Стивен Фрай – Міфи (страница 60)

А ті, хто вміють кохати найдужче,

Ніколи не зможуть насолодитися своїм коханням».

Пророцтво, яке, здається, цілковито справдилося.

Ехо і Нарцис

Тіресій

Найвідоміша з усіх історій про перетворення юнака на квітку починається зі стурбованої матері, яка веде свого сина до пророка. Крім віщунів і сивіл, які говорили від імені божественних оракулів, в античному світі існували певні обрані смертні істоти, яких боги також наділили даром пророцтва. Організація консультації з одним із них мало чим відрізнялася від запису на прийом до лікаря.

Двома найвідомішими провидцями грецьких міфів були Кассандра та Тіресій. Кассандра була троянською віщункою, але її прокляття полягало в тому, що, хоча її прогнози були цілком точними, у них ніхто й ніколи не вірив. Фіванський Тіресій прожив таке ж непросте життя. Він народився чоловіком, але Гера перетворила його на жінку в покарання за те, що він ударив палицею двох змій під час їхнього спарування, що її сильно роздратувало в той час із причин, відомих лише їй самій. Тіресій прослужив жрицею Гери сім років, після чого богиня повернула йому його первісний чоловічий вигляд, але згодом Афіна зробила його сліпим за те, що він дивився на її оголене тіло, поки вона купалась у річці79. Це одна з історій, яка пояснює його сліпоту, але я віддаю перевагу тій версії, що розповідає про те, як його привели на Олімп, де він мав виступити арбітром у парі між Зевсом і Герою. Вони сперечалися про те, яка стать отримує найбільшу насолоду від сексу. Оскільки Тіресій, який був як чоловіком, так і жінкою, мав унікальну можливість відповісти на це запитання, боги погодилися, що його вердикт буде остаточним.

79 Зверніть увагу на схожість цього злочину зі злочином Актео­на, який спостерігав за Артемідою. Скромність богів під час купання була вражаючою.

Т. С. Еліот робить пам’ятне відсилання до Тіресія у розділі «Вогняна проповідь» своєї поеми «Безплідна земля»:

«Я, Тіресій, хоч і сліпий, пульсую між двома життями,

Старець зі зморшкуватими жіночими грудьми все бачить...

Я, Тіресій, старець зі зморшкуватим вим’ям

Побачив сцену, а решту передбачив...

І я, Тіресій, усе перестраждав...»

Тіресій заявив, що, згідно з його власним досвідом, секс приносив жінкам у дев’ять разів більше задоволення, ніж чоловікам. Це розлютило Геру, яка побилася з Зевсом об заклад, що чоловіки отримують найбільше задоволення від цього акту. Можливо, вона базувала свою думку на невичерпному лібідо свого чоловіка та на своєму власному більш помірному статевому потягу. За цей вердикт Гера винагородила Тіресія, зробивши його сліпим. Один бог ніколи не може скасувати наказ іншого, тому найкраще, що Зевс міг зробити для Тіресія, — це нагородити його у відповідь здатністю другого зору, даром пророцтва80.

80 Бути запрошеним судити богів може здаватися великою честю для смертного, але, як показує ця історія і як у майбутньому покаже історія троянського принца Паріса, результати такої події можуть бути катастрофічними.

Нарцис

Одного разу жила собі наяда на ім’я Ліріопа, яка вступила в союз із річковим богом Кефіссом і народила від нього сина Нарциса, краса якого була настільки дивовижною, що вона хвилювалася за його майбутнє. Ліріопа достатньо прожила на світі, щоб знати, що надзвичайна краса — це жахливий привілей, небезпечний атрибут, який може призвести до вкрай поганих і навіть фатальних наслідків. Коли Нарцису виповнилося п’ятнадцять років і юнак почав привертати небажану увагу, вона вирішила діяти.

— Ми йдемо до Фів, — сказала вона йому, — щоб побачити Тіресія та дізнатися, що на тебе чекає в майбутньому.

І ось мати з сином аж два тижні йшли до Фів і стали там у чергу, щоб побачити пророка, який щоранку з’являвся біля храму Гери.

— Хоча ти сліпий і не можеш бачити мого сина, — пояснила вона Тіресію, коли нарешті дійшла їхня черга, — ти можеш повірити мені на слово, що всі, хто бачив його, були засліплені його красою. Землею ще ніколи не ступав більш прекрасний смертний.

Від цих слів Нарцис почервонів до золотих коренів свого волосся і збентежено зачовгав ногами.

— Я достатньо добре знаю богів, — вела далі Ліріопа, — аби боятися, що така краса може стати радше прокляттям, аніж благословенням. Світ знає, що сталося з Ганімедом, Адонісом, Тітоном, Гіацинтом і всіма іншими хлопцями, які були набагато менш вродливими, ніж мій син. Тож я прошу тебе сказати мені, великий провидцю, чи проживе Нарцис довге і щасливе життя? Чи це його мойра — дожити до глибокої і щасливої старості81? Ви, сліпці, бачите все те, що невидиме для решти з нас. Розкажи мені, благаю, про долю мого любого сина.

81 Як ви пам’ятаєте, мойри були долями. Греки вважали, що для кожної людини існує особиста, унікальна мойра, яку можна виразити як суміш необхідності, приреченості, справедливості та удачі. Щось середнє між успіхом і кісметом [надприродна сила, яка, на думку деяких людей, контролює те, що станеться в майбутньому, і перебуває поза контролем людини. — Прим. пер.].

Тіресій простягнув руки та обвів ними контури обличчя Нарциса.

— Не бійся, — сказав він. — Поки він не впізнає себе, Нарцис проживе довге і щасливе життя.

Ліріопа голосно засміялася. «Поки він не впізнає себе!» Таке дивне пророцтво не могло мати якесь серйозне застосування. Як хтось може впізнати себе?

Ехо

Ми залишимо Ліріопу, яка радісно дякує Тіресію в храмі Гери у Фівах, і здійснимо невелику подорож до підніжжя гори Гелікон, де струмки та луки за межами міста Феспії було населено найпрекраснішими німфами в усій Греції. Вони були настільки чарівними, що їх часто навідував сам Зевс, слабкість якого до чарівних німф нам вже добре відома.

Ореада Ехо була далеко не найменш привабливою з них, але вона мала одну рису характеру, через яку Зевс та інші потенційні залицяльники ставилися до неї з обережністю, — вона була надзвичайною балакучою. Ехо поєднувала в собі риси сільської пліткарки, цікавої сусідки та надто дбайливої найкращої подруги, через що для неї було неможливим завданням втримати свій язик за зубами. У її балаканині не було нічого зловмисного, насправді вона часто намагалася заступатись за своїх друзів, прикривати їх, хвалити і змальовувати їх у найкращому світлі. Також тут був присутній елемент марнославства, бо в неї був пречудовий голос, приємний і під час розмови, і під час пісні. Як і багато людей, обдарованих вправним язиком, вона полюбляла його використовувати. До певної міри її захищала богиня Афродіта, що захоплювалась її співом, який завжди прославляв кохання. Словом, у душі Ехо була романтиком. Недоброзичливі люди могли б назвати її сентиментальною й навіть сльозливою, м’якою та липкою, але вони не могли заперечити її добрі наміри та велике серце.

Зевсу подобалося таємно відвідувати її сестер-ореад і двоюрідних сестер-наяд, а Ехо подобалося бути довіреною особою та найкращою подругою для них усіх. Її дуже хвилювала думка про те, що її родички та товаришки мали романтичні зв’язки з Зевсом, Збирачем хмар і самим Царем богів. Це був секрет, який вона любила тримати при собі.

Гера завжди з підозрою ставилася до відсутності Зевса, але останнім часом його відсутність ставала тривалою. Вона почула від відданого їй зяблика, що її чоловік почав часто відвідувати нижні схили Гелікону, тож одного прекрасного дня вона вирішила навідатися туди й перевірити, чи зможе вона спіймати його під час зради. Ледве Гера зійшла з колісниці, як до неї підскочила гірська німфа, що аж кипіла безглуздою балаканиною. Це була Ехо у пречудовому настрої.

— Царице Геро!

Гера звела брови.

— Я тебе знаю?

— О, ваша величносте! — вигукнула Ехо, впавши на коліна. — Як же нам пощастило бачити вас тут! Яку честь ви нам робите! І ви прибули до нас у своїй колісниці! Чи можна годувати павичів? Щоб у нас тут була богиня з Олімпу! Не можу пригадати, коли останній раз олімпієць зволив звернути на нас увагу. Це така...

— Хіба мій чоловік Зевс регулярно не відвідує ці ліси й води?

Ехо добре знала, що Зевс був неподалік на березі річки і робив там непристойні речі з гарною річковою німфою. Її любов до інтриг, драми та романтики тепер спонукала її захистити пару. За допомогою бурхливих потоків несуттєвої балаканини, що виливалася з неї, як вода з фонтана, вона спрямувала кроки богині в протилежному від річки напрямку.

— На цій галявині, ваша величносте, росте чудовий падуб... Перепрошую, Зевс? О ні, я ніколи його тут не ­бачила.

— Справді? — Гера свердлила Ехо своїм суворим поглядом. — До мене дійшли чутки, що він зараз тут. У цей самий день.

— Ні, ні, моя царице! Ні, ні, ні! Насправді... слуга муз спустився з Гелікону лише пів години тому, щоб набрати води з нашого струмка, і він точно згадував, що сьогодні могутній Зевс у Феспіях, вшановує там свій храм.

— Овва. Зрозуміло. Що ж, я дякую тобі, — Гера коротко й збентежено кивнула, повернулася до своєї колісниці й полетіла в хмари. Це так принизливо, коли інші бачать, як ти намагаєшся викрити власного чоловіка.

Ехо побігла геть, задоволена тим, що була корисною своїй подрузі-німфі та Зевсу. Чесно кажучи, вона була б така ж щаслива, якби їй вдалося захистити смертну пару закоханих. Їй було приємно скрізь полегшувати дорогу всім закоханим. Одначе вона сама ще ніколи не відчувала любові, окрім любові допомагати іншим любити, що, на її думку, було найкращою любов’ю з усіх можливих. Вона була такою безкорисливою, що навіть не потурбувалася розповісти Зевсу чи своїй сестрі про свій гарний вчинок, як, напевно, зробила б та, що сподівалася б на якусь винагороду. Вона співала, збираючи квіти, і відчувала, що життя німфи — це прекрасне життя.