміння, наче божевільні катапульти, схожі на вітряки, аж поки побиті й покалічені титани не почали закликати до припинення вогню.
Ми залишимо їх із їхніми великими й закривавленими головами, схиленими в повній і остаточній капітуляції, та виділимо хвилинку, щоб поглянути на те, що ще відбувалось у світі, поки ця битва вирувала десять жахливих років.
Поширення життя
Вогонь та лють війни спалили, збагатили і запліднили землю. Скрізь із новою силою вибухнуло життя, що створило свіжий зелений світ, який успадкували тріумфуючі боги.
Як ви пам’ятаєте, колись Космос був нічим іншим, як Хаосом. Потім Хаос вивергнув із себе перші форми життя: так з’явилися первісні істоти та принципи світла й темряви. Поки розвивалося нове покоління, а також народжувалися нові істоти, які так само приносили потомство, світ ставав усе складнішим. Ці старі первісні та елементарні принципи були втілені у форми життя дедалі більшої різноманітності, розмаїття й багатства. Істоти, які народжувалися, були наділені унікальними особистими рисами та індивідуальністю, наповненими різними нюансами. Комп’ютерною мовою це мало такий вигляд, наче життя змінювалося від 2-бітного до 4-бітного, потім до 8-бітного, до 16-бітного, до 32-бітного, до 64-бітного і так далі. Кожна ітерація являла спочатку мільйони, а згодом мільярди нових комбінацій розміру, форми й того, що можна назвати роздільною здатністю. З’явився характер високої чіткості, яким ми пишаємось як сучасні люди, і відбувся вибух того, що біологи називають видоутворенням, коли життя дістало нові форми.
Мені подобається уявляти першу стадію творіння як старомодний телеекран, що на ньому показують монохромну гру Pong. Пам’ятаєте ігрові автомати Pong? На них було зображено два білі прямокутники замість ракеток і квадратна цятка замість тенісного м’яча. У цих автоматах життя обмежувалося примітивною, піксельною формою гри в теніс. А приблизно через тридцять п’ять — сорок років з’явилася 3D-графіка надвисокої роздільної здатності з віртуальною та доповненою реальністю. Так було і з грецьким космосом, творінням, яке починалося з незграбних та елементарних контурів низької роздільної здатності, а згодом вибухнуло насиченим, різноманітним життям.
З’являлися різні істоти та боги, які були неоднозначними, непослідовними, непередбачуваними, інтригуючими й загадковими. Користуючись визначенням, яке зробив Е. М. Форстер, коли говорив про людей у романах: світ тепер перейшов од плоских персонажів до округлих — до розвитку особистостей, чиї вчинки могли дивувати. Так почалися справжні веселощі.