Стивен Фрай – Міфи (страница 7)

20 Зевс часто був грайливим. Римляни називали його Юпітер або Йове, тому що він буквально мав веселу вдачу. Густав Голст у своїй оркестровій сюїті «Планети» називає його «Тим, хто приносить веселощі».

Рішуча мати Зевса відвідувала Крит щоразу, коли відчувала можливість вислизнути від завжди пильного Кроноса.

— Ніколи не забувай, що зробив твій батько. Він з’їв твоїх братів і сестер. Він намагався з’їсти тебе. Він — твій ворог.

Зевс слухав, як Рея описувала йому нещасливий стан світу за Кроноса.

— Він править за допомогою страху. Він не знає почуття вірності чи довіри. Це неправильний шлях, мій Зевсе.

— Хіба це не робить його сильним?

— Ні! Це робить його слабким. Титани — це його родина, його брати та сестри, племінники та племінниці. Дехто вже починає обурюватися його жахливою тиранією. Коли настане твій час, ти використаєш їхню образу на нього.

— Так, мамо.

— Справжній лідер створює альянси. Справжнім лідером захоплюються, йому довіряють.

— Так, мамо.

— Справжнього лідера люблять.

— Так, мамо.

— Ах, ти смієшся з мене, але це правда.

— Так, ма...

Рея дала ляпаса своєму синові.

— Будь серйозним. Ти — не дурень, я сама це бачу. Адамантея каже мені, що ти розумний, але імпульсивний. Що ти витрачаєш надто багато часу на те, аби полювати на вовків, дражнити овець, лазити по деревах, спокушати ясенових німф. Настав час тебе навчати належним чином. Тобі зараз шістнадцять, і незабаром ми маємо зробити свій крок.

— Так, мамо.

Океаніда та зілля

 

Рея попросила свою подругу Метіду, мудру й прекрасну доньку Тетії та Океана, підготувати її сина до того, що мало статися.

— Він розумний, але норовливий та імпульсивний. Навчи його терпінню, майстерності та хитрощів.

Зевс був зачарований Метідою з самого початку. Такої краси він іще ніколи не бачив. Титаніда була трохи нижчою за більшість представниць своєї раси, але наділена граціозністю й почуттям важливості, які змушували її сяяти. Крок оленя й хитрість лисиці, сила лева та м’якість голубки — все це було поєднано у ній разом із присутністю та силою розуму, від чого у хлопця запаморочилося в голові.

— Ляж зі мною.

— Ні. Ми підемо гуляти. Я маю розказати тобі багато речей.

— Ось тут. На траву.

Метіда усміхнулася й узяла його за руку.

— У нас є робота, Зевсе.

— Але я кохаю тебе.

— Тоді ти зробиш так, як я скажу. Коли ми кохаємо когось, ми завжди хочемо догодити йому, чи не так?

— Хіба ти мене не кохаєш?

Метіда засміялася, хоча насправді вона була вражена орео­лом чарівності й харизми, який випромінював цей сміливий і вродливий юнак. Але її подруга Рея попросила її взятися за його освіту, і Метіда ніколи не зраджувала довіри.

Цілий рік вона вчила його заглядати в серця й судити про наміри інших. Як уявляти і як міркувати. Як знаходити в собі сили дати пристрастям охолонути, перш ніж діяти. Як складати план і як розуміти, коли план потрібно змінити або взагалі відмовитися від нього. Як дозволити голові керувати серцем, а серцю — завоювати прихильність інших.

Її відмова переводити їхні стосунки у фізичну площину лише змусила Зевса покохати її ще дужче. Хоча вона ніколи не казала йому про це, Метіда відповідала на його кохання взаємністю. В результаті в повітрі з’являлась електрична напруга, коли вони були близько одне до одного.

Одного разу Зевс побачив Метіду, коли вона стояла над великим валуном і розбивала його пласку поверхню маленьким заокругленим каменем.

— Що ти робиш?

— Подрібнюю зерна гірчиці та кристали солі.

— Звичайно.

— Сьогодні, — сказала Метіда, — твій сімнадцятий день народження. Ти готовий вирушити на гору Отріс і виконати своє призначення. Рея скоро прибуде, але спершу я маю трохи підготуватись і зробити те, що придумала.

— Що в цій банці?

— Тут знаходиться суміш макового соку та мідного купоросу, підсолоджена сиропом манни, який дали меліади, наші ясенові друзі. Я з’єднаю всі інгредієнти і збовтаю їх21. Ось так.

21 Зілля приготувала Метіда, і було б приємно думати, що саме звідси походить англійське слово «emetic» («блювотний»), але я не думаю, що це так.

— Я не розумію.

— Дивись, ось і твоя мати. Вона все тобі пояснить.

Поки Метіда спостерігала, Рея виклала Зевсу свій план. Мати з сином поглянули одне одному в вічі, глибоко вдихнули і дали клятву: син — матері, матір — синові. Вони були готові.

Відродження п’ятірки

Настала північ. І товста тканина, яку Ереб і Нікс накинули на землю, море та небо, щоб відзначити кінець денного панування Гемери та Етера, вкрила увесь світ. У долині, що розташована високо на горі Отріс, неспокійний і нещасний Володар усього самотньо походжав, б’ючи себе у груди. Кронос перетворився на найбільш озлобленого та завжди незадоволеного титана з усіх. Влада над усім творінням не приносила йому ніякого задоволення. Відтоді, як Рея — без жодного пояснення — заборонила йому лягати на їхнє подружнє ложе, сон також став для нього чужим. Не отримуючи його цілющий бальзам, настрій і травлення Кроноса, що не були гарними навіть у найкращі часи, погіршилися ще дужче. Останнє з немовлят, яких він проковтнув, здавалося, спровокувало різкий кислотний рефлюкс, чого не було від попередніх п’яти. Яка могла бути радість від усемогутності, коли його шлунок стискався від спазмів, а думки сліпо спотикались у густому тумані безсоння?

Однак його серце опинилось у стані, схожому на щастя, коли він несподівано почув тихий звук солодкого голосу Реї, яка ніжно наспівувала собі під ніс, коли піднімалася схилом на вершину гори. Наймиліша сестра і найдорожча дружина! Цілком природно, що вона була трохи засмучена тим, що він поглинув їхніх шістьох дітей, але вона мала розуміти, що в нього не було іншого вибору. Вона була титанідою та все знала про обов’язок і долю. Він покликав її.

— Реє?

— Кроносе! Ти не спиш о такій годині?

— Я не спав уже більше днів і ночей, ніж можу порахувати. Гіпнос і Морфей стали для мене чужинцями. Мій розум повний скорпіонів, дорога моя дружино.

Макбет, іще один убивця, позбавлений сну та переслідуваний темними пророцтвами, скаже те саме, але через дуже багато років.

— О, тихіше, коханий мій. Хіба розум і майстерність титаніди не можуть перевершити тих дурних демонів сну? Немає нічого такого, що Гіпнос і Морфей можуть зробити, щоб заспокоїти твоє змучене тіло, заколихати твій утомлений розум, полегшити твій поранений дух, чого я не можу зробити за допомогою чогось свого солодкого й теплого...

— Твої солодкі й теплі губи! Твої солодкі й теплі стегна! Твоє солодке й тепле...

— Всьому свій час, нетерплячий володарю! Але спочатку я піднесу тобі подарунок. Це чудовий хлопець, який стане твоїм чашником.

З ущелини вийшов Зевс, і сяюча усмішка освітила його гарне обличчя. Він уклонився й подав Кроносу кубок, прикрашений коштовностями, який титан жадібно вихопив із його рук.

— Він гарний, дуже гарний. Я можу скуштувати його пізніше, — сказав він, захоплено дивлячись на Зевса й випиваючи вміст келиха одним жадібним ковтком. — Але, Реє, я кохаю тільки тебе.

У печері було надто темно, щоб він зміг побачити, як Рея підняла одну брову з виразом зневажливої недовіри.

— Ти кохаєш мене? — прошипіла вона. — Ти? Кохаєш? Мене? Ти, хто з’їв усіх моїх милих дітей, крім одного? Ти смієш говорити мені про кохання?

Кронос невдоволено гикнув. Він переживав найдивніші відчуття. Він нахмуривсь і спробував зосередитися. «Що сказала Рея? Не може бути, щоб вона його більше не кохала». Його розум ставав іще туманнішим, а шлунок — іще тяжчим, ніж зазвичай. Що з ним відбувалося? «О, і вона сказала ще щось. Щось, що взагалі не мало ніякого смислу».

— Що ти маєш на увазі, — спитав він голосом, пронизаним здивуванням і нудотою, — коли сказала, що я з’їв «усіх, крім одного» твоїх дітей? Я з’їв їх усіх. Я це чітко пам’ятаю.

Сильний молодий голос розсік нічне повітря, наче батіг:

— Не зовсім усіх, батьку!

Кронос, чия нудота наростала тривожною хвилею, вражено обернувся й побачив, як молодий чашник виходить із тіні.

— Хто... Хто... Хтоооооо? — запитання Кроноса перетворилося на раптовий поштовх нестримної блювоти. З його кишківника одним сильним спазмом вирвався великий камінь. Льон, у який він колись був загорнутий, вже давно розчинивсь у шлунковій кислоті. Кронос тупо дивився на це, в його очах потемніло, а обличчя побіліло. Але перш ніж він зміг зрозуміти, що він бачить, його охопило те жахливе й безпомилкове відчуття, яке говорить тому, хто блює, що підіймається ще щось. Щось набагато більше.

Зевс швидко стрибнув уперед, підняв виблюваний батьком камінь і жбурнув його далеко-далеко, подібно до того, як колись Кронос викинув геніталії Урана — у далеку далечінь із того самого місця. Куди він упав і що з ним сталось, ми дізнаємося пізніше.