Стивен Фрай – Міфи (страница 55)

66 Не плутати зі Скіллою — жорстоким морським чудовиськом, яке разом із виром Харібдою утворювало такий непрохідний бар’єр для моряків у Мессінській протоці між Сицилією та материковою частиною Італії.

Мінос не тільки був незадоволений актом невірності Скілли проти рідного батька, а й відчував до неї огиду і не хотів мати з нею нічого спільного. Він скинув її зі свого корабля, підняв вітрила й покинув Мегару, заприсягнувшись ніколи не повертатися туди.

Але її пристрасть була настільки непереборною, що навіть тепер Скілла не могла відмовитися від чоловіка, якого кохала. Вона попливла за Міносом, жалібно кличучи його. Вона так трагічно нявкала й плакала йому вслід, що перетворилася на чайку. Таким був гумор богів, що в той самий час її батька Ніса перетворили на морського орла.

Щоб помститись їй, він тепер невпинно переслідує свою дочку через океани.

Каллісто

Перед тим, як його перетворили на вовка — як ви можете пам’ятати — у перші дні пелазгійського людства, цар Лікаон із Аркадії67 став батьком прекрасної дочки на ім’я Каллісто, яку виховували як німфу, що має служити незайманій мисливиці Артеміді.

67 Зевс перетворив його на вовка, як ви можете пам’ятати, у перші дні пелазгійського людства.

Зевс давно палав бажанням до цієї красивої, недосяжної дівчини й одного разу обдурив її, перетворившись на саму Артеміду. Вона з готовністю впала в обійми великої богині, якій поклонялась, але виявилася зґвалтованою Зевсом.

Через деякий час, коли вона купалася голою в річці, її побачила Артеміда, яка, розгнівана вагітністю своєї послідовниці, вигнала бідну Каллісто зі свого кола. Самотня й нещасна тá блукала світом, перш ніж народити сина Аркаса. Гера, яка ніколи не виявляла милосердя навіть до найбільш невинних і безхитрісних коханок свого чоловіка, ще більше покарала Каллісто, перетворивши її на ведмедицю.

Через кілька років Аркас, тепер уже юнак, полював у лісі, коли натрапив на велику ведмедицю. Він саме збирався кинути в неї свій спис, коли втрутився Зевс, аби запобігти ненавмисному вбивству матері, та підняв їх на небеса як сузір’я Велика Ведмедиця та Мала Ведмедиця. Все ще розгнівана Гера прокляла ці сузір’я, щоб вони ніколи не змогли ділити одні води, що (як мені сказали) пояснює їхні постійно протилежні, циркумполярні положення68.

68 Насправді Каллісто виконує подвійний обов’язок на небі, оскільки вона також продовжує існувати як один із супутників Юпітера.

Прокна та Філомела

Афінський цар Пандіон мав двох прекрасних доньок, Прокну та Філомелу. Старша Прокна залишила Афіни, щоб вийти заміж за царя Фракії Терея, від якого вона народила сина Ітіса.

За рік її молодша сестра Філомела приїхала до Фракії, щоб ціле літо гостювати в родини Прокни. Темне серце Терея, одне з найжахливіших, які коли-небудь билися, було страшенно стурбоване красою його молодої своячки, тож одного вечора він затягнув її до своїх покоїв і зґвалтував. Злякавшись, що його дружина та світ можуть дізнатися про його жахливий злочин, Терей вирвав Філомелі язик. Знаючи, що вона не вміє читати й писати, він почувався в безпеці, бо тепер вона ніколи не зможе повідомити комусь огидну правду про те, що сталося.

Але протягом наступного тижня Філомела виткала гобелен, на якому зобразила для своєї сестри Прокни всі деталі зґвалтування. Скривджені та розлючені сестри запланували помсту, яка відповідала б цьому жахливому злочину. Вони знали, як завдати Терею найбільшого болю. Він був жорстоким та огидним чоловіком, схильним до шаленої люті та невимовної розпусти, проте у нього була одна слабкість — його глибока любов до свого сина Ітіса. Прокна та Філомела добре знали про цю безмежну прихильність. Ітіс також був сином Прокни, але ту материнську любов, яку вона колись відчувала, затьмарили ненависть і невгамовна жадоба помсти. Відкинувши жалість, сестри пішли в спальню хлопчика і вбили його уві сні.

— Філомела скоро поїде до Афін, — сказала Прокна своєму чоловікові наступного ранку. — Чому б нам не влаштувати сьогодні ввечері бенкет, аби попрощатися з нею та вшанувати гостинність, яку ти їй люб’язно запропонував?

Філомела заскиглила й енергійно кивнула головою.

— Здається, вона теж вважає, що це гарна ідея.

Терей кивнув на знак згоди.

Того вечора на бенкеті подавали соковите рагу, яке цар жадібно проковтнув. Він увібрав усі його соки за допомогою шматків хліба і виявив, що в нього ще залишилося місце для чогось більшого. На відстані витягнутої руки від нього стояло блюдо, накрите срібним куполом.

— Що під ним?

Філомела з посмішкою підштовхнула до нього блюдо.

Терей підняв купол і закричав від жаху, коли побачив, як на нього дивиться голова його мертвого сина. Сестри скрикнули від сміху й радості. Коли він зрозумів, що з ним зробили, і зрозумів, чому це рагу було таке ніжне, Терей голосно заревів і зірвав зі стіни спис. Обидві жінки вибігли з зали і почали просити богів про допомогу. Коли цар Терей вигнав їх із палацу та гнався за ними вулицями міста, він помітив, як раптово злітає у повітря. Він перетворювався на одуда, а його крики, сповнені болем і люттю, стали нагадувати нещасні пташині зойки. У той же час Прокна перетворилася на ластівку, а Філомела — на солов’я.

Хоча солов’ї славляться мелодійною красою свого співу, лише самці цього виду вміють співати. Самки, як і без’язика Філомела, залишаються німими69. Багато видів ластівок було названо на честь Прокни, а одуд і досі носить королівську корону.

69 Греки вважали, що одуд видає звук «Пу? Пу?», що означає «Де? Де?», — можливо, це мало вказувати на те, як збентежений Терей кличе свого сина. Шекспір у «Сонеті 102» назвав солов’я Філомел — «Як Філомел на літньому фронті співає», — але, що збиває з пантелику, ім’я Філомели найчастіше зустрічається в науковій назві співочого дрозда: «turdus philomelos».

Ганімед та Орел

У північно-західній частині Малої Азії лежало королівство, яке називалося Троада, або Троя, на честь свого правителя царя Троса. Троя дивилася через Егейське море на захід, де була материкова Греція; позаду неї лежала вся сучасна Туреччина, а на схід від неї були стародавні землі. На півночі — Дарданелли та Галліполі, а на півдні — великий острів Лесбос. Головне його місто Іліон (яке згодом стало відомим як місто-держава Троя) дістало свою назву від Іла, найстаршого сина Троса та його цариці Калліррої, доньки місцевого річкового бога Скамандра. Про другого сина цього королівського подружжя Ассарака є мало відомостей, але саме їхній третій син Ганімед приковував до себе погляди та перехоп­лював подих усім, хто з ним зустрічався.

Ще ніколи не жив і не ходив по землі юнак, який був би красивішим за цього принца Ганімеда. Його волосся було золотавим, його шкіра нагадувала теплий мед, а його губи були м’яким і солодким запрошенням розчинитися в божевільних і чарівних поцілунках.

Відомо, що дівчата й жінки різного віку починали кричати і навіть непритомніли, коли він кидав на них свій погляд. Чоловіки, які ніколи в своєму житті не замислювалися над привабливістю власної статі, відчували, як їхні серця билися швидше, а кров припливала й стукотіла у вухах, коли вони бачили його. У них пересихало в роті, і вони ловили себе на тому, що починали заїкатися, молоти безглузді дурниці та говорити будь-що, щоб догодити йому чи привернути його увагу. Повернувшись додому, вони писали й миттєво рвали вірші, які римували слова «стегна» та «весна», «очі» та «ночі», «юнак» та «смак», «врода» й «насолода», «бажання» й «кохання».

На відміну від багатьох людей, які були народжені з жахливим привілеєм краси, Ганімед не був зарозумілим, дратівливим чи розбещеним. Його манери були чарівними й невимушеними. Коли він усміхався, його усмішка випромінювала доброту, а його бурштинові очі сяяли дружнім теплом. Ті, хто знав його найкраще, казали, що його внутрішня краса збігалася з зовнішньою або навіть перевершувала її.

Якби він не був принцом, ймовірно, його приголомшлива зовнішність викликала б більше шуму, і його життя стало б нестерпним. Але оскільки він був улюбленим сином великого правителя, ніхто не наважувався спокусити його, тож він жив безтурботним життям, сповненим коней, музики, спорту та друзів. Передбачалося, що одного дня цар Трос одружить його з грецькою принцесою, і він виросте вродливим і мужнім чоловіком. Зрештою, молодість — річ швидко­плинна.

Але вони не врахували плани Царя богів. Невідомо, чи Зевс почув чутки про цей сяючий маяк юної краси, чи він випадково десь побачив його. Але точно відомо, що бог просто збожеволів од бажання. Незважаючи на царське походження цього важливого смертного, незважаючи на скандал, який це спричинить, незважаючи на вірну лють і ревнивий гнів Гери, Зевс перетворився на орла, кинувся вниз, схопив юнака своїми пазурами і полетів із ним на Олімп.

Це був жахливий вчинок, але, хоч як дивно, він виявився чимось більшим за акт безглуздої хтивості. Здавалося, він справді мав щось спільне зі справжнім коханням. Зевс обож­нював юнака та завжди хотів бути поруч із ним. А їхні акти фізичного кохання тільки посилили його обожнювання. Він подарував йому безсмертя й вічну молодість і призначив його своїм чашником. Відтепер і до кінця часів він завжди буде тим Ганімедом, чия зовнішня краса і краса душі так вразили бога. Всі інші боги, за неминучим винятком у вигляді Гери, привітали юнака на небесах. Ганімеда неможливо було не любити: його присутність освітлювала Олімп.