Стивен Фрай – Міфи (страница 51)

Персефона була обурена.

— Як вона насмілилась? Як вона насмілилась? Її буде покарано.

— Так, ваша величносте. Але як?

— Можна здерти з нею живцем шкіру...

— Так. Непогано. Але, дозвольте, чи не було б смішно, — Сізіф усміхнувся, коли йому спала ця думка, — чи не було б смішно, якби ви повернули мене у верхній світ живим? Уявіть собі її шок!

— Гм...

— І тоді я б подбав про те, щоб вона кожного дня платила за свою зухвалість і неповагу. Ніякого золота чи бенкетів, нічого, окрім жорстокого поводження, образ і рабства. Я не можу дочекатися, щоб побачити її обличчя, коли я постану перед нею живим, здоровим і цілим... І, можливо... можливо, навіть більш молодим, енергійним і красивим, ніж будь-коли? Їй лише двадцять шість, але уявіть її муки, якби я її пережив! Я б використовував її як свою рабиню. Кожен день стане для неї тортурами.

Персефона посміхнулася від цієї думки й сплеснула руками.

— Нехай буде так, — роки, проведені в Підземному світі, наділили Персефону царською гордістю і твердою вірою в правильне управління пекельним царством.

Так Сізіф повернувся до світу живих, де він і його радісна цариця жили довго та щасливо.

А його смерть, коли вона нарешті настала, була вже іншою справою.

Котити камінь

Зевс, Арес, Гермес та Аїд були незадоволені, коли дізнались, як Сізіф удруге уникнув смерті. Одначе Персефона прийняла своє рішення, і наказ одного безсмертного не міг бути скасований іншим.

Коли після ще майже п’ятдесяти років безтурботного й заможного життя смертний вік дружини Сізіфа нарешті дійшов свого кінця, договір між Персефоною та Сізіфом перестав діяти. Тож Танатос наніс йому третій і останній візит.

Цього разу Сізіф віддав плату Харону та перетнув Стікс за всіма правилами. На другому березі річки на нього чекав Гермес.

— Так, так, так. Коринфський цар Сізіф. Брехун, шахрай, махляр і пройдисвіт. Чоловік на мій смак. Жоден смертний не зумів обдурити смерть хоча б один раз, а тобі вдалося зробити це двічі. Розумник.

Сізіф вклонився.

— Таке досягнення заслуговує на шанс дістати безсмертя. Йди за мною.

Гермес повів Сізіфа незліченними проходами та галереями до величезної підземної кімнати. Від її підлоги до стелі піднімалася величезна рампа. Унизу стояв валун, освітлений променем світла.

— Верхній світ, — сказав Гермес, указуючи на джерело світла.

Сізіф побачив, що схил веде до квадратного входу, що розташований високо в даху, крізь який пробивався промінь денного світла. Коли Гермес указав на нього, вхідний отвір закрився, і промінь світла зник.

— Тепер усе, що тобі потрібно зробити, це покотити цей камінь угору цим схилом. Коли ти досягнеш вершини, той отвір відкриється. Ти зможеш вибратися звідси і жити вічно на землі як безсмертний цар Сізіф. Танатос більше ніколи не прийде до тебе.

— Це все?

— Це все, — сказав Гермес. — Звичайно, якщо тобі не подобається ця ідея, я можу супроводити тебе до Елізію, де ти проведеш блаженну вічність у компанії інших душ доброчесних покійних. Але якщо ти обираєш камінь, то будеш змушений продовжувати свої спроби, поки не досягнеш успіху і не здобудеш свободу та безсмертя. Вибір за тобою. Ідилічне загробне життя тут або спроба отримати безсмертя нагорі.

Сізіф оглянув валун. Він був громіздкий, але не величезний. Схил був крутий, але не занадто. Він мав нахил десь сорок п’ять градусів, але не більше. Отже... Цілу вічність стрибати через поля Елізію з нудними душами, які гарно поводяться, чи провести вічність нагорі в реальному світі веселощів, непристойностей, витівок і божевілля?

— Без підступів?

— Ніяких підступів, ніякого тиску, — сказав Гермес, поклавши руку на плече Сізіфа й засліплюючи його своєю найяскравішою усмішкою. — Твій вибір.

Решту ви знаєте. Сізіф вперся плечем у валун і почав штовхати його схилом нагору. На півдорозі він був упевнений, що вічне життя йому забезпечено. Коли ж подолав три чверті шляху, то відчув втому, але ще мав сили. Чотири п’ятих шляху і... Прокляття, це було важке завдання. П’ять шостих шляху — біль. Шість сьомих — агонія. Сім восьмих... Тепер він був за дюйм до вершини, до неї залишалася довжина нігтя, тільки одне величезне зусилля і... ­Ніііііііі! Камінь зісковзнув, перестрибнув через Сізіфа і скотився до самого підніжжя.

«Що ж, непогано для першої спроби, — подумав Сізіф. — Якщо я не поспішатиму, якщо я берегтиму свої сили, то зможу це зробити. Я знаю, що можу. Я вигадаю якусь техніку. Можливо, якщо я підніматимуся нагору задом, узявши вагу на свою спину, то зможу це зробити...»

Сізіф усе ще там, у палатах Тартару, штовхає той камінь на пагорб і майже досягає вершини, перш ніж той скотиться вниз, і йому доведеться все починати знову. Він залишиться там до кінця часів. Він усе ще вірить, що зможе це зробити. Ще одне останнє велике зусилля — і він буде вільний...

Художники, поети і філософи побачили багато речей у міфі про Сізіфа. Вони побачили в ньому образ безглуздості людського життя, марності зусиль, безжалісної жорстокості долі, нездоланної сили тяжіння. Але вони також побачили там людську хоробрість, стійкість, витривалість, силу духу та віру в себе. Вони вбачають щось героїчне в нашій відмові підкорятися.

Гібрис

Для греків гординя, яку вони називали «гібрис», була особливим видом гордості. Вона часто змушувала смертних кидати виклик богам, що спричиняло неминуче покарання того чи іншого роду. Це поширений, якщо не найбільш суттєвий недолік в образах героїв грецької трагедії та багатьох інших провідних персонажів грецьких міфів. Проте іноді винні не ми, а боги, які є надто ревнивими, дріб’язковими та марнославними, аби визнати, що смертні можуть бути рівними їм чи навіть перевершувати їх у чомусь.

Усі сльози

Можливо, ви пам’ятаєте, що Пелоп був не єдиною дитиною Тантала та Діони. У них також була дочка Ніоба. Незважаючи на жахливу долю, що спіткала її батька, та похмурі пригоди її брата, вона була гордою, впевненою в собі жінкою. Вона зустріла і вийшла заміж за Амфіона, сина Зевса та Антіопи. Ви можете пам’ятати, що він був колишнім коханцем Гермеса, та одним із близнюків, які збудували мури Фів, зачаровуючи каміння своїм співом і грою на лірі55. У Ніоби та Амфіона народилося сім дочок і сім синів, на честь матері їх називали Ніобідами.

55 Після того як він одружився з Ніобою та відвіз її до Фів, міста, яке він допоміг заснувати, Амфіон додав три струни до оригінальних чотирьох струн своєї ліри, щоб, на честь її місця ­народження в Малій Азії, він міг виконувати музику таким способом, який досі називають «на лідійський лад».

Роздувшись від небезпечного рівня марнославства та зарозумілості, Ніоба любила розповідати всім, хто хотів її слухати, яка вона важлива особа і яким королівським і божественним є її родовід.

— Я стверджую, що зі сторони матері походжу від Тетії та Океана — вони, як ви знаєте, є титанами першого покоління. Зі сторони мого батька, звісно, є Тмол — найбільш високородне з усіх гірських божеств Лідії. Мій дорогий чоловік Амфіон — син Зевса й Антіопи, доньки царя Ніктея, одного з перших фіванських спартів, які з’явилися з зубів дракона. Тож мої любі сини й доньки справді можуть похвалитися найвидатнішим родоводом, як можна навіть сказати, серед усіх родин у світі. Звичайно, я не дозволяю їм хизуватися цим. Добре виховані люди ніколи не вихваляються.

Така дурість могла б викликати лише легке співчуття, якби Ніоба не наважилася порівняти себе з титанідою Лето, матір’ю богів. Причому в той самий день, коли жителі Фів збиралися на щорічний фестиваль, де співали Лето дифірамби й розповідали історію про чудесне народження Артеміди й Аполлона на Делосі, — у той самий день, священний для титаніди та її гідності, — Ніоба видала свій найпихатіший монолог.

— Я маю на увазі, що я б першою визнала, що дорогі близнюки Лето Артеміда та Аполлон чарівні й повністю божественні, звичайно, вони такі й є. Але тільки двоє дітей? Одна дівчинка й один хлопчик? Святі небеса, як вона взагалі може називати себе матір’ю, не можу цього зрозуміти. І хто скаже, що хтось із моїх семи синів і семи дочок, якщо не всі, не зможе піднятися до божественного та безсмертного рангу56? Враховуючи їхнє походження, гадаю, що це скоріше так, аніж ні, ви так не гадаєте? На мій погляд, влаштовувати свято на честь такої ледачої, вульгарної та непродуктивної матері, як Лето, вкрай поганий смак. Наступного року я подбаю про те, щоб цей фестиваль узагалі скасували.

56 У цей час, як і в наступну Епоху героїв, завжди існувала можливість для людей дістати безсмертя. Це, наприклад, станеться з Гераклом. А в пізніших цивілізаціях римських імператорів можна було піднести в божественний ранг, римо-католиків — зробити святими, а кіноакторів — катастеризувати на Голлівудській алеї слави.

Коли до Лето дійшла звістка про те, що ця фіванська вискочка так ображає її і навіть наважується ставити себе вище за неї, вона розплакалася перед своїми співчутливими близнюками.

— Ця жахлива, хвалькувата, зарозуміла жінка, — задихалася вона. — Вона назвала мене ледачою через те, що у мене лише двоє дітей... Вона сказала, що я непродуктивна... А ще вона назвала мене вульгарною. Вона сказала, що завадить жителям Фів святкувати мій ф-ф-фестиваль...