Стивен Фрай – Міфи (страница 50)

— Ем-м... Допоможете?

Сізіф зістрибнув із ліжка й відчинив двері великої шафи, що стояла в кінці кімнати. Це була найпростіша річ у світі — відправити туди летючого, міцно зв’язаного Танатоса через усю спальню. Він залетів туди з одного поштовху і вдарився носом об задню частину шафи.

Зачинивши його там на ключ, Сізіф весело вигукнув:

— Нехай замок у цій шафі дешевий і виготовлений людиною, але я можу вас запевнити, що він працює так само добре, як і будь-які кайдани, викувані у вогні Гефеста.

З шафи долинали приглушені крики розпачу та благання випустити його, але Сізіф пішов геть із голосним «Уха-ха-ха», залишившись глухим до благань Смерті.

Життя без Смерті

Перші кілька днів ув’язнення Танатоса пройшли без жодного інциденту. Ані Зевс, ані Гермес, ані навіть сам Аїд не думали про те, що їм варто перевірити, чи прибув Сізіф до Пекла, як було домовлено. Але коли минув цілий тиждень без появи жодної нової душі, духи та демони Підземного світу почали ремствувати. Минув іще один тиждень, і жодну нову тінь померлого не було взято в обробку, за винятком однієї шановної жриці Артеміди, чиє бездоганне життя заслужило честь отримати до Елізію особистий супровід Гермеса, божественного психопомпа. Це раптове припинення потоку душ сильно спантеличило мешканців Аїда, поки хтось не зауважив, що вони не бачили Танатоса вже багато днів. Було відправлено пошукові групи, але знайти Смерть так і не вдалося. Такого ще ніколи не було. Без Танатоса вся система зруйнувалася.

На Олімпі думки з цього приводу розділилися. Діоніс сприйняв усю цю ситуацію зі сміхом і випив тост за кінець смертності від цирозу печінки. Аполлон, Артеміда та Посейдон були більш-менш нейтральні в цьому питанні. Деметра боялася, що авторитет Персефони як цариці Підземного світу буде зневажено. Пори року, над якими панували мати й дочка, вимагали, щоб життя постійно закінчувалось і починалося знову, і лише присутність Смерті могла це забезпечити. Недоречність такого скандалу дуже обурила Геру, що у свою чергу викликало занепокоєння у Зевса. Зазвичай веселий і невгамовний Гермес розхвилювавсь, адже він теж частково відповідав за безперебійне функціонування Підземного царства.

Але саме Арес вважав цю ситуацію зовсім нестерпною. Він був обурений. Арес подивився вниз і побачив битви, які точилися в людському світі зі звичайною жорстокістю, але ніхто не вмирав. Воїнів проштрикували списами, топтали кіньми, переїжджали колесами колісниць та обезголовлювали мечами, але вони не вмирали. Це перетворило битви на глузування. Якщо солдати і мирні жителі не гинули, тоді війна не мала смислу. Вона нічого не вирішувала. Вона нічого не досягала. Так жодна зі сторін у битві ніколи не зможе перемогти.

Менші божества так само розділилися щодо цього питання, як і олімпійці. Кери продовжували пити кров полеглих у боях, і їм було байдуже, що станеться з їхніми душами. Двоє ор, Діке та Евномія, погодилися з Деметрою в тому, що відсутність Смерті порушує природний порядок речей. Проте їхня сестра Ейрена, богиня миру, ледь стримувала свою радість. Адже якщо відсутність Смерті означала відсутність війни, тоді настав її час, хіба ні?

Арес дошкуляв своїм батькам Гері та Зевсу таким безперервним лементом, що вони більше не могли це ­терпіти. Вони заявили, що Танатоса треба знайти. Гера зажадала знати, коли його бачили востаннє.

— Це має знати Гермес, — сказав Зевс. — Ти ж не так давно послав його за чорною душею того лихого мерзотника Сізіфа?

— Прокляття! — Гермес роздратовано ляснув себе по стегну. — Звичайно! Сізіф! Ми послали Танатоса закувати його в кайдани та супроводити до Аїду. Чекайте тут.

Крила біля п’ят Гермеса затріпотіли, заблимали й зашелестіли, і він зник.

Він повернувся, не встигли олімпійці й оком кліпнути.

— Сізіф так і не прибув до Підземного царства. Пів місяця тому Танатоса відправили в Коринф, щоб забрати його, і відтоді їх ніхто не бачив.

— Коринф! — заревів Арес. — То чого ми чекаємо?

Невдовзі вони знайшли в спальні Сізіфа зачинену шафу для одягу, відчинили її й виявили там приниженого Танатоса, який зі сльозами на очах сидів у кутку під плащами. Гермес відвів його до Пекла, де Аїд махнув рукою і звільнив його від зачарованих кайданів.

— Ми поговоримо про це пізніше, Танатосе, — сказав він. — Наразі тебе чекає довга черга душ.

— Спочатку дозвольте мені привести сюди цього мерзотника Сізіфа, володарю, — благав Танатос. — Він не зможе обдурити мене двічі.

Гермес із недовірою звів брову, але Аїд глянув на Персефону, яка сиділа на своєму троні поруч із ним. Вона кивнула. Танатос був її фаворитом серед усіх слуг Підземного світу.

— Тільки постарайся нічого не зіпсувати цього разу, — буркнув Аїд, відпускаючи його помахом руки.

Поховальні обряди

Ми вже знаємо, що Сізіф не був дурнем. Він жодної секунди не сподівався на те, що Танатос залишиться замкненим у його комірчині назавжди. Рано чи пізно Смерть звільниться і знову нападе на його слід.

У міській віллі, де він тимчасово оселився, Сізіф звернувся до своєї дружини. Після того як його племінниця Тіро втопила їхніх синів і покинула його, він одружився вдруге. Його нова молода цариця була доброю та слухняною тою ж мірою, якою Тіро була свавільною та суперечливою.

— Моя люба, — сказав він, пригортаючи її до себе, — я відчуваю, що скоро помру. Що ти робитимеш, коли я випущу свій останній подих, а моя душа відлетить?

— Я зроблю те, що маю зробити, мілорде. Я обмию і помажу вас. Я покладу вам на язик обол, щоб ви могли заплатити перевізнику. Ми будемо стояти на варті сім днів і сім ночей біля вашого катафалка. Ми здійснимо жертвопринесення, щоб догодити царю та цариці Підземного світу. Й у такий спосіб ваша подорож до Асфоделевих луків буде благословенною.

— Ти хочеш зробити все якнайкраще, але саме це ти й не мусиш робити, — сказав Сізіф. — Щойно я помру, я хочу, щоб ти повністю роздягла мене і викинула на вулицю.

— Мій царю!

— Я кажу це цілком серйозно. Смертельно серйозно. Це моє бажання, моє прохання, мій наказ. Незалежно від того, що казатимуть інші, ти не посилатимеш на небеса жодної молитви, не приноситимеш жодної жертви, не здійснюватимеш жодного обряду. Постався до моїх останків так, як до останків собаки. Пообіцяй мені це.

— Але...

Сізіф узяв дружину за плечі й пильно подивився в її очі, щоб підтвердити серйозність своїх наказів.

— Оскільки ти кохаєш мене і пов’язана зі мною, а також сподіваєшся, що тебе ніколи не переслідуватиме моя розлючена тінь, пообіцяй зробити все те, що я сказав. Присягнися своєю душею.

— Я... присягаюся.

— Чудово. А тепер давай вип’ємо. Тост: «За життя!»

Його розрахунок, як завжди, був бездоганним, бо тієї самої ночі Сізіфа розбудив шепіт Смерті біля його ліжка.

— Ваш час настав, Сізіфе Коринфський.

— А, Танатосе. Я чекав на вас.

— Не сподівайтеся мене обдурити.

— Я? Обдурити вас? — Сізіф підвівся й покірно та смиренно вклонився, виставляючи вперед свої зап’ястя, щоб Смерть могла закувати їх у кайдани. — Мені й на думку таке б не спало.

Кайдани було закріплено, і пара ковзнула вниз до входу в Підземний світ. Танатос залишив Сізіфа на ближньому березі річки Стікс і пішов працювати далі, бажаючи якомога швидше розібратися з тією великою кількістю душ, яка чекала своєї черги.

Перевізник Харон переправив свій човен, і Сізіф ступив на борт. Відштовхуючи човен од берега, Харон простяг свою долоню.

— Нічого немає, — сказав Сізіф, поплескуючи себе по кишенях. Без жодного слова Харон штовхнув його за борт у темряву річки Стікс. Було холодно, жахливо холодно, але Сізіфу вдалося перепливти річку. Вода обпікала й покривала його шкіру пухирями, що було майже нестерпно, але коли він опинився на іншому березі, то зрозумів, що перед ним постало саме таке жалюгідне видовище, якого він прагнув.

Повз нього промайнули тіні, відводячи свій погляд.

— Як дістатися до тронної зали? — запитав він одну з тіней. Дотримуючись вказівок, він опинився перед Персефоною.

— Жахлива царице, — схилив перед нею свою голову Сізіф. — Я прошу аудієнцію в Аїда.

— Мій чоловік сьогодні в Тартарі. Я говорю за нього. Хто ти такий і як ти смієш стояти переді мною в такому вигляді?

Сізіф був голий, одне його вухо було відірване, а одне його око звисало з орбіти. Його примарне тіло було вкрите слідами укусів, ранами, синцями, порізами та відкритими виразками, що свідчило про жорстоке поводження з його фізичним оригіналом на вулицях Коринфа зверху. Дружина виконала його вказівки.

— Пані, — він низько вклонився Персефоні, — ніхто так гостро не відчуває всієї непристойності цієї ситуації, як я. Моя дружина, моя злопам’ятна, лиха, жахлива, блюзнірська дружина — це вона довела мене до цього жалюгідного стану. Навіть коли я лежав при смерті, я чув, як вона сказала своїм фрейлінам: «Ми не витрачатимемо золото на похоронні обряди для нього. Боги Підземного світу для нас ніщо. Викиньте його тіло на вулицю, хай його їдять собаки. Витратьте гроші, які він відклав на свій похорон, на великий бенкет. А телиць, яких він утримував для принесення в жертву Аїду та Персефоні, хай засмажать для нашого задоволення». Вона засміялася й заплескала в долоні, і це, жахлива царице, були останні звуки, які я почув у світі живих.