Стивен Фрай – Міфи (страница 5)

Тож, хоч яким би кровожерливим, жорстоким, хижим та руйнівним був характер Урана, він усе одно був правителем світу. Те, що його син понівечив і кастрував його, було найжахливішим злочином проти Космосу.

І, можливо, те, що сталося далі, не так вже й дивно.

Великі калюжі крові утворилися навколо сцени кастрації Урана. А з цієї крові, крові, що вилилася з розрізаного паху Урана, з’явилися живі істоти.

Першими, хто вирвався зі змоченої кров’ю землі, були еринії, яких ми називаємо фуріями: Алекто (безжалісна), Мегера (ревнива лють) й Тісіфона (мстива). Можливо, це був несвідомий інстинкт Урана, який змусив повстати в той час із землі таких мстивих істот. Їхнім вічним обов’язком, з часу їхнього хтонічного — тобто з лона землі — народження, буде покарання за найгірші та найжорстокіші злочини: вони невпинно переслідують злочинців і відпочивають лише тоді, коли винний заплатив повну й жахливу ціну за свій злочин. Озброєні жорсткими металевими бичами, фурії здирають плоть із кісток винних. Греки з властивою їм іронією прозвали цих жінок-месниць евменідами, тобто «добрими».

Далі з землі піднялися гіганти. Ми успадкували від них слова «гігант», «гіга» та «гігантський», але хоча вони, безсумнівно, й володіли надзвичайною силою, все-таки не були більшими чи вищими за своїх зведених братів і сестер13.

13 Їхні назви вказують не на їхній розмір, а на їхнє хтонічне походження — «покоління з землі», «покоління Геї», якщо хочете. До речі, ім’я Гея в пізнішій грецькій мові перетворилося на Ге. Вона все ще існує в таких науках про Землю, як геологія та географія, не кажучи вже про пізніші дослідження навколишнього середовища, які відновили її повне ім’я, — тут яскравим прикладом є Джеймс Лавлок та його популярна «гіпотеза Геї».

Нарешті, в ту мить болю та руйнування було створено також меліад, витончених німф, які мали стати охоронницями ясена, кора якого виділяла солодку та цілющу манну14.

14 Цукор із «манни ясена», який усе ще росте в Південній Європі, дав назву сучасному підсолоджувачу манітолу.

Коли всі ці несподівані нові істоти вийшли із залитої кров’ю землі, Кронос із огидою витріщився на них і розметав їх ударом своєї коси. Потім він звернувся до Геї.

— Я обіцяю тобі, Мати-земле, — сказав він, — що звільню тебе від твоєї нестерпної агонії — тільки не рухайся.

Ще одним ударом коси він розрізав бік Геї. Звідти вивалилися циклопи та гекатонхейри. Кронос подивився на своїх батьків — обоє були тепер закривавлені, тяжко дихали й гарчали, мов розлючені поранені тварини.

— Більше ти не будеш покривати Гею, — сказав він своєму батькові. — Я виганяю тебе проживати вічність під землею, де ти будеш похований глибше навіть за Тартара. Можеш ображатися там у своїй люті, кастрований і безсилий.

— Ти перестарався, — прошипів Уран. — Гряде помста. Я проклинаю твоє життя, хай воно буде повільно скніти в безжалісній вічності, а твоє безсмертя нехай буде для тебе нестерпним тягарем, що не має кінця. Твої власні діти скинуть тебе так само, як...

— Як я знищив тебе. Так, я знаю. Ти вже це казав. Побачимо.

— Я проклинаю вас усіх, тебе та твоїх братів і сестер. Ваші велетенські напруження знищать усіх вас.

Титан, тобто «той, хто прагне чи напружується», — титул, який ми зберігаємо за Кроносом, його одинадцятьма братами та сестрами й (більшістю) їхнього потомства. Уран мав на увазі це як образу, але якимось чином це слово звучить крізь епохи зі дзвоном величі. Ніхто до цього дня не образиться, якщо його назвати титаном.

Кронос із посмішкою зустрів ці прокльони і, загнавши на вістря серпа свого понівеченого батька та щойно звільнених братів-мутантів, повів їх у Тартар. Гекатонхейрів і циклопів він ув’язнив у печерах, але свого батька він поховав іще глибше, якомога далі від його звичних небесних володінь15.

15 Принаймні скинутий Небесний батько отримав втішний приз у планеті Уран, названій на його честь, — за цією традицією, планети отримали римські імена богів, яких вони представляють.

Плануючи, закипаючи і лютуючи в землі, дуже глибоко під землею, яка колись любила його, Уран стиснув усю свою лють і божественну енергію в скелю, сподіваючись, що одного дня якась істота, яка полюбляє копати, десь видобуде її та спробує використати ту безсмертну силу, що випромінювалася з неї. Звичайно, цього ніколи не могло статися. Це було б надто небезпечно. Адже ще не народилася та раса, яка могла б виявитися настільки нерозумною, щоб спробувати вивільнити силу Урана?

З піни

Тепер повернімося до тієї великої дуги в небесах, яку окреслили відрізані гонади Урана. Кронос закинув геніталії свого Небесного батька, як ви пам’ятаєте, далеко у море.

Ми можемо прослідкувати за ними. Десь біля іонічного острова Кітира вони падають, бризкають, підстрибують, знову піднімаються вгору і, нарешті, опускаються і наполовину занурюються у хвилі. Великі мотузки сперми тягнуться за ними, мов стрічки за повітряним змієм. Там, де вони вдаряються об поверхню моря, виникає шалена піна. Незабаром уся вода забулькає і закипить. Щось з’являється. Із жахів батьковбивчої кастрації та неприродних прагнень це має бути — напевно, так і є — щось неймовірно ­потворне, щось жахливе, щось насильницьке, щось огидне, що несе лише війну, кров і страждання?

Вир із крові та насіннєвої рідини кипить, шипить і піниться. З вихору, утвореного прибоєм і сіменем, з’являється спершу маківка, потім брови, а потім усе обличчя. Але яке це обличчя?

Обличчя, набагато прекрасніше, ніж колись бачив чи коли-небудь знову побачить Всесвіт. Це був не просто хтось красивий, а сама Краса повстала, повністю сформована з піни. Грецькою «з піни» можна перекласти як щось на кшталт Афродіти, і це якраз ім’я тієї, яка зараз піднімається з піни та бризок. Вона стоїть у великій мушлі морського гребінця, на її губах грає скромна й ніжна усмішка. Вона повільно виходить на пляж на острові Кіпр. Там, де вона ступає, розпускаються квіти і з’являються хмари метеликів. Навколо її голови кружляють пташки, співаючи в радісному екстазі. Ідеальне Кохання та Краса привели її до берега, і світ більше ніколи не буде колишнім.

Римляни називали її Венерою, а її народження та прибуття на піски Кіпру на мушлі морського гребінця ніколи не були зображені краще, ніж на вишуканій картині Боттічеллі, яку, якщо ви її побачите хоч раз, то більше ніколи не забудете.

Ми залишаємо Афродіту влаштовувати свій дім на Кіпрі й повертаємося до Кроноса, що в цей час підіймається з темних печер Тартару.

Рея

Коли Кронос прибув на гору Отріс, він побачив там свою сестру Рею, яка чекала на нього. Вигляд її похмурого красеня брата, що тримав у руці величезний серп, звідки капала кров, схвилював її аж до внутрішнього вибуху.

Його владу було встановлено — жоден з його братів чи сестер, жоден із титанів не наважувався ставити її під сумнів16. Його батько був знесилений, а Гея, яка зрозуміла, що не може радіти тому жорстокому перевороту, який вона влаштувала, вирушила у своє царство, де відтоді вела більш пасивне існування. Вона ніколи не втрачала своєї сили, авторитету чи високого статусу Матері-землі та прародительки всього, але більше не наважувалася взаємодіяти чи паруватися з іншими. Тепер Кронос був господарем. Після великого бенкету, під час якого його досягнення у кастрації та скиданні Урана було оспівано голосно й без попадання в ноти, Кронос повернувся до Реї, яка червоніла й тремтіла, та відтягнув її вбік, аби зайнятися з нею коханням.

16 Жінок цієї раси можна називати «титанідами».

Радість Реї була повною. Вона відіграла свою роль у тому, щоб допомогти братові, якого вона обожнювала, досягти панування над усім світом. І тепер вони з’єдналися. Більше того, з часом вона почала відчувати, як усередині в неї рухається дитина. Рея була впевнена в тому, що це буде дівчинка. Її щастя було безхмарним.

Але у Кроноса все було навпаки... Його й без того суворий характер був затьмарений чимось іншим. Слова його батька Урана почали лунати в його голові: «Твої власні діти скинуть тебе так само, як ти скинув мене».

Протягом наступних тижнів і місяців Кронос із похмурим передчуттям спостерігав за тим, як живіт Реї росте і роздувається.

«Твої власні діти... твої власні діти...»

Коли настав день народжувати, Рея лягла в ущелину в горі — фактично ту саму ущелину в скелях, де Гея ховала косу, а Кронос ховався сам. Тут вона народила прекрасну дівчинку, яку назвала Гестією.

Ледве Рея вимовила це ім’я, як Кронос зробив крок уперед, вирвав дитину з її рук і проковтнув її повністю. Він розвернувся й пішов без жодної відрижки, залишивши Рею блідою від шоку.

Діти Реї

Тепер Кронос був володарем землі, моря і неба, а коса була символом його влади. Його скіпетром. Землю він забрав у Геї, небо — в Урана. Погрожуючи насильством, Кронос забрав панування над морем у Понта й Таласси, а також у своїх брата і сестри Океана й Тетії. Він нікому не довіряв і правив одноосібно.

Все одно Кронос продовжував отримувати задоволення від парування з Реєю, і вона на це погоджувалася, безнадійно кохаючи його та вірячи у те, що жахливе поїдання їхньої першої дитини було якимось відхиленням од норми.

Але це було не так. Їхня наступна дитина — хлопчик, якого вона назвала Аїдом, — був з’їдений таким самим чином. А потім Кронос проковтнув іще одну дівчинку, Деметру. Наступним був Посейдон, другий син, і, нарешті, третя дочка Гера. Усі вони ковталися повністю з такою ж легкістю, з якою ми з вами можемо проковтнути устрицю чи ложку желе.