Стивен Фрай – Міфи (страница 57)

Репутація Кефала тепер постійно зростала — байки про його мисливські здібності з благоговінням передавалися від королівства до королівства. Звістка про них дійшла до вух і фіванського регента Креонта71. Як це часто відбувалося в темній історії цього міста, Фіви в цей час страждали від лиха, у цьому разі лихо принесла люта лисиця, яку місцеві називали Кадмейською лисицею і яку боялися в ­усьому грецькому світі як alopex teumesios, тобто Тевмесську лисицю. Вона була мародеркою, чий особливий дар полягав у тому, що божественні сили наказали: вона ніколи не буде спійманою, незалежно від того, скільки собак, коней чи людей нападе на її слід або вирушить, аби її вполювати. Вважалося, що цей лисячий жах влаштував Діоніс, який усе ще жадав помститися місту, яке цуралося та знущалося над його матір’ю Семелою.

71 Креонт був тією душею прагматизму та доброго управління, чия трагічна родинна історія стала темою фіванського циклу п’єс Софокла: «Цар Едіп», «Едіп у Колоні» та «Антігона». Я зіграв його, коли мені було шістнадцять років, і отримав відгуки. Більше вам нічого не скажу.

Креонт був у великому відчаї, тож коли він почув розповіді про майже надприродні здібності Кефала та його диво-пса Лелапа, регент послав повідомлення до Афін, благаючи позичити його. Кефал був щасливий позичити Креонту чудового гончого пса, який незабаром вийшов на слід лисиці.

Подальше фіаско розкриває дивовижну якість грецького розуму: захоплення греків парадоксами. Що станеться, коли за лисицею, яку неможливо зловити, буде ганятися пес, який завжди ловить свою здобич? Це схоже на проблему про зіткнен­ня непереборної сили з нерухомим предметом.

Колами носилася Кадмейська лисиця, а на її хвості міцно сидів Лелап, від якого не могла втекти жодна здобич. Припускаю, що вони все ще перебували б у цій логічній петлі й сьогодні, якби не втрутився Зевс.

Цар богів подивився на це видовище й замислився над цією дивною і суперечливою проблемою, яка стала образою для всього здорового глузду та розуму і так прикро спотворювала поняття, втілені в чудовому грецькому слові «νους» («нус»), тобто «розум». Авторитет Зевса тримався на важливому законі, згідно з яким жоден бог не мав влади скасувати чари іншого бога. Це означало, що собаці й лисиці судилося назавжди бути замкненими в цій неможливій ситуації, що публічно висміювала порядок речей. Проте Зевс розв’язав цю проблему, перетворивши лисицю та собаку на камінь. Таким чином вони були заморожені в часі, їхні досконалі можливості не зможуть взяти гору цілу вічність, а їхні долі назавжди залишаться невирішеними. Зрештою, йому здавалося, що навіть цей замкнений стан кидає виклик здоровому глузду, тому він катастеризував їх — переніс на небо, — і там вони перетворилися на сузір’я Великого пса та Малого пса.

На жаль, щастя Кефала й Прокріди тривало недовго. Втративши Лелапа, але все ще маючи на озброєнні магічний спис, який завжди влучав у ціль, Кефал нічого не любив так сильно, як тинятися пагорбами й долинами, що оточували Афіни, полюючи на ту здобич, яка траплялася на його шляху. Одного дуже спекотного дня, після трьох годин погоні та кидання списа, втомлений і промоклий від поту, він ліг подрімати. Але ця денна спека навіть у тіні його улюбленого великого дуба викликала у нього дискомфорт.

— Агов, Зефіре, — ліниво гукнув він до Західного вітру, — дай мені відчути тебе на своїй шкірі. Обійми мене, заспокой мене, потіш мене, розрадь мене, пограй зі мною...

На превелике нещастя, Прокріда прийшла туди, де лежав Кефал, аби здивувати його тацею з оливками й вином. Коли вона наблизилася, то почула останні кілька слів свого чоловіка: «Дай мені відчути тебе на своїй шкірі. Обійми мене, заспокой мене, потіш мене, пограй зі мною...» Після всієї тієї демонстрації ревнивої люті він тепер зраджував її? Прокріда не могла повірити своїм вухам! Таця й бурдюк випали з її знесилених пальців, і вона мимоволі ахнула.

Кефал сів. Що це були за звуки в підліску? Цей видих! Кабан, присягаюся небом! Він потягнувся за своїм списом і кинув його в бік кущів, звідки долинав шум. Йому не потрібно було обережно прицілюватись. Усю роботу зробить за нього зачарований спис.

Так і сталося. Прокріда померла у його скорботних обій­мах.

Чарівно дивна й нещаслива історія72. І все це сталось, як нам слід нагадати собі, лише тому, що Еос вирішила викрасти привабливого смертного.

72 У п’єсі Шекспіра «Сон літньої ночі» Навій та його збентежені друзі пам’ятно перекручують імена цих приречених закоханих під час свого виконання «Пірама і Тізби»:

Пірам (Навій): Навіть Шефал Прокрусту не кохав так вірно.

Тізба (Дудка): Як Шефал Прокрусту, я тебе люблю покірно.

Ендіміон

Кефал був не єдиним молодиком, який привернув увагу однієї з цих двох богинь. Одного разу вночі, коли сестра Еос Селена мчала на своїй срібній колісниці небом над західною Малою Азією, вона помітила далеко внизу Ендіміона, молодого пастуха надзвичайної краси, який лежав голий і міцно спав на схилі пагорба біля печери на горі Латм. Вигляд його прекрасних кінцівок, посріблених її місячними променями, та заманливо-спокуслива усмішка, яка грала на його губах, поки він бачив сни, так сильно сповнили Селену бажанням, що вона звернулася до Зевса, батька Ендіміона, з проханням зробити так, щоб його смертний син ніколи не змінювався. Вона хотіла бачити його в такому стані щоночі. Зевс виконав її бажання. Ендіміон залишився на цьому самому місці, занурений у вічний сон. Кожного молодика, єдиного дня місячного циклу, коли її колісницю не видно на небі, Селена спускалася на схил пагорба і кохалася зі сплячим юнаком. Ця нетрадиційна сексуальна практика не завадила їй народити від нього п’ятдесят дочок. Я залишу вам уявляти, які фізичні практичні навички, пози та положення могли це дозволити.

Дивні стосунки, але вони працювали і робили Селену щасливою73.

73 Ці стосунки стали темою розширеної поеми Джона Кітса «­Ендіміон».

Еос і Тітон

Любовне життя сестри Селени Еос продовжувало вирувати. Деякий час тому богиня світанку пережила драматично-катастрофічний роман із богом війни. Коли Афродіта, ревнива коханка Ареса, дізналася про їхній зв’язок, вона вирішила у своєму серці, що Еос ніколи не знайде щастя в тому єдиному царстві, де Афродіта була суверенною правителькою, — коханні.

Еос була чистокровною титанідою, наділеною всіма апетитами цієї раси. Крім того, бувши вісницею світанку, вона вірила в надію, обіцянки та можливості, що відкриваються з кожним новим днем. І тому протягом багатьох років Еос із трагічним оптимізмом кидалася від одних стосунків до інших, кожні з яких були приречені на невдачу прокляттям Афродіти, про яке вона зовсім не підозрювала.

Хижу Еос особливо приваблювали молоді смертні чоловіки: так само, як вона викрала Кефала, вона викрала і юнака на ім’я Кліт. Це призвело до розбитого серця, оскільки він був смертним і помер через те, що для неї було швидкою миттєвістю.

Мабуть, у ті дні щось витало в повітрі Трої. Лаомедонт, племінник улюбленого чашника Зевса Ганімеда74, мав сина на ім’я Тітон, який виріс і став таким же красивим, як і його двоюрідний дід. Тітон був, мабуть, трохи тоншим, стрункішим і меншим на зріст від Ганімеда, але від цього він не став менш бажаним. Він мав такий солодкий сміх, що був його унікальною рисою і робив його чарівним і неперевершеним. Людям просто хотілось обійняти Тітона й завжди мати його поруч із собою.

74 Лаомедонт був сином старшого брата Ганімеда Іла, царя Трої.

Одного дня Еос побачила, як цей витончений юнак гуляв берегом біля стін Іліону. Всі її незліченні розваги, викрадення, закоханості та інтрижки, навіть роман із Аресом... Тепер вона зрозуміла, що все це були тільки дитячі примхи, безглузді закоханості. А ось це було справжнє кохання. Це точно було воно.

Кохання з першого погляду

Коли Еос ступала піском до нього, Тітон підвів свої очі й закохався в неї так само миттєво й цілковито, як вона закохалася в нього. Вони відразу взялися за руки, навіть не перекинувшись жодним словом, і пішли гуляти вздовж узбережжя, як це роблять закохані.

— Як тебе звуть?

— Тітон.

— А я — Еос, світанок. Ходімо зі мною до Палацу Сонця. Живи зі мною і будь моїм коханцем, моїм чоловіком, моїм рівним, моїм правителем, моїм підданим, моїм усім.

— Еос, я згоден. Я твій назавжди.

Вони сміялись і кохалися, поки хвилі розбивались навколо них. Рожеві пальці Еос знаходили різні способи звести Тітона з розуму від задоволення. Зі свого боку вона знала, що цього разу їй усе вдасться.

Її апартаменти з коралів, перлів, агату, мармуру та яшми в Палаці Сонця стали їхнім домом. Небагато пар були колись щасливішими за них. Їхнє життя було пов­ною чашею. Вони ділилися всім. Вони читали одне одному вірші, ходили на довгі прогулянки, слухали музику, танцювали, каталися на конях, сиділи в дружній тиші, сміялись і кохалися. Щоранку він із гордістю спостерігав за тим, як вона відчиняла ворота, щоб пропустити Геліоса та його колісницю.

Благодать

Однак Еос турбувала одна проблема. Вона знала, що одного дня її прекрасного коханого смертного юнака відберуть у неї, як це сталося з Клітом. Думка про його смерть викликала у неї внутрішній відчай, який їй не вдалося приховати повністю.