Стивен Фрай – Міфи (страница 44)

Поєднання п’янкого ефекту його винаходу та ворожнечі Гери, чия ненависть до будь-якого бастарда Зевса, божественного чи ні, завжди була непримиренною, на деякий час звели Діоніса з розуму. Щоб уникнути її проклять, він провів наступні кілька років, мандруючи у близькі й далекі краї, поширюючи виноградарство та техніку виноробства по всьому світу36. В Ассирії він зустрів царя Стафіла, царицю Мету та їхнього сина Ботріса. Після бенкету на честь Діоніса Стафіл помер од першого в історії смертельного похмілля. Бажаючи це якось компенсувати, Діоніс назвав на їхню честь грона винограду «стафілос», алкогольну рідину та пияцтво — «меті», а сам виноград — «ботріс».

36 Кажуть, що він передав секрети виноградної лози всім відомим країнам, окрім Британії та Ефіопії. На жаль, це правда, що жодна з цих двох країн не має гарної репутації у виноробстві, хоча це змінюється, і сьогодні англійські вина роблять собі ім’я. Можливо, те саме стосується й ефіопського виноробства.

Наука взяла ці імена й увічнила їх у спосіб, який чудово демонструє постійний зв’язок між грецьким міфом і сучасними мовами. Коли біологи дев’ятнадцятого століття поглянули в свої мікроскопи і побачили там бактерію з хвостиком, із якої виростали скупчення схожих на виноград вузликів, вони назвали її стафілококом. «Метиловий спирт» і «метан» отримали свої назви від Мети. А ботрітіс, «благородна гниль», яка благотворно вражає виноград на виноградній лозі, надаючи преміальним десертним винам їхній незрівнянний (і надзвичайно дорогий) ароматний букет, завдячує своєю назвою Ботрісу.

Під час своїх пригод нового бога супроводжував не лише Силен та його почет сатирів, а й численна група жінок-послідовниць — менад37.

37 Жахливі таємниці цих фанатичних шанувальниць було зображено в усій їхній шокуючій жорстокості афінським драматургом Евріпідом у V ст. до н. е. у його «Вакханках». У цій кривавій трагедії Діоніс повертається до Фів, аби помститися сестрам своєї матері, які відмовилися повірити словам Семели про те, що вона носить дитину Зевса. У ній бог зводить з розуму царя Пентея і змушує своїх зачарованих тіток Агаву, Іно та Автоною розірвати бідолашного чоловіка на частини.

Невдовзі Діоніса визнали богом вина, гулянь, шаленого сп’яніння, нестримної розпусти та «оргастичного майбутнього». Римляни називали його Бахусом і поклонялися йому так само віддано, як і греки. Він мав стати своєрідною полярною опозицією до Аполлона — один представляв золоте світло розуму, гармонійну музику, ліричну поезію та математику, тоді як інший утілював темні енергії безладу, вивільнення, дикої музики, жадоби крові, божевілля та нерозумності.

Звичайно, боги мали свої живі особистості й різні пригоди, тому вони часто відходили від таких закам’янілих символічних ідентичностей. Аполлон, як ми незабаром побачимо, сам був здатний бути кривавим, божевільним і жорстоким, тоді як Діоніс міг бути чимось більшим, ніж простим утіленням пияцтва та розпусти. Його іноді називали «Визволителем», рослинною життєвою силою, чия сила могла благотворно відроджувати та оновлювати світ38.

38 Овідій у своїх переказах міфів про Діоніса зазвичай використовує для нього ще одне ім’я — Лібер. Воно перекладається як «свобода» та «розпусник», а також, що не пов’язано з сюжетом, «книга».

Тринадцять за столом

Виноградний лист, тирс — посох, увінчаний сосновою шишкою, — колісниця, запряжена леопардами чи іншими екзотичними звірами, розбещені послідовники із сильними ерекціями, глеки, з яких тече вино, — діонісійська ідея дала світу багато всього. Цей новий бог став настільки важливим, що його просто необхідно було запросити на Олімп. Але там вже був повний набір із дванадцяти богів, і вже тоді тринадцять вважалося нещасливим числом. Боги чухали свої підборіддя і думали, що з цим можна зробити. Вони хотіли запросити Діоніса приєднатися до них — правда полягала в тому, що їм подобалися він і та святкова енергія, яку він приносив із собою на кожне зібрання. А більше за все їм сподобалася його ідея додавати до нектару вино, а не ферментований мед чи звичайний фруктовий сік.

— Це відбувається в ідеальний час, — сказала Гестія, підводячись. — Я все більше й більше відчуваю, що я потрібна у світі смертних, де я зможу допомагати людям та їхнім сім’ям і бути присутньою у храмах, які прославляють чесноти домашнього вогнища, дому та оселі. Нехай молодий Бахус займе моє місце.

Почулося непереконливе бурчання на знак протесту, коли Гестія оголосила про свою відставку, але вона була наполегливою, тож цей обмін відбувся на радість усім богам, крім однієї богині. Гера вважала Діоніса найбільшою образою Зевса на її адресу. Аполлон, Артеміда та Афіна були й так достатньою ганьбою для неї, коли стали позашлюбними доповненнями до додекатеону, але те, що бастарда, який був напівлюдиною і напівбогом, допустили на небо, образило її до глибини душі. Вона заприсяглася завжди утримува­тися від отруйного напою Діоніса і особисто уникати гулянь, якими він знищував спокій і пристойність на небесах.

Коли Афродіта народила від Діоніса сина, Гера прокляла це немовля, якого назвали Пріап, потворністю та імпотенцією і наказала скинути його з Олімпу. Пріап став богом чоловічих статевих органів і фалосів; римляни особливо цінували його як другорядне божество з головним стояком. Але його долею стали зажуреність та розчарування. Він завжди перебував у постійному стані збудження, яке, через прокляття Гери, завжди підводило його, коли він намагався щось із цим зробити. Ця хронічна та незручна проблема зробила природним те, що він навічно став асоціюватися з алкоголем, подарунком його батька світові, який завжди «провокує бажання, але знижує продуктивність».

Незважаючи на це, подобалося це Гері чи ні, Діоніс Двічі народжений, єдиний бог, який мав смертну матір, піднявся на небеса, щоб зайняти своє місце як повноправний член остаточно встановленої Олімпійської дванадцятки.

Прекрасні та прокляті

Розлючені богині

Актеон

Дім Кадма був однією з найважливіших династій грецького світу. Спочатку Кадм, засновник Фів і автор алфавіту, а потім і його родина відіграли центральну роль у становленні Греції. Але, як і у випадку багатьох інших великих родів, над ним висіло прокляття. Вбивство водяного дракона дозволило побудувати місто, але також наклало на нього прокляття Ареса. Долі рідко дарували людям славу й тріумф без супроводу страждань і горя.

Донька Кадма Автоноя мала сина Актеона від другорядного бога на ім’я Арістей, якого дуже шанували в Беотії (місцеві його іноді називали «Аполлоном полів»). Як і багатьох пізніших героїв, Актеона навчав і тренував великий і мудрий кентавр Хірон. Він виріс і став шанованим мисливцем і лідером, відомим своєю безстрашністю в погоні за звіром, а також майстерністю та ніжною силою, з якими він дресирував своїх улюблених собак.

Одного разу, коли собаки загубили запах особливо благородного оленя, Актеон і його товариші-мисливці розсталися, щоб знайти його слід. Пробираючись крізь кущі, Актеон потрапив на басейн, де купалася Артеміда. Оскільки вона була богинею його улюбленого заняття, полювання, Актеон мав би знати, що краще не дивитися з розкритим ротом на її наготу. Адже вона також була суворою царицею безшлюбності, цнотливості та незайманості. Але вона була настільки гарною, настільки прекраснішою за будь-яку істоту, яку колись бачив Актеон, що він там стояв на місці, ніби вріс у землю, з розкритим ротом і випуклими очима — і не тільки очима.

Можливо, це була гілочка, яка тріснула під його ногою, можливо, це був звук слини Актеона, яка капнула на землю, але щось змусило Артеміду обернутися. Вона побачила молодого чоловіка, який стояв і витріщався на неї, і її кров закипіла. Думка про те, що хтось буде розповідати людям про те, що бачив її голою, була для неї настільки огидною, що вона крикнула до нього.

— Ти, смертний чоловіче! Твій погляд — це образа для мене. Я забороняю тобі колись говорити. Якщо ти вимовиш хоч один склад, твоє покарання буде жахливим. Підтвердь мені, що ти все зрозумів.

Нещасний юнак кивнув. Артеміда зникла з поля зору, і він залишився на самоті, щоб обдумати свою долю.

Позаду нього зчинився ґвалт, яким його товариші-мисливці оголосили, що вони знову натрапили на слід. Актеон гукнув до них інстинктивно. У ту мить, коли він це зробив, на нього зійшло прокляття Артеміди, і він перетворився на оленя.

Актеон підвів свою голову, тепер важку від рогів, і помчав через ліс, поки не дістався водойми. Він подививсь у воду і, побачивши там своє відображення, видав щось, що мало бути стогоном, але вийшло схожим на потужний рев. У відповідь на його рев зазвучали гучний гавкіт і гарчання. За кілька секунд його власна зграя псів вибігла на галявину. Актеон самотужки навчив їх виривати оленю горло та ласувати його гарячою кров’ю як своєю винагородою39. Коли істоти, що вили й гарчали, стрибнули на нього, клацаючи своїми щелепами, Актеон підняв свої передні ноги в напрямку Олімпу, ніби благаючи богів про милосердя. Проте вони або не почули його, або взагалі не слухали. Тож за лічені секунди його розірвали на шматки. Мисливець став здобиччю!