Стивен Фрай – Міфи (страница 54)

Ніби навмисно бажаючи публічно принизити Арахну за її зухвалість, Афіна тепер створила серію сцен, що показували ціну, яку платили смертні за те, що насмілилися вважати себе рівними або навіть вищими за богів. У першій частині вона показала царицю Родопу та царя Фракії Гема, яких перетворили на гори за те, що вони наважилися порівняти свою велич як пари з величчю Гери та Зевса. В іншій сцені Афіна виткала образ Герани, цариці пігмеїв, яка проголосила, що її краса та вплив набагато більші за ті, що має Цариця неба, і її було перетворено розлюченою Герою на журавля. У тому самому кутку Афіна виткала зображення Антігони, чиє волосся було перетворене на змій за подібний акт зухвалості62. Нарешті Афіна прикрасила край своєї роботи візерунками оливи — священного для неї дерева — перед тим, як підвестися, щоб отримати захоплені оплески, на які вона мала повне право.

62 Пізніше боги змилосердились і перетворили її на лелеку. ­Кажуть, що колись лелеки їли змій. Це була не фіванська Антігона, донька Едіпа, а троянська дівчина з таким самим іменем.

Арахна люб’язно приєдналася до оплесків. Її розум працював так само швидко, як човник Афіни, і вона вже точно знала, що збирається створити. Її охопило якесь божевілля. Опинившись у неочікуваному становищі, змушена змагатися з олімпійською богинею, вона тепер хотіла показати світові не лише те, що вона краща ткаля, але й те, що люди кращі за богів у всіх розуміннях. Її зводило з розуму те, що Афіна подала таку грандіозну тему, як народження та становлення олімпійських божеств, а потім зобразила такі незграбні байки про покарання гордині. Що ж, у цю гру притч можуть грати двоє. Вона їй покаже!

Арахна сіла, хруснула кісточками своїх пальців і почала ткати. Першим зображенням, яке ожило під її швидкими пальцями, було зображення бика. На ньому їхала юна дівчина. Наступна сцена показувала, як бик піднімається в повітря і перетинає море. Дівчина озиралася через хвилі на молодих хлопців, які в паніці бігли до обриву. Це може таке бути? Невже ця сцена дійсно показувала викрадення Європи, а ці хлопці були Кадмом і його братами?

Глядачі, які пробивалися вперед із усіх боків, аби краще роздивитись її роботу, здійняли галас. Наступна серія зображень надто чітко показала, що саме задумала Арахна. Тут була Астерія, донька титанів Феби та Коя, яка в розпачі перетворила себе на перепілку, щоб спробувати уникнути хижої уваги Зевса у формі орла. Поруч із цим Арахна виткала зображення Зевса у вигляді лебедя, який обвивається навколо тіла дружини Тіндарея Леди. Тепер він був танцюючим сатиром, який переслідував прекрасну Антіопу; далі хтивий бог з’явився в одній зі своїх найдивніших метаморфоз — як злива золотого дощу, і можна було чітко побачити, як у цьому малоймовірному образі він запліднював ув’язнену Данаю, дочку царя Аргосу Акрісія. Багато з цих зґвалтувань і спокушань були предметами пліток серед смертних. Для Арахни було ризиковано оживляти їх у кольоровому шовку. Далі були й інші сцени розпусних пригод Зевса: нещасна німфа Егіна та мила Персефона, яку він домагавсь у вигляді крапчастої змії. Чутки про те, що Зевс колись у такий спосіб збезчестив Персефону, свою власну доньку від Деметри, люди вже шепотіли раніше, але для Арахни показати це зараз було святотатством.

Проте Зевс був не єдиним богом, розповіді про жахливі вчинки якого вона розписала нитками. Тепер з’явилися сцени про Посейдона: морського бога було зображено спочатку у вигляді бика, який скаче за переляканою Арною з Фессалії, потім він перетворився на смертного Еніпея, щоб отримати прекрасну Тіро, і нарешті він з’явивсь у вигляді дельфіна, який переслідує чарівну Меланто, дочку Девка­ліона.

Наступними вона виткала переступи Аполлона: Аполлон-яструб, Аполлон-лев, Аполлон-пастух, усі з яких без жалю та сорому ґвалтують дівчат. Також Арахна зобразила Діоніса, який видавав себе за велике гроно винограду, щоб обманути красуню Ерігону, і як в пориві гніву він перетворив Алкатою та Мініад63 на кажанів за те, що вони вирішили віддати перевагу споглядальному життю, а не життю, спов­неному шалених гулянь.

63 Дочки Мінія, царя Беотії. Це були Левкіппа, Арсіппа і Алкатоя. На її честь назвали нещодавно відкритий вид європейських кажанів Myotis alcathoe. Долю сестер часто використовували як застереження для тих, хто відмовлявся від життя, повного діонісійського свавілля, — сьогодні ми, найімовірніше, очікуємо застережень у протилежному напрямку.

Ці епізоди та багато інших було створено з усім мистецтвом Арахни. Вони мали спільну тему богів, які обманом і часто з жорстокістю користувалися смертними жінками. Арахна завершила свою роботу, виткавши навколо неї облямівку з переплетених квітів і листя плюща. Коли закінчила, вона спокійно штовхнула човник убік і встала, щоб потягнутися.

Нагорода

Глядачі відступили, вони були нажахані, зачаровані й стурбовані. Від сміливості дівчини захоплювало дух, а також не можна було заперечувати найвищу майстерність і артистизм, із якими було виконано цей сміливий, але блюзнірський твір.

Афіна підійшла ближче, щоб оглянути кожен дюйм поверхні гобелена, й не побачила в ньому жодної вади чи помилки. Він був ідеальним. Ідеальним, але святотатським і неприпустимим. Вона мовчки розірвала тканину й порвала кожну сцену. Зрештою, не в змозі контролювати свій гнів, вона схопила човник і жбурнула його в голову Арахни.

Біль від човника, який ударив її в лоб, здавалося, пробудив Арахну з трансу. Що вона накоїла? Яке божевілля охопило її? Їй більше ніколи не дозволять ткати. Вона буде змушена заплатити жахливу ціну за свою зухвалість. Покарання, які спіткали дівчат, чиї долі вона виписала на своєму гобелені, будуть нічим у порівнянні з тим, що чекає на неї.

Вона взяла з підлоги шматок товстого прядива.

— Якщо я не зможу ткати, я не зможу жити! — вигукнула вона і вибігла з хати, перш ніж хтось устиг хоча б подумати про те, щоб її зупинити.

Глядачі штовхалися біля вікна й відчинених дверей і з застиглим жахом спостерігали за тим, як Арахна бігла по траві, перекинула мотузку через гілку яблуні й повісилася. Вони одночасно обернулися, щоб поглянути на Афіну.

Щокою богині скотилася сльоза.

— Дурне, дурне дівчисько, — сказала вона.

Натовп глядачів рушив за нею у приголомшеній тиші, коли вона вийшла з будинку і підійшла до дерева. Арахна гойдалася на кінці мотузки, її мертві очі вилізли з орбіт.

— Такий талант, як твій, ніколи не вмирає, — сказала Афіна. — Ти будеш прясти й ткати всі свої дні, прясти й ткати, прясти й ткати...

Поки вона говорила, Арахна почала зморщуватися й зменшуватися. Мотузка, на якій вона висіла, розтягнулася й перетворилася на тонку нитку блискучого шовку, за яку вона тепер підтягла себе, більше не дівчина, а створіння, якому судилося завжди прясти й ткати.

Так на світ з’явився перший павук — перша арахніда. Це було не покарання, як вважає дехто, а приз за перемогу у великому змаганні, нагорода великій майстрині. Право працювати та плести шедеври цілу вічність.

Більше метаморфоз

Ми вже побачили, як боги перетворювали чоловіків і жінок на тварин із жалю, покарання чи ревнощів. Але так само, як вони могли бути такими ж пихатими й дріб’язковими, як люди, боги могли бути й мотивовані бажанням. Смертна плоть, як ми побачили, була для них такою ж привабливою, як і безсмертна. Іноді їхні бажання були тільки примітивною хіттю, але вони також могли щиро закохуватись. Є багато історій про те, як боги переслідували та перетворювали наймиліших юнаків і дівчат на тварин, нові рослини та квіти і навіть на скелі та струмки64.

64 Іноді ці міфи можна розглядати як етіологічні — інакше кажучи, вони пропонують пояснення того, як речі стали такими, якими вони є. Міф про Арахну можна розглядати як історію, що пояснює, чому павук плете павутину, міф про Мелісу розповідає нам, чому бджола робить мед, і так далі. Вони схожі на байки у дусі «Як у слона з’явився хобот». Звичайно, назви квітів і тварин, пов’язані з багатьма з цих міфів, дійшли до нас у латинській науковій номенклатурі, як, наприклад, «daphne laureola» є латинською назвою молочаю лаврового, або такі звичайні чи садові назви, як нарцис, гіацинт тощо.

Ніс і Скілла

Ніс був царем Мегари, міста на узбережжі Аттики65. Він отримав непереможність у формі пасма пурпурового волосся, яке захищало його від будь-якої людської шкоди. З якоїсь причини на його царство напало військо критського царя Міноса. Одного разу донька Ніса, принцеса Скілла66, побачила Міноса на борту одного з його військових кораблів, коли той пропливав біля стін Мегари, і закохалася в нього. Вона настільки збожеволіла від бажання, що вирішила вкрасти у батька пасмо пурпурового волосся та віддати його Міносу на борту його корабля; у відповідь він відплатить їй за таку щедрість коханням. Але щойно вона вкрала це пасмо, Ніс став таким же вразливим, як і будь-який смертний. І поки вона таємно пробиралася до Міноса, її батька було вбито під час палацового повстання.

65 Аттика — грецький регіон, до якого входять Афіни. «Аттична грецька» — це антична форма мови, яка дійшла до нас у пое­зії, драмі, ораторському мистецтві та філософії великих афінських письменників V та поч. IV ст. до н. е. Для багатьох греків, що жили за межами Аттики, вона була, мабуть, тим самим, чим Англія для інших країн Сполученого Королівства, — зухвалим і домінуючим регіоном, про який безтактно й ліниво відразу думають чужинці, коли кажуть «Греція».