Стивен Фрай – Міфи (страница 38)

Наслідки

Звістка про спустошення, що відбуваються на поверхні землі, дійшла до богів на Олімпі та, нарешті, до вух самого Зевса.

— Поглянь, що відбувається, — вигукнула збентежена Деметра. — Посіви отримують або сонячні опіки, або обмороження. Це катастрофа.

— Люди бояться, — сказала Афіна. — Будь ласка, батьку. Ми маємо щось зробити.

Зітхнувши, Зевс потягнувся за громовицею. Він подивився туди, куди зараз божевільно мчала сонячна колісниця, — у бік Італії.

Громовиця, як і всі Зевсові блискавки, відразу влучила у ціль. Фаетон вилетів із колісниці та, бувши охопленим полум’ям, попрямував до землі, де він із шипінням упав у води річки Ерідан, наче підбита ракета.

Величних сонячних коней заспокоїла відсутність панічних криків хлопчика та жорстокого смикання за їхні поводи, тож вони нарешті зайняли належну висоту та взяли правильний курс, інстинктивно прокладаючи шлях до земель гесперид на далекому заході.

Аполлон Феб не був хорошим чи старанним батьком, але смерть сина вразила його дуже сильно. Він заприсягнувся, що більше ніколи не керуватиме сонячною колісницею, передавши цей обов’язок вдячному та повному ентузіазму Геліосу, який відтоді став сольним візником сонця13.

13 Тут справді доречно слово «сольний», адже Сол було римським ім’ям Геліоса. Коли ви вдихаєте газ гелій, названий на його честь, він змушує вас хихотіти з таким самим глузливим, високим, істеричним писком, який видавав сам Геліос, коли глузував із Фаетона.

Найближчий друг Фаетона Кігн вирушив до річки Ерідан, у води якої впав бідолашний мертвий Фаетон. Він сидів на березі річки й оплакував втрату свого коханого з таким жалібним голосінням, що збожеволілий Аполлон позбавив його дару мови, а потім, через жаль і докори сумління відносно безперервних, але тепер мовчазних і невтішних страждань хлопця, перетворив його на прекрасного лебедя. Цей вид, лебідь-шипун, став священним для Аполлона. У пам’ять про загибель свого коханого Фаетона цей птах мовчить усе життя аж до своєї останньої хвилини перед смертю, коли він із жахливою меланхолією співає свою дивну й милу прощальну мелодію, свою лебедину пісню. На честь Кігна (Cygnus) усіх дитинчат лебедів у англійській мові називають «cygnets» («лебедята»).

А що сталося з Епафом? Чи підвів він свою голову й побачив високо над собою Фаетона, який керував великою колісницею, чи він був надто зайнятий поїданням фініків і фліртом із німфами на борту корабля, який віз його з друзями відпочивати на пляжі у Північній Африці? Хотілося б вірити, що він усе ж таки підвів свою голову, і сяйво колісниці засліпило його — це було б належне покарання за його жорстокі глузування. Проте насправді Епаф став великим патріархом. Він одружився з дочкою Ніла Мемфідою (або Мемфіс), на честь якої назвав засноване ним місто. У них народилася донька Лівія, і його рід, який включав його правнука Єгипта, правив Єгиптом протягом багатьох поколінь.

Сам Фаетон зрештою опинився серед зірок у сузір’ї під назвою Візничий14, що стало його втішним призом. На його честь французи назвали дуже швидку, легку й небезпечну відкриту карету фаетоном. Це був улюблений засіб пересування гарячих юнаків наприкінці вісімнадцятого та на початку дев’ятнадцятого століть, які, мимоволі відтворюючи міф про Фаетона у своєму юнацькому запалі, дуже часто перевертали свої карети, чим викликали гнів у своїх багатостраждальних батьків.

14 Існує досить гарне слово для опису того, як когось поміщають серед зірок, воно, можливо, є античним еквівалентом канонізації — це катастеризація. В основному втрачений стародавній прозовий твір під назвою «Катастеризми», що розповідає про міфологічне походження сузір’їв, приписують такому собі псевдо-Ератосфену з Александрії.

Американська антикознавиця й педагогиня Едіт Гамільтон запропонувала таку епітафію для Фаетона:

«Тут лежить Фаетон, який мандрував у колісниці бога сонця.

І хоча він зазнав сильної невдачі, важливо, що він на це наважився».

Кадм

Білий бик

Завдяки Фаетону пекельні пустелі та крижані полярні регіони змушували тепер людство справлятися ще й з екстремальними температурами на додачу до різних пір року, що з’явилися через перебування Персефони в підземному світі. Проте доля Фаетона не завадила людству прагнути більшого. Здається, жоден урок, хоч яким би трагічним він був, ніколи не здатен нас зупинити. По всій Греції королівства продовжували зростати й занепадати. У ті часи грецький світ також охоплював і Малу Азію — ті землі на схід від Греції, які ми сьогодні називаємо Туреччиною, — а також Сирію та землі Леванту (сучасний Ліван). Вплив цієї частини світу на грецьку культуру та міфи був величезним, адже приніс велику торгівлю, алфавітну писемність і, зрештою, заснування першого прикладу полісу, виду міста-держави, що досяг свого найбільшого розвитку із заснуванням Трої, Спарти й Афін. Це історія про Зевса, перетворення, дракона, змій, місто та шлюб.

У царя левантійського міста Тіра Агенора (сина Посейдона та Лівії) і його цариці Телефасси (дочки Ніла та хмарної німфи Нефели) було п’ятеро дітей: дочка Європа і чотири сини Кадм (або іноді його називають, за грецькою традицією, Кадмос), Кілік, Фенікс і Тасос.

Одного дня діти Агенора гралися на всіяному квітами лузі, коли Європа розлучилася зі своїми братами та заблукала. Її увагу привернув прекрасний білий бик, який пасся у високій траві. Коли вона наблизилася, тварина підвела голову, щоб подивитися на неї. Щось у погляді бика зачарувало її. Вона підійшла ближче. Дихання бика було солодким, а ніс м’яким, і його можна було погладити. Вона повісила гірлянди з квітів навколо його рогів і провела пальцями по його товстій, теплій і приємній шерсті. Потім, сама не знаючи чому, Європа заскочила йому на спину. Вона нахилилася вперед і схопилася руками за його роги.

— Ти таке прекрасне створіння, — видихнула вона йому у вухо. — Таке сильне, мудре і добре.

Кивнувши своєю величезною головою, тварина почала рухатися вперед. Незабаром темп її руху став чимось близьким до галопу. Європа сміялася й просила його бігти швидше.

Тим часом Кадм і його молодші брати змагалися між собою, щоб побачити, хто з них зможе кинути камінь на найбільшу відстань (Кадм завжди перемагав — він був особ­ливо талановитим метальником каменів, дисків і списа). Вони обернулися саме вчасно, щоб побачити, як їхню сестру везуть геть із поля на спині бика. Брати побігли за ним так швидко, як тільки могли, але бик розвинув неймовірну швидкість. В одну мить їм навіть здалося, хоч це й було неможливим, що ратиці тварини більше не торкаються землі.

У паніці брати вигукували ім’я Європи та кричали їй, щоб вона зістрибнула на землю, але вона або не почула їх, або вирішила не слухатися. Бик піднімався все вище й вище в повітря, поки не зник із очей.

Кадм повернувся додому й повідомив цю новину своїм батькам, царю Агенору та цариці Телефассі. Вони почали лементувати й кидатися взаємними звинуваченнями.

Тим часом білий бик летів із Європою все далі й далі на захід від її рідного королівства Тір, через Середземне море в напрямку грецьких островів. Задоволена й абсолютно не налякана Європа сміялася, коли під нею промайнула спочатку земля, а потім — море. Європа була зачарована. Ця подорож була настільки вражаючою, що вся суша на захід від її батьківщини відтоді називається на її честь Європою.

Вони не зупинялися, доки не досягли острова Крит, де виявилося, що бик насправді є... а ким іще він міг бути, як не Зевсом?

Ми не можемо знати, чи це перетворення Герою Іо на телицю надихнуло його набути форми бика, але, здається, цей фокус спрацював, оскільки Європа щасливо жила на Криті до кінця свого життя. Вона народила Зевсу трьох синів: Міноса, Радаманта і Сарпедона, що після своєї смерті, як ви пам’ятаєте, стали суддями Підземного царства, де вони зважували життя померлих і призначали їм відповідні покарання чи нагороди.

Пошуки Європи

Вдома в Тірі нещасні батьки Європи послали Кадма і трьох його братів на пошуки їхньої сестри, твердо наказавши їм навіть не думати повертатися додому без неї.

Тірійці на той час вже були відомими мореплавцями і торговцями. Брат Кадма Фенікс (не плутати з міфічним птахом) із часом змінить Агенора на посаді правителя королівства, яке він перейменує на Фінікію на свою честь. Майстерність фінікійців у купецькій справі принесе їм велике багатство та престиж. Вони торгували шовком і прянощами з Далекого Сходу, але саме винахід і поширення алфавіту дало їм важливу перевагу над їхніми сусідами та суперниками. Вперше в історії людства будь-яке слово можна було записати відповідно до його звучання, це означало, що всі жителі узбережжя Середземного моря, разом із жителями Північної Африки та Близького Сходу включно, вперше змогли спілкуватися між собою за допомогою символів на папірусі, пергаменті, воску чи черепках кераміки, які можна було вимовити вголос15. Знаки на сторінці чи екрані, які ви інтерпретуєте зараз під час читання, походять від цього фінікійського алфавіту. І саме Кадм привіз чудовий винахід свого народу до Греції під час тривалих пошуків сестри Європи.

15 До цієї грандіозної фінікійської ідеї письмо мало форму візуальних символів, таких як ієрогліфи та піктограми. Як і наші цифри, вони не мали ніякого зв’язку зі своїм звучанням. Наприклад, записане цифрами число «24» не дає жодної підказки для своєї вимови, і ви б озвучили цей знак по-різному, залежно від правил вашої мови. Тоді як алфавітні (тобто фонетичні) символи у словосполученні «двадцять чотири», «vingt-quatre» або «vierundzwanzig» підкажуть вам, як їх правильно вимовляти. Це був вирішальний прорив. Фінікійський алфавіт був адаптований греками в систему письма, яка більш-менш використовується там і сьогодні. Її близька сестра кирилиця поширилася в ІХ ст. н. е. з Болгарії на Балкани, Росію та багато інших регіонів Східної Європи та Азії, тоді як римляни адаптували грецькі літери «альфа» та «бета» в алфавітну систему, рідну для моїх англомовних читачів. Геродот, «батько історії», який жив у V ст. до н. е., ще називав таке письмо «кадмійським».