Стивен Фрай – Міфи (страница 4)

Кронос витягнув серп зі схованки так само легко, як ви чи я взяли б олівець. Відчувши його рівновагу та вагу у своїй руці, він замахнувся ним один раз, другий. Потужний свист, із яким серп розітнув повітря, змусив Гею посміхнутися.

— Кроносе, сину мій, — сказала вона, — ми мусимо зачекати, доки Гемера й Етер пірнуть у води заходу, а Ереб і Нікс підготуються опустити на світ темряву...

— Тобто ви маєте на увазі, що ми мусимо почекати до вечора. — Кронос був нетерплячим, його душі не вистачало ані поезії, ані тонких почуттів.

— Так. До вечора. Саме тоді твій батько прийде до мене, як завжди. Він любить...

Кронос коротко кивнув. Він не хотів знати подробиць про любовні утіхи своїх батьків.

— Сховайся там, у тій самій ущелині, де я сховала серп. Коли ти почуєш, як він покриває мене, а він стає голосним у своєму реві пристрасті й стогонах хтивості, відразу бий.

Ніч і День, Світло і Темрява

Як і передбачала Гея, Гемера та Етер втомилися після дванадцяти годин ігор, тож День і Світло повільно опустились у море на заході. Водночас Нікс скинула свою темну вуаль, і вони з Еребом накинули її на світ, мов мерехтливу чорну скатертину.

Поки Кронос чекав у щілині з серпом у руках, все творіння затамувало подих. Я кажу «все творіння», оскільки Уран і Гея та їхні нащадки були не єдиними істотами, що розмножувались. Інші також розмножувалися й плодилися, причому Ереб і Нікс були з них найпродуктивнішими. У них було багато дітей: деякі з них були жахливі, деякі — чудові, а деякі — прекрасні. Ми вже знаємо, що вони породили Гемеру й Етера. Але тоді Нікс, без допомоги Ереба, породила Мороса (фатум або погибель), який мав стати найстрашнішою сутністю в усьому світі. Погибель приходить до кожної істоти, смертної чи безсмертної, але вона завжди прихована від них. Навіть безсмертні боялися всемогутнього та всезнаючого контролю Мороса над космосом.

Після Мороса хлинув великий потік нащадків — вони з’являлись одне за одним, наче якесь жахливе повітряно-десантне вторгнення. Першою була Апате (Обман), яку римляни називали Фраус (від цього слова походять англійські слова «fraud» («обман»), «fraudulent» («шахрайський») і «fraudster» («шахрай»)). Вона втекла на острів Крит, де чекала свого часу. Герас (старість) народився наступним. Проте він не обов’язково був таким страшним демоном, яким ми можемо уявити його сьогодні. У той час як Герас міг забрати гнучкість, молодість і спритність, для греків він з лишком компенсував це, даруючи їм гідність, мудрість і авторитет. Сенектус — його римське ім’я; це слово має той самий корінь, що й слова «senior» («старший»), «senate» («сенат») і «senile» («старечий»).

Пара ідеально жахливих близнюків була наступною: Ойзіс (лат. Мізерія), що була духом нещастя, депресії і тривоги, та її жорстокий брат Мом, який був злісним утіленням глузування, презирства й докору9.

9 Мому (Момус у римлян) згодом стали напівжартівливо поклонятися у літературному світі як головному духу сатири. Езоп включив його в деякі зі своїх байок, а також він є героєм втраченої п’єси Софокла.

Нікс та Ереб тільки почали свій шлях. Їхня наступна дитина, Еріда (лат. Дискордія), тобто розбрат, стоїть за всіма суперечками, розлученнями, сварками, сутичками, бійками, битвами та війнами. Саме її підступний весільний подарунок, легендарне Яблуко розбрату, спричинив Троянську війну, хоча це епічне військове зіткнення тоді було ще в дуже далекому майбутньому. Сестра розбрату Немезида була втіленням відплати, тієї безжальної нитки космічної справедливості, що карає самовпевнене й надмірне честолюбство — порок, який греки називали пихою. Немезида має спільні елементи зі східною ідеєю карми, і ми згадуємо про неї сьогодні, щоб припустити появу доленосної та справедливої опозиції, з якою одного дня зіштовхнуться всі могутні й лихі світу цього, і ця опозиція їх знищить. Гадаю, можна сказати, що Голмс був немезидою Моріарті, Бонд — немезидою Блофельда, а Джеррі — немезидою Тома10.

10 Римляни, можливо щось переплутавши, називали Немезиду Інвідія, що також є латинським словом, яке позначає «­заздрість».

Ереб і Нікс також породили Харона, чия погана слава стане більшою, щойно він приступить до своїх обов’язків перевізника мертвих. У них також народився Гіпнос, уособ­лення сну. Тож вони стали пращурами онірів — тисяч істот, яким доручено творити та приносити сни сплячим. Серед онірів, імена яких нам відомі, були Фобетор, бог кошмарів, і Фантас, відповідальний за той фантастичний спосіб, у який уві сні одна річ перетворюється на іншу. Вони працювали під наглядом сина Гіпноса Морфея, чиє ім’я вказує на трансформацію, зміну форм у світі снів11. «Морфін», «фантазія», «гіпноз», «оніромантія» (тлумачення снів) та багато інших словесних нащадків грецького Сну збереглися в англійській (і не тільки) мові. Брат Сну Танатос, сама Смерть, дав нам слово «евтаназія» («хороша смерть»). Римляни називали його Морс, від якого пішли англійські слова «mortals» («смертні»), «mortuaries» («морги») та «mortification» («умертвіння»).

11 Персонаж «Пісочного чоловіка» Ніла Ґеймана Сон, також відомий як Морфей, став джерелом натхнення для персонажа Морфея, якого Лоуренс Фішберн зіграв у фільмах сестер Вачов­скі «Матриця».

Ці нові істоти були надзвичайно страшними й огидними. Вони залишили на творінні жахливий, але необхідний відбиток, бо світ, здається, ніколи не пропонує нічого вартісного, не надавши при цьому його жахливу протилежність.

Проте існували три чудові винятки12: три прекрасні сестри геспериди — німфи заходу й доньки вечора. Вони сповіщали про щоденне прибуття своїх матері й батька, але за допомогою м’якого золота сутінок, а не страшної темряви ночі. Їхній час — це те, що сьогодні кінооператори називають «магічною годиною», коли світло є найчарівнішим і найпрекраснішим.

12 Можливо, не три, а чотири винятки. Гіпнос був не такий вже й поганий. Чим довше ви живете, тим більше він вам подобається. А якщо говорити про довготривале життя, то, можливо, й Герас теж не такий вже й жахливий. Тож винятків було п’ять.

Тож це були всі нащадки Нікс та Ереба, які у цей час огортали землю темрявою ночі, поки Гея лежала в очікуванні свого чоловіка, що, як вона сподівалася, буде для неї востаннє, а Кронос ховався в тіні тієї ущелини на горі Отріс, міцно стискаючи свою велику косу.

Кастрація Урана

Нарешті Гея і Кронос почули, як до них із заходу долинув звук сильного тупотіння й дрижання. Листя на деревах затремтіло. Але Кронос, який мовчки стояв у своїй схованці, не тремтів. Він був готовий.

— Геє! — заревів Уран, наближаючись. — Приготуйся. Сьогодні ввечері ми створимо дещо краще за сторуких мутантів і однооких виродків...

— Прийди до мене, славний сину, божественний чоловіче! — покликала його Гея з неприємно переконливим, на думку Кроноса, виявом завзяття.

Жахливі звуки хтивого божества, яке пускає слину, плямкає й пихкає, натякали на те, що його батько намагався здійснити якусь прелюдію.

У своїй ніші Кронос п’ять разів удихнув і видихнув. Жодної секунди він не зважував моральну користь того, що він збирався зробити, його думки були лише про тактику та вибір правильного часу. Глибоко вдихнувши, він підняв великий серп і зробив швидкий крок убік зі свого сховку.

Уран, який готувався лягти на Гею, скочив на ноги, сердито загарчавши від подиву. Спокійно крокуючи вперед, Кронос замахнувся косою і змахнув нею вниз, зробивши велику дугу. Лезо, шиплячи в повітрі, начисто відрізало статеві органи Урана від його тіла.

Весь Космос міг почути божевільний крик Урана від болю, страждань і люті. Ще ніколи за цю коротку історію створення світу не звучало такого гучного чи такого жахливого звуку. Все живе почуло його й перелякалося.

Кронос стрибнув уперед із непристойним криком тріумфу, схопивши в руки мокрий трофей, перш ніж той устиг долетіти до землі.

Уран упав, звиваючись у безсмертній агонії, й вигукнув такі слова:

— Кроносе, ти наймерзенніший із моїх нащадків і наймерзенніший в усьому творінні. Ти найгірший із усіх істот, мерзенніший за потворних циклопів та огидних гекатонхейрів, і цими словами я проклинаю тебе. Нехай твої власні діти скинуть тебе так само, як ти скинув мене.

Кронос подивився на Урана. Його чорні очі нічого не виражали, але рот скривився в темній посмішці.

— У тебе немає сили проклинати мене, татку. Твоя сила тепер у моїх руках.

Він жонглював перед очима батька своїми моторошними, забрудненими кров’ю трофеями перемоги, що сочилися й були слизькими від сімені. Сміючись, він замахнувся й жбурнув відрізану плоть далеко-далеко, геть із очей. Вона пролетіла через рівнини Греції й досягла темного моря. Усі троє спостерігали, як геніталії Урана зникли в морській пучині.

Коли Кронос обернувся, щоб поглянути на матір, він був здивований тим, що вона стояла як укопана, з жахом затуливши рота. З очей Геї текли сльози.

Він знизав плечима. Наче їй було не все одно.

Еринії, гіганти та меліади

Тогочасний світ, населений первісними божествами, вся енергія та наміри яких, здається, були спрямовані на розмноження, був наділений дивовижною родючістю. Ґрунт був благословенний таким плодючим багатством, що можна було майже повірити у те, що коли посадити олівець, то він розквітне. Там, де падала божественна кров, із землі не могло не виникнути життя.