Стивен Фрай – Міфи (страница 10)

9 Пізніші греки вважали долі не доньками Ночі, а доньками Необхідності — Ананке. Вони дуже схожі з норнами зі скандинавської міфології.

Кери

Ці мертві дочки Нікс були мерзенними й хижими духами насильницької смерті. Подібно до валькірій зі скандинавських і германських міфів, вони збирали душі воїнів, убитих у бою. Проте, на відміну від тих доброзичливих богинь-воїтельок, кери не супроводжували їхні героїчні душі до Вальгалли, де на них чекала нагорода. Вони літали від одного скривавленого тіла до іншого, жадібно всмоктуючи кров, що з них текла, а потім, коли кожен труп був ретельно осушений, вони кидали його через плече й перехо­дили до ­наступного.

Горгони

Первісний бог моря Понт дав Геї сина Форкія і дочку Кето. Нащадками цих брата й сестри стали три дочки, що мешкали на островах: горгони Стено, Евріала та Медуза. Зі своїм волоссям з отруйних змій, що звивалися, пильно витріщеними очима, жахливими нерухомими посмішками, зубами, що нагадували вепрячі бивні, пазуристими руками з латуні, пазуристими ногами та покритими лускою золотистими тілами, ці сестри-чудовиська виглядали настільки жахливо, що цього було достатньо, щоб від їхнього вигляду замерзала кров. Але будь-хто, хто впіймав на собі погляд горгони — чи обмінявся з нею поглядами лише на одну секунду, — миттєво перетворювався на справжній камінь. Слово «закам’янілий», що описує цей стан, з часом стало означати «наляканий до заціпеніння».

Духи повітря, землі та води

Ці тріади були не єдиними важливими істотами, які народилися в той час. У всьому світі, поки навколо них бушувала титаномахія, духи природи та духи всіх видів почали розмножуватися й претендувати на свої суверенні території. Можна уявити собі, як вони біжать, шукаючи притулку, і тремтять за кущами, у той час як у повітрі над ними літають скелі та блискавки, а земля тремтить від жорстокої війни. Проте якимось чином ці часто тендітні істоти вижили та процвітали, щоб збагатити світ своєю красою, самовідданістю і чарівністю.

Мабуть, найвідомішими з них є німфи — важливий клас другорядних жіночих божеств, поділений на клани або підвиди відповідно до свого місця проживання. Ореади панували в горах, пагорбах і гротах Греції та на її островах, тоді як нереїди (як і океаніди, від яких вони походять) були мешканками морської безодні. Наяди, їхні прісноводні сестри, зустрічалися в озерах і струмках із проточною водою, а також в очереті, що їх обрамляв, і на берегах річок. З часом деякі водяні німфи почали асоціювати себе з дедалі більш конкретними ареалами. Невдовзі з’явилися пегаї, які доглядали за природними джерелами, і потаміди, які жили в ­річках та навколо них10. На суші авлоніади трималися пасовищ і гаїв, тоді як леймакіди жили на луках. До лісових духів належали легкокрилі дріади і гамадріади, лісові німфи, чиє життя було невід’ємно пов’язане з деревами, які вони зробили своїми домівками. Коли їхнє дерево гинуло або було зрубане, вони теж гинули. Більш спеціалізовані лісові німфи заселяли тільки яблуні чи лаври. Меліад, німф ясена, що дає солодку манну, ми вже зустрічали.

10 Тахіди були німфами, пов’язаними лише з однією річкою Тахо, але тепер, коли я їх згадав, ми можемо відразу їх забути, оскільки більше ніколи їх не зустрінемо.

Доля гамадріад показує, що німфи могли померти. Вони ніколи не старіли і не ставали жертвами хвороб, але не завжди були безсмертними.

Отже, поки світ природи дозрівав, хвилювався й розмножувався в доволі неймовірно бравурній манері, заселяючи себе все більш дивовижними напівбогами та безсмертними, земля тремтіла й здригалася від насильства і жаху війни. Але це поширення життя гарантувало, що коли дим і попіл битви нарешті розсіються, переможці правитимуть світом, наповненим життям, барвами та характерами. Тріумфуючий Зевс мав успадкувати землю, море та небо, які стали незрівнянно багатшими за ті, що існували, коли він народився.

Верховний розпорядник і Суддя землі

Тепер Зевс робив усе для того, щоб переконатися, що переможені титани ніколи не зможуть повстати знову і погрожувати його порядку. Його найсильнішим і найжорстокішим супротивником у цій війні був не Кронос, а Атлас, жахливо могутній старший син Япета та Клімени11. Атлас був у епіцентрі кожної битви, підбурюючи своїх товаришів-титанів під час бою й закликаючи їх прикласти своє останнє найкраще зусилля, навіть тоді, коли гекатонхейри вже змушували їх підкоритись. Як покарання за його ворожість Зевс присудив йому вічно тримати небо. Це вбило двох зайців одним пострілом. Попередники Зевса, Кронос та Уран, були змушені витрачати багато своїх сил на відокремлення неба від землі. Тож Зевс за одну мить звільнив себе від цього виснажливого тягаря й буквально поклав його на плечі свого найнебезпечнішого ворога. На стику континентів, які ми сього­дні називаємо Африкою та Європою, титан зібрався з силами, й увесь тягар неба впав на нього. Напруживши ноги, напруживши всі свої м’язи, його могутнє тіло скорчилося від цього найдужчого та найбільш болісного зусилля. Цілими віками він стогнав там, наче болгарський важкоатлет. Згодом він перетворився на Атлаські гори, які й сьогодні «тримають небо» Північної Африки. Його напружене, згорблене зображення можна знайти на копіях найперших мап світу, які на його честь ми досі називаємо «атласами»12. По один бік від нього лежить Середземне море, а по другий — океан, який на його честь досі називають Атлантичним, де, як кажуть, процвітало таємниче острівне королівство Атлантида.

11 Менетій, брат Атласа, чиє ім’я означає «приречена могутність», також був надзвичайно могутнім і жахливим супротивником, але Зевс знищив його одним із перших ударів громовицями.

12 Однак на пізніших зображеннях показано, як він тримає не небо, а весь світ.

Щодо Кроноса — цієї темної нещасної душі, яка колись була Володарем усього, цього задумливого й протиприродного тирана, який з’їдав власних дітей через страх перед пророцтвом, — його покаранням, як і передбачав його кастрований батько Уран, було безперервно подорожувати світом і вимірювати вічність у невблаганному, постійному й самот­ньому вигнанні. Він мав фіксувати кожний день, кожну годину і кожну хвилину, бо Зевс прирік Кроноса самотужки рахувати нескінченність. Ми можемо бачити його скрізь навіть сьогодні — цю худу й зловісну постать із серпом. Тепер він дістав дешеве й принизливе прізвисько «Старий батько-час», а його хворобливі, пожовклі риси обличчя розповідають нам про неминуче та безжальне цокання годинника Космосу, що веде всіх до їхнього кінця. Коса замахується й зрізає, мов безжалісний маятник. Уся смертна плоть подібна до трави під жорстоким помахом леза косаря. Ми можемо знайти ім’я Кроноса в усьому, що є «хронічним» або «синхронізованим», а також у «хронометрах», «хронографах» і «хроніках»13. Римляни дали цій похмурій, висох­лій оболонці переможеного титана ім’я Сатурн. Тепер він висить у небі між своїм батьком Ураном і своїм сином ­Юпітером14.

13 Для деяких міфографів Кронос (Титан) і Хронос (Час) є цілком різними сутностями. Проте я віддаю перевагу тим версіям, які їх об’єднують.

14 Астрономи консультуються з античними вченими, коли дають назви небесним тілам у нашій Сонячній системі. Численні супутники Сатурна називаються Титан, Япет, Атлас, Прометей, Гіперіон, Тетія, Рея і Каліпсо. Потім є Кільця Сатурна. Можливо, вони символізують час, як і кільця дерева.

Проте не всіх титанів було вигнано чи покарано. До багатьох Зевс виявив великодушність і милосердя, тоді як до тих небагатьох, хто виступив на його боці у цій війні, він ви­явив щедрість у вигляді послуг15. Брат Атласа Прометей був голов­ним серед тих, хто мав мудрість воювати на боці богів проти своєї раси16. Зевс винагородив його тим, що зробив його своїм компаньйоном, адже діставав усе більше задоволення від присутності юного титана, проте це зміниться одного дня, який матиме величезні наслідки для людства, наслідки, які ми відчуваємо навіть зараз. Історію цієї дружби та її трагічного кінця буде розказано незабаром.

15 Деякі з титанід були дуже привабливими — та такими ж хтивими, дуже сексуальними й схильними до закоханості, як і будь-яка істота, що коли-небудь жила на світі, — тож Зевс уже мав плани щодо однієї чи двох найбільш привабливих із них.

16 Ім’я Прометей означає «передбачення» або «завбачливість».

Під час війни циклопи, як вже згадувалося, шанобливо вшанували Зевса зброєю, з якою він завжди асоціювався у нас: громовицею. Їхні брати гекатонхейри, чия величезна могутність забезпечила богам перемогу, були нагороджені тим, що їх відправили назад до Тартару, проте цього разу не як в’язнів, а як охоронців воріт до тих бездонних глибин. Нагородою циклопам стало те, що Зевс призначив їх своїми особистими ремісниками, зброярами та ковалями.

Третій орден (покоління)

Зруйнований світ усе ще димів од жорстокості війни. Зевс бачив, що йому потрібно зцілитись, і розумів, що його покоління, Третій орден божественних істот, має керувати ним краще, ніж перші два. Настав час для нового порядку, порядку, очищеного від марнотратної жаги крові й первісної жорстокості, якими були позначені ранні часи творіння.