Стивен Фрай – Міфи (страница 47)

Така честь була рідкістю для смертних. Гламур і велич олімпійського бенкету затьмарювали все, що Іксіон бачив раніше. Особливо його вразила королівська краса Гери. Чи цей п’янкий ефект спричинила велика подія, чи випите ним вино, ніхто не міг згодом вирішити, — можливо, це просто був його вроджений хамський ідіотизм, — але Іксіон поводився далеко не з тією скромною вдячністю, яка очікується від будь-якого смертного, запрошеного на вечерю богів. За столом Іксіон припустився катастрофічної помилки, намагаючись спокусити саму Царицю неба. Він посилав Гері поцілунки, підморгував їй, намагався вкусити її за вухо, шепотів їй непристойні речі та намагався вхопити її за груди. Він не тільки образив найдостойнішу та найпоряднішу з усіх олімпійців, але ще раз порушив закони ксенії. Невиконання обов’язків гостя вважалося таким же огидним, як і невиконання обов’язків господаря.

Після того як Іксіон, хитаючись, спустився з Олімпу, ляпаючи по спинах богів і відригуючи їм подяки, ображена Гера розповіла Зевсу про наругу над її честю. Зевса це розлютило так само сильно. Тож він вирішив улаштувати Іксіону пастку. Цар богів зібрав хмару й виліпив із неї анатомічно точну та повністю рухливу подобу Гери. Він подув на неї, ожививши її, і послав на галявину біля Лариси, де помітив Іксіона, який розтягнувся на траві й хропів од наслідків бенкету.

Коли Іксіон прокинувся й побачив поруч Геру, він перевернувся й тут же спарувався з нею. Побачивши це невимовне блюзнірство, Зевс послав з Олімпу громовицю і вогняне колесо. Удар блискавки підняв Іксіона в повітря і притиснув його до колеса, яке Зевс послав обертатися через усе небо. Згодом небосхил був визнаний занадто гарним для нього, тож Іксіона, прив’язаного до свого вогняного колеса, було відправлено до Тартару, де він обертається, розкинувшись на колесі, та смажиться в агонії до цього дня.

Гера-хмара дістала ім’я Нефела. Від її союзу з Іксіоном народився син Кентавр, потворний і деформований хлопчик, який виріс у самотнього та нещасливого чоловіка, що знаходив насолоду не в людях, а в диких кобилах на горі Пеліон, де він полюбляв бродити. Неприборкані та дикі нащадки цього неприродного союзу між чоловіком і кобилою були названі на його честь «кентаврами»44.

44 Досі на землі було помічено лише один такий гібрид коня та людини — великий Хірон, вихователь Асклепія, Ахілла та багатьох інших героїв. Народження Хірона можна відстежити до часів Кроноса, сина Урана та Геї й батька Зевса та Гери. Під час затишшя в період титаномахії Кронос закохався в Філіру, океаніду надзвичайної краси. Вона відбивала його зазіхання, аж поки, втомившись од її сором’язливості, він перетворився на великого чорного жеребця й узяв її проти її волі. Хірон був нащадком цього союзу, і, незважаючи на те, що він з’явився на багато сотень років раніше за кентаврів, його прийнято називати кентавром за аналогією.

Наслідки

Багато грецьких міфів призводять до каскаду наслідків. Як ми вже побачили, головні герої однієї історії одружуються й засновують династії, в яких народжуються ще більш легендарні герої. Тож є багато другорядних міфів, які розкручуються з колеса Іксіона.

Говорячи про гору Пеліон, наприклад, варто згадати історію про Іфімедію, яка була так сильно закохана в Посейдона, що регулярно сиділа біля берега, зачерпувала морську воду і виливала її собі на груди та коліна. Посейдон був такий зворушений цим виявом обожнювання, що вийшов на хвилі з океану, щоб з’єднатися з нею. У них народилися сини-близнюки От та Ефіальт. Вони були справжніми велетнями в нашому сучасному розумінні: хлопці щомісяця виростали на ширину людської долоні. Було зрозуміло, що коли вони досягнуть повноліття, то стануть найбільшими живими істотами у світі смертних.

Як ви пам’ятаєте, ревнивий і честолюбний Посейдон ніколи не забував про можливість того, що одного дня його молодший брат Зевс може помилитись і бути скинутим із трону. Тож морський бог уклав у голови своїх синів, які швидко зростали, ідею кинути виклик небесам, створивши власну гору, з якої вони керуватимуть світом. Їхній план полягав у тому, щоб підняти гору Осса і поставити її на Олімп. А на вершині Осси помістити гору Пеліон. Але перш ніж близнюки встигли вирости на свій повний зріст і отримати силу, необхідну для досягнення цієї мети, до Зевса дійшла звістка про можливість їхнього повстання, і він відправив Аполлона, щоб той убив їх своїми стрілами. Їхнє покарання у Підземному світі складалося з того, що їх прив’язали до стовпів, оповитих зміями.

Просто щоб провести нитку оповіді до одного з її виснов­ків (і як іще один приклад того, як одна історія може привести до інших, іще більш значущих і далекосяжних міфів), ви маєте знати, що Нефела, хмарна копія Гери, вийшла заміж за беотійського царя на ім’я Атамант45, від якого вона народила двох синів, Фрікса і Гелла. Одного разу Нефела змогла врятувати життя Фрікса — як врятували Ісаака від ­Авраама, яким був його батько, — коли Атамант прив’язав свого сина до землі й змушував принести його в жертву. Подібно до того, як єврейський бог показав Аврааму барана в хащах і таким чином урятував життя Ісаака, так і Нефела послала золотого барана, щоб урятувати свого сина Фрікса. Золоте руно цього барана дало початок великим пошукам Ясона та його аргонавтів. А все це через п’яного царя-дегенерата, який мав необережність домагатися Гери.

45 Атамант був братом Сізіфа, про причину ганьби якого ми незабаром дізнаємося.

Колесо Іксіона стало популярною темою для художників і скульпторів, а фраза «вогняне колесо» іноді використовується для опису жахливого тягаря, покарання чи обов’язку46. Зустрічається також вираз «поставити Пеліон на Оссу», що означає додавати труднощі до труднощів.

46 Шекспірівський король Лір вигукує:

«Ти — душа блаженна, а я прикований

До вогняного колеса, а сльози по щоках

Моїх течуть, мов олово кипляче».

Тантал

Мабуть, найвідоміше покарання, яке колись придумали боги, — це муки, які вони вигадали для злочестивого царя Тантала. Наслідки його злочинів розгалузились і звучали крізь роки. Прокляття було знято з його роду аж у самому кінці міфічної епохи.

Тантал правив королівством Лідія у західній частині Малої Азії, регіоном, пізніше відомим як турецька провінція Анатолія. Поклади корисних копалин у прилеглій до королівства горі Сипіл принесли йому величезні багатства, на які він заснував процвітаюче місто, нескромно назване ним Танталіда. Він одружився з Діоною (однією з гіад, тобто дощових німф, які вигодували немовля Діоніса), яка народила йому сина Пелопа та дочку Ніобу47.

47 У них був іще один син, Бротей, який полюбляв полювати; його життя, здається, було досить спокійним порівняно з життям його брата і сестри. Кажуть, що він висік фігуру Кібели, анатолійської богині-матері, у скелі гори Сипіл. Частини цієї фігури туристи можуть побачити й сьогодні.

Або в душі Тантала стався якийсь надрив, або його влада та багатства затьмарили йому розум, проте цар повірив у те, що він рівний богам. Як Іксіон перед ним, він учинив таку саму помилку, зловживши гостинністю Зевса, але в цьому випадку смертний повернувся з бенкету на Олімпі з викраденою амброзією та нектаром у своїх кишенях. Він також порушив усі правила пристойності, розповідаючи байки про приватне життя та манери богів, розважаючи своїх придворних і друзів зухвалим імітуванням поведінки олімпійців і різними плітками.

Але потім він скоїв убивство родича, що було навіть гіршим за той злочин Іксіона, коли той кинув свого тестя в яму з розпаленим вугіллям. Почувши, що олімпійці були розлючені його глузуванням і крадіжкою їхнього нектару та амброзії, він улаштував велике шоу зі свого каяття та благав, щоб вони прийняли запрошення на бенкет у його палаці як відплату за його погану поведінку.

Усе це відбувалося приблизно в той час, коли Деметра шукала свою викрадену дочку Персефону. У своєму горі вона покинула все живе, що росло на землі, і воно засохло й померло. Світ був порожнім і безплідним, і ніхто не знав, як довго це триватиме. Тож перспектива бенкету принесла богам бажану радість. Знаючи про розкішний і показний спосіб життя царя Тантала, боги з великим нетерпінням чекали на дегустацію легендарних насолод за його столом48. Але на них чекав шок.

48 Звісно, олімпійці зазвичай харчувались амброзією та нектаром, але вони також дуже захоплювалися різноманіттям їжі смертних.

Як це зробив перед ним пелазгійський цар Лікаон, Тантал приготував богам свого власного сина. Юного Пелопа вбили, порізали, засмажили, полили густим соусом і поставили перед ними. Вони миттєво відчули, що щось не так, і відмовились їсти. Але Деметра, чиї думки були повністю зосереджені на її втраченій дочці, неуважно взяла та з’їла ліве плече хлопця.

Коли Зевс зрозумів, що сталося, він викликав одну з трьох доль, Клото, прядильницю. Вона зібрала усі частини тіла, перемішала їх у великому казані та знову з’єднала їх. Деметра, зрозумівши свою жахливу помилку, доручила Гефесту вирізати хлопцю нове плече зі слонової кістки замість того, яке вона з’їла. Клото прикріпила протез, який підійшов ідеально. Зевс вдихнув у тіло хлопчика, і Пелоп повернувся до життя.