Стивен Фрай – Міфи (страница 40)

— Немає часу. Ходімо, панове. За нами! — вигукнув Кадм, скликаючи свій почет, що складався з тірських слуг, охоронців, супроводу та обслуговуючого персоналу. Застібаючи на бігу свої обладунки, кидаючи їжу та цілуючи на прощання своїх нових знайомих, вони наздогнали Кадма, Гармонію та корову.

— Божевільний, — сказав Амфідамант, дивлячись, як шлейф пилу спіраллю здіймається вгору вдалині, поки мандрівне військо Кадма зникало з поля зору. — Зовсім божевільний. Як я й казав із самого початку.

Водяний дракон

Протягом трьох днів і трьох ночей Кадм, Гармонія та їхній кортеж вірних тірійців рухався за телицею з відміткою у вигляді півмісяця, коли вона мандрувала вгору та вниз пагорбами, через луки, поля та струмки. Здавалося, що вони прямують у південно-східному напрямку до провінції Беотія20.

20 Центральний регіон Греції, розташований на північ від Коринфської затоки. Не заглиблюючись у деталі, варто зазначити, що колись він носив назву Кадмеїда.

Гармонія гадала, що телиця може виявитися зачаклованою Європою. Зрештою, щоб викрасти її, Зевс перетворився на бика, то чому б їй також не набути схожої форми? Кадм, загіпнотизований ритмічним погойдуванням широкого заду корови, був більш схильний до думки, що все це — жорстокий розіграш, улаштований, аби збити його з пантелику.

Зовсім несподівано, коли телиця спустилася з крутого пагорба й опинилася на краю широкої рівнини, вона важко опустилася на траву і видала виснажений стогін.

— Милосердні боги, — сказав Кадм.

— Як і передрік оракул! — вигукнула Гармонія. — Що нам сказала Піфія? «Де корова впаде, там ти маєш будувати». Чудово.

— Що чудово? — роздратовано запитав Кадм. — Що ти маєш на увазі під «чудово»? Будувати? Що будувати? Як будувати?

— Ось що я тобі скажу, — мовила Гармонія. — Давай принесемо цю корову в жертву Афіні Палладі. Бідолаха все одно майже мертва. І Афіна нам підкаже, як бути далі.

Кадм погодився й вирішив розбити на цьому місці примітивний табір. Аби він міг належним чином очистити жертву, він послав кількох своїх людей набрати води з сусіднього джерела.

Кадм перерізав корові горло і якраз кропив її кров’ю імпро­візований вівтар, прикрашений польовими квітами та спаленою шавлією, коли один із тірійців повернувсь у найжалюгіднішому стані тривоги й приніс жахливу новину. Джерело охороняє дракон, що має гротескну форму велетенського водяного змія. Він уже вбив чотирьох чоловіків, затиснувши їх у свої клубки й відкусивши їхні голови своїми величезними щелепами. Що ж тепер робити?

Герої не заламують руки і не гадають, герої діють. Кадм поспішив до джерела, піднявши дорогою важкий валун. Сховавшись за деревом, він свиснув, аби привернути увагу дракона, а потім кинув валун у голову змія, який розтрощив йому череп і відразу його вбив.

— Ось вам і водяний змій, — сказав Кадм, дивлячись на кров та мізки чудовиська, які змішувалися з водами дже­рела.

Раптом поруч із ним голосно й чітко пролунав незнайомий голос.

— Сину Агенора, навіщо ти витріщаєшся на змію, яку ти вбив? Ти теж станеш змією і терпітимеш чужі погляди.

Кадм озирнувся, але нікого не побачив. Голос, мабуть, прозвучав усередині нього. Він похитав головою й повернувся до табору, однаково задоволений радісними вигуками своїх прихильників і захопленими поцілунками Гармонії, якій він нічого не сказав про той голос, який почув.

Стоячи досить далеко, щоб цього не почув Кадм, один із його людей втягував повітря крізь зуби з дратівливим смакуванням того, хто хоче повідомити погану новину. Цей чоловік прибув із Беотії й, мудро похитавши головою, прошепотів своїм товаришам, мовляв, відомо, що дракон Ісменій, Ісменійський дракон, якого щойно вбив Кадм, був священним для Ареса, бога війни.

— Це правда, — вів далі він, — деякі навіть вірили, що ця істота насправді була сином Ареса! Тож із цього вчинку нічого доброго не вийде, — сказав він, цокаючи язиком. — Не можна безкарно переходити дорогу богу битв. Ні, пане. І тут вже немає ніякої різниці, хто твій дід.

Тут варто визнати, що одним із найважчих викликів, із якими стикалися герої та смертні у ті часи, — це їхні стосунки з різними богами. Обходити заздрість і ворожість олімпійців було делікатною справою. Якщо людина виявляла занадто велику лояльність і прихильність одному з богів, то ризикувала викликати вороже ставлення інших. Якщо до вас прихильно ставилися Посейдон і Афіна, як, наприклад, вони ставилися до Кадма і Гармонії, тоді був шанс, що Гера, Артеміда чи Арес — або навіть сам Зевс — зроблять усе можливе, щоб нашкодити вам і зупинити вас. І нехай допоможуть небеса кожному, хто виявиться настільки дурним, аби вбити одного з улюбленців когось із богів. Усі жертви та найдорожчі дари світу не могли заспокоїти скривдженого бога, мстивого бога, бога, який утратив обличчя перед іншими.

Кадм, убивши фаворита Ареса, безперечно зробив найбільш агресивного й безжального з богів своїм ворогом21. Але він нічого про це не знав, бо це бурмотіння в рядах його почту не досягло його вух. Він безтурботно запалив пахощі та завершив своє жертвопринесення Афіні, відчуваючи, що його справи все ще йдуть дуже добре. Це відчуття було підкріплено миттєвою та доброзичливою появою Афіни. Задоволена цим приношенням телиці, вона зіскочила з хмари запашного диму, яку надіслав до неба Кадм, і поблажливо посміхнулася своїм скромним прихильникам.

21 Овідій називає Ісменійського дракона Anguis Martius, тобто «Змієм Марса». Схоже, що слова «απόφις» («апофіс»), тобто «змія», і «δράκων» («дракон»), тобто «дракон», у грецьких міфах були майже синонімами, так само як слова «Wurm» («черв’як») і «Drachen» («дракон») є взаємозамінними в германських легендах.

Зуби дракона

— Вставай, сину Агенора, — сказала богиня, ступаючи вперед і підводячи на ноги Кадма, який упав перед нею на коліна. — Твоя жертва нам сподобалась. Якщо ти ретельно виконуватимеш мої вказівки, все буде добре. Зори цю родючу рівнину. Добре зори її. А тоді посій у борозни зуби дракона, якого ти вбив.

З цими словами вона відступила в дим і зникла. Якби Кадм не почув від Гармонії та інших запевнення, що вони чули від Афіни ті самі слова, він міг би подумати, що це йому наснилось. Але божественні вказівки — це божественні вказівки, хоч якими б дивними вони були. Насправді, чим дивнішими вони були, як починав розуміти Кадм, тим більшою була ймовірність, що вони дійсно були божественними.

Спочатку він витесав із кам’яного дуба леміш. Тоді, оскільки у нього не було тяглової худоби, він запріг у плуг команду добровольців зі своїх найвірніших слуг. Вони готові були віддати життя за цього харизматичного тірського принца, тому тягнути плуг було для них дрібницею.

Була пізня весна, і ґрунт на рівнині був достатньо рухливим, аби в ньому можна було зробити неглибокі, але прямі та добре помітні борозни без надто великих зусиль з боку напружених тірійців.

Поле було зорано, і тепер Кадм приступив до того, щоб тупим кінцем списа довбати борозни, які мали бути один чи два дюйми завглибшки. У кожну таку ямку він кидав по одному зубу дракона. Як ми всі добре знаємо, у людини тридцять два зуби. А ось водяні дракони мають декілька зубних рядів, як акули, кожен із яких готовий одразу взятися за справу, коли ряд, що був попереду, стирається через надто інтенсивне перемелювання людських кісток. Тож загалом Кадм посадив п’ятсот дванадцять зубів. Коли він закінчив, то відступив, аби оглянути поле.

Легкий вітерець віяв над рівниною, підхоплюючи гребені борозен і здіймаючи вгору частинки ґрунту. Пилові вихори здіймалися й кружляли навколо. А тоді запанувала велика тиша.

Гармонія першою побачила, як в одній борозні почала рухатися земля. Вона показала на це пальцем, і всі погляди прослідкували за ним. З натовпу, що спостерігав за цим, почулося зітхання й приглушений крик. Із землі пробивався наконечник списа, потім з’явився шолом, за ним показалися плечі, нагрудник, ноги у шкіряних нагомілниках... Аж поки звідти не піднявся повністю озброєний солдат, дикий і лютий, та тупнув ногами. Потім із землі вийшов іще один, тоді ще один, аж поки все поле не заповнилося воїнами, які марширували на місці між борознами. Брязкіт і грюкання їхніх обладунків, стукіт і торохтіння їхніх пряжок, ременів і черевиків, гуркіт і плескіт металу та шкіри їхніх кірас, наголінників і щитів, їхнє ритмічне гарчання й бойові вигуки — усе це зливалося у великий та жахливий шум, який наповнював глядачів страхом.

Усіх, крім Кадма, який сміливо виступив уперед і підвів руку.

— Спарти! — гукнув він через рівнину, давши їм назву, що означає «посіяні люди». — Мої спарти! Я принц Кадм, ваш генерал. Вільно.

Можливо, через те, що вони народилися із зубів дракона, вирваних зі щелеп істоти, священної для бога війни, ці солдати з самого початку були сповнені надзвичайної агресії. У відповідь на наказ Кадма вони просто брязкали та стукали щитами й списами.

— Тихо! — крикнув Кадм.

Але воїни не звернули на це уваги. Їхнє марширування на місці перетворилося на повільне марширування вперед. Роздратувавшись, Кадм підняв камінь, який він зі своєю звичайною майстерністю та силою жбурнув у їхні лави. Він ударив одного з солдатів у праве плече. Чоловік глянув на солдата, який був праворуч, і, прийнявши його за агресора, з могутнім ревом кинувся на нього, оголивши свій меч. За кілька хвилин бойові крики, від яких холола кров, залунали по всьому полю, коли солдати почали нападати один на одного.