Стивен Фрай – Міфи (страница 42)

Щойно ці слова злетіли з його вуст, як його нещасна молитва стала сумною реальністю. Його тіло почало звужуватися впоперек і розтягуватися вздовж, на шкірі стали з’являтися пухирі та гладенькі лусочки, а голова сплющувалася до форми ромба. Язик, який вигукнув своє жахливе бажання до небес, тепер клацнув і вискочив із-поміж двох ікл. Чоловік, який колись був Кадмом, принцом Тіра та царем Фів, упав, звиваючись, на землю, як звичайна змія.

Гармонія видала гучний зойк відчаю.

— Боги, будьте милосердними! — вигукнула вона. — Афродіто, якщо ти моя мати, продемонструй зараз свою любов і дозволь мені приєднатися на землі до того, кого я кохаю. Радощі цього світу для мене прах. Аресе, якщо ти мій батько, вияви милосердя. Зевсе, якщо, як дехто каже, ти мій батько, тоді, в ім’я всього творіння, зглянься наді мною, благаю тебе.

Жоден із цих трьох богів не почув її молитви, тож милосердна Афіна перетворила її на змію. Гармонія поповзла крізь пилюку слідом за своїм чоловіком-змієм, і вони з любов’ю обвивались одне навколо одного.

Пара доживала свої дні в тіні храму, присвяченого Афіні, показуючись лише тоді, коли їм потрібно було зігріти свою кров під полуденним сонцем. Коли їхній час сплив, Зевс повернув їм перед смертю їхню людську форму. Їхні тіла були поховані з великими почестями у Фівах, і Зевс відправив туди двох великих зміїв, аби вони вічно охороняли їхні гробниці.

Ми залишимо Кадма і Гармонію вічно спочивати з миром. Вони померли, не підозрюючи, що їхня молодша донька Семела за їхньої відсутності випустила у світ силу, яка змінить його назавжди.

Двічі народжений

Орел приземлився

Після того, як Кадм і Гармонія вирушили у свою подорож, у Фівах почав правити їхній зять Пентей27. Він не був сильним царем, але він був чесним чоловіком і робив усе, що міг із тим обмеженим запасом міцності характеру та хитрощів, на які він був здатний. Хоча місто-держава досить добре процвітало за його правління, йому весь час доводилось озиратися через плече на дітей Кадма, його свояків і своячок, чиї жадібність та амбіції становили постійну загрозу його правлінню. Здавалося, що навіть його дружина Агава зневажливо ставилася до нього і бажала, щоб він зазнав невдачі. Його наймолодша своячка Семела була єдиною, з ким він почувався невимушено, бо вона була менш світською за своїх братів Полідора та Іллірія і не прагнула великого багатства й високого становища, як її сестри Агава, Автоноя та Іно. Семела була красивою, доброю та щедрою дівчиною, яку задовольняло її життя жриці у великому храмі Зевса.

27 Сини Кадма та Гармонії Полідор та Іллірій тоді були ще занадто юні, щоб правити. Згодом Фівами правитиме Полідор, а Іллірій правитиме іншим царством, яке носитиме його ім’я, Іллірія, як ми вже знаємо.

Одного разу вона принесла в жертву Зевсу бика особ­ливо вражаючих розмірів і сили. Коли жертвопринесення було завершено, вона пішла до річки Асоп, щоб змити з себе кров. Сталося так, що задоволений цією жертвою Зевс, який вже давно збирався зазирнути до Фів, аби побачити, як процвітає це місто, у цей час летів над річкою в своєму улюбленому образі орла. Вигляд оголеного тіла Семели, що виблискувало у воді, надзвичайно схвилював його, тож він приземлився і швидко повернувся до своєї звичайної форми. Я кажу «звичайна форма», коли маю на увазі, що боги, вирішивши відкритися людям, представляли себе в зменшеному, скромнішому вигляді, який не засліплював і не викликав сильного благоговіння у смертних. Таким чином та постать, яка стояла на березі річки й усміхалася Семелі, здавалася людською. Великою, приголомшливо красивою, яка мала міцну статуру і незвичайне сяйво, але все одно людською.

Схрестивши руки на грудях, Семела вигукнула:

— Хто ти? Як ти смієш підкрадатися до жриці Зевса?

— Ти жриця Зевса?

— Так. І якщо ти збираєшся заподіяти мені щось лихе, я звернуся до Царя богів, і він прийде мені на допомогу.

— Ти впевнена?

— Так, і ти теж зможеш у цьому впевнитись. А тепер іди геть.

Але незнайомець підійшов ближче.

— Я дуже задоволений тобою, Семело, — сказав він.

Семела позадкувала.

— Ти знаєш моє ім’я?

— Я знаю багато речей, вірна жрице. Бо я — бог, якому ти служиш. Я — Батько небес, Цар Олімпу. Всемогутній Зевс.

Семела, яка все ще стояла по пояс в річці, ахнула й упала на коліна.

— Вставай, — сказав Зевс, крокуючи водою до неї, — дозволь мені поглянути в твої очі.

Воно було з бризками, шаленим і мокрим, але це було справжнє заняття коханням. Коли все закінчилося, Семела всміхнулася, почервоніла, засміялась, а потім заплакала, схиливши свою голову на груди Зевса і безутішно ридаючи.

— Не плач, дорога Семело, — сказав Зевс, проводячи пальцями по її волоссю. — Ти мене задовольнила.

— Мені шкода, мілорде. Але я кохаю вас і дуже добре знаю, що ви ніколи не зможете покохати смертну.

Зевс поглянув на неї зверху вниз. Спалах хтивості, який він відчував, згас, але він був здивований, відчувши зародження чогось глибшого, що світилося, мов вуглинки, у його серці. Бог, який діяв спонтанно, не думаючи про майбутні наслідки, справді відчув у ту мить велике зародження кохання до прекрасної Семели і сказав їй про це.

— Семело, я кохаю тебе! Я щиро тебе кохаю. Повір мені зараз, коли я скажу, що присягаюся водами цієї річки, що я завжди буду приглядати за тобою, піклуватися про тебе, захищати й шанувати тебе, — він узяв її обличчя в свої руки і нахилився вперед, щоб ніжно поцілувати її м’які й тендітні губи. — А тепер прощавай, моя мила. Я буду приходити до тебе, коли зійде молодий місяць.

Одягнута у свою сукню, поки її волосся все ще було вологе, а все її тіло сяяло теплом од любові та щастя, Семела повернулася через поля до храму. Підвівши очі та затуливши рукою сонце, вона побачила, як орел пронісся повз неї й злетів у небо, здавалося, що він полетів до самого сонця, а тоді її очі засльозились, і вона була змушена опустити свій погляд.

Дружина орла

Зевс хотів якнайкраще.

Ці три слова так часто передвіщали нещастя якійсь бідолашній напівбогині, німфі чи смертній. Цар богів справді закохався в Семелу і дійсно хотів зробити для неї все, що було в його силах. У запалі свого нового захоплення він легко забув про ті муки, яких зазнала Іо, що божеволіла від ґедзя, якого наслала на неї його мстива дружина.

Хоча у Гери більше не було Аргуса з його сотнею очей, який збирав для неї інформацію, але в неї ще залишилися тисячі пар очей в інших місцях. Невідомо, чи була це одна з її заздрісних сестер, Агава, Автоноя чи Іно, яка шпигувала за Семелою й прошепотіла Гері історію про заняття коханням у річці, чи це була одна зі жриць Цариці неба. Але Гера про це дізналася.

Так сталося, що одного дня Семела, повертаючись із романтичним настроєм до місця своїх регулярних амурних зустрічей із Зевсом, зустріла дорогою згорблену стару жінку, яка спиралася на палицю.

— Ой, яка гарненька дівчина, — прохрипіла стара, трохи гіперболізуючи надривчастий і скреготливий голос жалюгідної бабці.

— Дякую вам, — з привітною усмішкою сказала Семела, нічого не підозрюючи.

— Прогуляйся зі мною, — сказала бабця, притягуючи Семелу до себе своєю тростиною. — Дозволь мені спертися на тебе.

Семела була ввічливою й уважною за своєю природою дівчиною в суспільстві, де до людей похилого віку в будь-якому разі ставилися з найбільшою увагою та повагою, тому вона погодилася супроводжувати стару жінку й без нарікань терпіла її грубощі.

— Мене звуть Бероя, — сказала стара.

— А я Семела.

— Яке гарне ім’я! А це Асоп, — вказала Бероя на прозорі води річки.

— Так, — погодилася Семела, — так називається річка.

— Я чула, — тут голос бабці стишився до різкого шепоту, — що тут спокусили жрицю Зевса. Просто тут, серед очерету.

Семела мовчала, але рум’янець, який миттєво поширився з її шиї на щоки, видав її так само, як видали б будь-які слова.

— О, моя люба! — верескнула стара. — Це була ти! І тепер, коли я дивлюся на тебе уважно, то бачу твій живіт. Ти вагітна!

— Я... Так... — сказала Семела із сумішшю невпевненості й гордості. — Але... Чи вмієте ви зберігати таємниці?

— О, ці старі губи ніколи не переказують пліток. Ти можеш розказати мені все, що забажаєш, моя люба.

— Що ж, справа в тому, що батько цієї дитини — не хто інший, як сам Зевс.

— Ні! — сказала Бероя. — Ти впевнена? Це правда?

Семела дуже ствердно кивнула головою. Їй не сподобався скептичний тон старої.

— Правда. Сам Цар богів.

— Зевс? Великий бог Зевс? Гаразд, гаразд. Але мені цікаво... Ні, я не мушу це казати.

— Що ви хочете сказати, пані?

— Ти здаєшся такою милою й невинною. Такою довірливою. Але, моя люба, як ти можеш знати, що це був справжній Зевс? Хіба це не те, що міг би сказати якийсь лихий спокусник, аби завоювати тебе?

— О ні, це був Зевс. Я знаю, що це був Зевс.

— Потерпи стару жінку і опиши його мені, дитино моя.

— Що ж, він був високий. У нього була борода. Він був сильний. Добрий...

— О ні, мені дуже шкода це говорити, але навряд чи це опис бога.

— Але це був Зевс, це був він! Він перетворився на орла. Я бачила це на власні очі.

— Цьому трюку можна навчитися. Фавни та напівбоги також можуть це зробити. Навіть деякі смертні чоловіки.

— Це був Зевс. Я відчула це.

— Гм... — у голосі Берої прозвучав сумнів. — Я жила серед богів. Моя мати — Тетія, а батько — Океан. Я вигодувала та виростила молодих богів після того, як вони вистрибнули зі шлунка Кроноса. Це правда. Я знаю їхні звички та їхню природу, і я скажу тобі ось що, моя дочко. Коли боги показують себе такими, якими вони є насправді, це схоже на великий вибух. Неймовірна суміш сили та вогню. Це незабутня подія, яку ні з чим не сплутати.