Стивен Фрай – Міфи (страница 43)
— Саме це я і відчула!
— Те, що ти відчула, було не більшим за екстаз від заняття коханням двох смертних. Оце й усе. Скажи мені, чи прийде до тебе знову цей твій коханий?
— О, так. Він віддано відвідує мене під час кожного молодого місяця.
— На твоєму місці, — сказала стара, — я б змусила його пообіцяти відкритися тобі таким, яким він є насправді. Якщо він справжній Зевс, ти це зрозумієш. Інакше я боюся, що тебе пошили в дурні, а ти занадто мила, довірлива й добра, щоб це дозволити. Тепер залиш мене споглядати цей прекрасний краєвид. Тихше, тихше, іди геть.
Там Семела залишила бабцю, щораз палкіше обурюючись її словами. Вона не могла нічого вдіяти, але ця бородавчаста і зморшкувата стара істота залізла їй під шкіру. Це так типово для старості намагатися зіпсувати будь-яке задоволення, яке може переживати молодість. Спочатку її рідні сестри Автоноя, Іно та Агава не повірили їй, коли вона з гордістю розповіла їм про те, що вона кохає Зевса, а Зевс кохає її. Вони заливалися недовірливо-глузливим сміхом і називали її легковірною дурепою. А тепер і ця Бероя засумнівалася в її історії.
Але, можливо, тільки можливо, щось було в тому, що сказали її сестри та ця стара відьма. Напевно ж, боги є чимось більшим, ніж просто теплою плоттю та міцними м’язами, хоч якими б вони були привабливими?
«Що ж, — подумала Семела, — ще дві ночі, і на небі зійде молодий місяць, і тоді я зможу довести, що ця мерзенна стара карга помиляється».
Якби Семела випадково обернулася й подивилась у бік річки, вона могла б побачити надзвичайне видовище того, як ця мерзенна стара карга, що тепер стала молодою, красивою, величною та владною, підіймається до хмар у пурпурово-золотій колісниці, запряженій дюжиною павичів. А якби у неї був дар далекого бачення, Семела могла б отримати видіння справжньої Берої, невинної старої годувальниці богів, яка доживала своє життя на поважній пенсії за багато кілометрів звідти на узбережжі Фінікії28.
28 Справжня Бероя — океаніда, яка дійсно вигодувала юних богів і дала своє ім’я місту Бейрут.
Маніфестація29
29 Іншим словом для опису появи й відкриття істинної форми бога смертному є «теофанія» («богоявлення»).
У ніч, коли зійшов молодик, Семела з деяким нетерпінням ходила вздовж берегів річки Асоп, чекаючи свого коханого. Нарешті він прибув, цього разу у вигляді чорного, блискучого і гарного жеребця, який галопом мчав полями до неї, поки сонце заходило на заході позаду нього, тож здавалося, наче його останні промені підпалювали його гриву. О, як сильно вона його кохала!
Він дозволив їй погладити його боки і прикласти долоню до його гарячих ніздрів, перш ніж він перетворився на ту форму, яку вона так добре знала і любила. Обійнявши і міцно тримаючи його, вона почала плакати.
— Моя люба дівчинко, — сказав Зевс, а його палець спустився до її живота, де він обвів контури їхньої дитини, — чому ти знову плачеш? Що я роблю не так?
— Ти справді бог Зевс?
— Так.
— Ти обіцяєш виконати будь-яке моє бажання?
— О, я справді маю це робити? — зітхнувши, сказав Зевс.
— Це дрібниця — не влада, не мудрість, не коштовності, нічого подібного. І я не хочу, щоб ти когось знищив. Це дрібниця, це справді так.
— Тоді, — сказав Зевс, ласкаво поцілувавши її у підборіддя, — я виконаю твоє бажання.
— Обіцяєш?
— Обіцяю. Присягаюся цією річкою — ні, я вже раз присягався нею. Тоді я присягнуся тобі найвеличнішим потоком річки Стікс30, — мовив він, а тоді підвів руку з удаваною урочистістю: — Кохана Семело, я присягаюся священною рікою Стікс, що виконаю твоє наступне бажання.
30 Як ви, напевно, пам’ятаєте з обіцянки Аполлона Фаетону, це було звичайним явищем, коли боги клялися цією темною й ненависною рікою.
— Тоді, — сказала Семела, глибоко вдихнувши, — покажись мені.
— Як це?
— Я хочу бачити тебе таким, яким ти є насправді. Не чоловіком, а богом. Хочу бачити твою істинну божественність.
Усмішка застигла на обличчі Зевса.
— Ні! — вигукнув він. — Що завгодно, крім цього! Не бажай такого. Ні, ні, ні!
Це був той тон голосу, який часто використовували боги, коли вони усвідомлювали, що потрапили в пастку необдуманої обіцянки. Аполлон вигукнув так само, як ви пам’ятаєте, коли Фаетон закликав його виконати свою обіцянку. Семелу охопила підозра.
— Ти обіцяв, ти присягнувся рікою Стікс! Ти присягнувся, ти дав клятву!
— Але, моя люба дівчинко, ти не знаєш, про що просиш.
— Ти присягнувся! — Семела справді тупнула ногою.
Бог подивився на небо і застогнав.
— Це так. Я дав своє слово, а моє слово — священне.
Поки Зевс говорив, він почав збиратись у вигляді великої грозової хмари. У центрі цієї темної маси спалахнуло найяскравіше світло, яке тільки можна собі уявити. Семела дивилася вгору, її обличчя розпливлося від радості в широкій екстатичній усмішці. Тільки бог міг так перетворюватися. Тільки сам Зевс міг рости й рости з таким сліпучим вогнем і золотою величчю.
Але його яскравість ставала такою лютою, такою жахливою у своїй інтенсивності світла, що вона підвела руку, щоб затулити свої очі. Але його блиск усе ще посилювався. З таким гучним тріском, що її вуха лопнули й наповнилися кров’ю, сяйво вибухнуло блискавками, які миттєво осліпили дівчину. Глуха й незряча, вона відступила назад, але надто пізно, щоб уникнути яскравої сили громовиці, настільки потужної, що вона розколола її тіло, вбивши дівчину на місці.
Над собою, навколо себе, всередині себе Зевс почув переможний сміх своєї дружини. Звичайно. Він мав це знати. Гера обманом змусила цю бідолашну дівчину вибити з нього жахливу обіцянку. Що ж, але вона не отримає їхню дитину. З гуркотом грому Зевс повернувся до форми з плоті й крові та вирвав плід із живота Семели. Він був надто малим, щоб дихати повітрям, тому Зевс узяв ніж, розрізав своє стегно і засунув ембріон усередину. Міцно тримаючи його в цьому імпровізованому лоні, Зевс став навколішки, щоб безпечно зашити дитину в свою теплу плоть31.
31 Дивовижна історія. Як каже про це сам Овідій: «Якщо людина може в це повірити...»
Новітній бог
Через три місяці Зевс і Гермес вирушили до Ніса, краю на північному узбережжі Африки, який, як заведено вважати, лежить десь між Лівією та Єгиптом. Там Гермес розрізав шви на стегні Зевса й допоміг народитися його сину Діонісу32. Немовля вигодували дощові німфи Ніса33, а після відлучення від грудей його виховував пузатий Силен, який згодом став його найближчим компаньйоном і послідовником, — такий собі Фальстаф для принца Гела, яким був юний бог [персонажі історичної п’єси Шекспіра «Генріх IV, частина 1». —
32 Його ім’я, ймовірно, поєднує слово «бог» («Діо», що має на увазі Зевса) з Нісом, місцем його народження.
33 Вдячний Зевс винагородив їх, додавши їх на небеса у вигляді Гіад, спіралеподібного сузір’я, схід і захід якого греки вважали передвісником дощу.
Саме в юності Діоніс зробив важливе відкриття, з яким він завжди буде асоціюватися. Він навчився робити вино з винограду. Цілком можливо, що кентавр Хірон навчив його цього трюку; але інша, більш романтична історія пов’язує це відкриття з пристрасним коханням юного бога до юнака на ім’я Ампел34. Діоніс був настільки зачарований ним, що влаштовував між собою та ним усілякі спортивні змагання й завжди дозволяв юнакові перемагати себе. Це призвело до того, що хлопець став досить розпещеним або принаймні безрозсудним і хвалькуватим. Одного разу, катаючись верхи на дикому бику, він припустився помилки, коли почав вихвалятися тим, що він їздить на своєму рогатому бику вправніше, ніж богиня Селена їздить на своєму рогатому місяці. Обравши покарання просто з жорстокої книги Гери, Селена послала ґедзя вжалити бика, що змусило оскаженілу тварину скинути й пронизати Ампела.
34 Книги 10, 11 і 12 епічної поеми «Діонісіака», що складається з сорока восьми книг і була написана грецьким поетом Нонном Панополітанським у V ст. н. е., детально описують ці стосунки та їхні наслідки.
Діоніс кинувся до понівеченого юнака, який умирав, але не зміг його врятувати35. Натомість він змусив його мертве спотворене тіло магічно перетворитися на звивисту рослину, яка в’ється, а краплі його крові затверділи й перетворилися на соковиті ягоди, чия шкірка сяяла кольором і блиском, якими так захоплювався бог. Так його коханий став виноградною лозою (яка й донині в Греції називається «ампел»). Із неї Діоніс зняв перший урожай і випив перший розлив вина. Це чаклунство, так би мовити, перетворення крові Ампела на вино стало даром бога всьому світу.
35 Нонн перериває дію в цьому місці (він це робить досить часто: його поема напрочуд нудна, враховуючи її чудовий сюжет), запрошуючи Ерота, щоб він утішив Діоніса розповідями про інших великих коханців-чоловіків. Він розповідає про Каламоса та Карпоса (останній є сином Зефіра, Західного вітру, та Хлориди, німфи зелені й відновлення росту рослин, що дала назву «хлорофілу» та «хлору»), двох красенів-юнаків, які були пристрасно закохані один в одного. Під час змагання з плавання (здається, легка атлетика та полювання завжди виступають у міфах сюжетним прийомом, коли прекрасні юнаки зустрічають свій трагічний фінал, як ми побачимо в оповідан-нях про Гіацинта, Актеона, Крокуса та Адоніса, окрім інших) Карпос гине, і спустошений, вражений горем Каламос кінчає своє життя самогубством. Потім Каламос перетворюється на очерет, а Карпос — на плід: ці грецькі слова означають «очерет» і «плід» донині.