Стивен Фрай – Міфи (страница 35)

— Мені дуже подобається саме ця теличка, — сказала Гера, — хочу отримати її у подарунок на свій день народження.

— Е-е... Справді? Он ту? Я впевнений, що можу знайти для тебе набагато товстішу й кращу тварину.

— Ні, — відповіла Гера, і ті, хто добре її знав, упізнали б цей блиск в її очах і сталь у її голосі. — Це саме та, яка мені потрібна.

— Гаразд, гаразд, — сказав Зевс, імітуючи позіхання. — Вона твоя. У тебе під ліктем стоїть глек із амброзією... Передай його мені, люба!

Гера надто добре знала свого чоловіка. Щойно його хтиві схильності пробуджувались, їх уже неможливо було приборкати. Вона перевела Іо до невеликого закритого загону і послала свого слугу Аргуса, онука Інаха, стежити за нею.

Аргус, син Мікени та Арестора, був вірним прибічником Гери, як і всі аргосці у той час2, але він також мав особливий дар, який робив його ідеальним охоронцем для своєї тітки Іо. Він мав сто очей. Його прізвисько було Панопт, «всевидючий»3. Він завжди підкорявся волі Гери, тож розташувався в полі, спрямувавши п’ятдесят очей на Іо, а інші п’ятдесят самостійно крутилися навколо, вгору та вниз, у пошуках мародерів.

2 Спочатку термін «аргосець» (або «аргівець») означав «громадянин Аргоса», але пізніше часто використовувався для позначення будь-якого грека, особливо тоді, коли було потрібно відрізнити грека від троянця.

3 Є ті, хто любить припускати, що легенда про сто очей Аргуса виникла через химерний спосіб вираження поетів його надзвичайної пильності. З таким же успіхом можна було сказати жартома, а потім серйозно у це повірити, як вони стверджують, що в нього були очі на потилиці. Ми відкидаємо такі нудні, неромантичні припущення з тим презирством, на яке вони заслуговують. У Аргуса було сто очей. Факт.

Зевс це побачив і розлючено ходив палацом. Його кров закипіла. Він ударив кулаком по своїй долоні. Він отримає Іо. Перемогти Геру в цій мовчазній і неоголошеній війні стало справою принципу. Одначе він знав межі власної хитрості, тож покликав на допомогу найхитрішого й найаморальнішого шахрая на Олімпі.

Гермес одразу зрозумів, що треба зробити. Завжди радий послужити Зевсу та влаштувати якусь витівку, він поспішив до загону Іо.

— Привіт, Аргусе. Дозволь мені ненадовго скласти тобі компанію, — сказав він, відчинивши хвіртку й прослизнувши всередину. — Гарна у тебе теличка.

Аргус перевів дюжину своїх очей на Гермеса, який сів на траву, дістав флейту і почав грати. Дві години він грав та співав. Музика, післяобідня спека, аромат маку, лаванди та дикого чебрецю, м’який плескіт і дзюрчання найближчого струмка — й очі Аргуса почали повільно заплющуватись, одне за одним.

Щойно його соте око нарешті заплющилося, Гермес опустив свою флейту, підкрався до охоронця та вдарив ножем у самісіньке серце Аргуса. Усі боги були здатні на велику жорстокість — і Гермес міг бути таким же жорстоким, як і будь-який інший бог.

Після смерті Аргуса Зевс відчинив ворота в поле і звільнив Іо. Але перш ніж він дістав шанс перетворити її назад на людину, Гера, яка бачила все, що сталося, наслала ґедзя, який жалив Іо так боляче й наполегливо, що вона застрибала, закричала й поскакала геть, подалі від Зевса.

Сумуючи через смерть свого улюбленого слуги, Гера взяла сто яскравих очей Аргуса і прикріпила їх на хвіст дуже нудної сірої старої птиці, перетворивши її на те, що ми сьогодні називаємо павичем, — таким чином цей гордий, барвистий і пихатий птах назавжди став асоціюватися з цією богинею4.

4 Художники та скульптори часто зображували Геру на колісниці, запряженій павичами, а також, звісно, існує п’єса Шона О’Кейсі «Юнона і Павич».

Тим часом Іо побігла вздовж північного берега Егейського моря, а тоді перепливла його у місці, де Європа переходить в Азію, і це місце ми й досі називаємо на її честь переправою корів, або по-грецьки Босфор5. Вона мчала все далі й далі, вона кидалася, стрибала та верещала в агонії, поки не досягла Кавказу. Там ґедзь, здавалося, на деякий час заспокоївсь, і цього було достатньо, щоб вона побачила постать Прометея, що мучився від болю на схилі гори.

5 Дивно, що слова «Оксфорд» і «Босфор» означають одне й те саме.

— Сядь і переведи свій подих, Іо, — сказав їй титан. — Збадьорись. Усе владнається.

— Навряд чи щось може погіршитися, — голосила Іо. — Я стала коровою. На мене нападає найбільший і найзліший ґедзь, якого коли-небудь бачив світ. Гера мене знищить. Питання лише в тому, чи мене зажалять до смерті, чи я збожеволію та втоплюсь у морі.

— Я знаю, що зараз життя здається тобі нестерпним, — сказав Прометей, — але я інколи бачу майбутнє і впевнений ось у чому. Ти знову станеш людиною. Ти розпочнеш велику династію в країні, де тече Ніл. І один із твоїх нащадків стане найвеличнішим із усіх героїв6. Тож підведи голову та збадьорися, гаразд?

6 Той самий герой, який одного дня розірве кайдани Прометея та звільнить його.

Навіть при всіх її стражданнях Іо було важко ігнорувати такі слова з вуст людини, яку — коли вона дивилася з жахом угору — розривали та об’їдали двоє злих стерв’ятників. На тлі його вічної агонії її проблеми здавалися незначними незручностями.

Як виявилось, Іо дійсно знову перетворили на людину. Вона зустрілася з Зевсом у Єгипті й народила йому сина Епафа, який відіграє важливу роль в історії Фаетона, що станеться незабаром. Як свідчать міфи, Зевс запліднив Іо, просто ніжно поклавши на неї руку, тому Епаф означає «дотик». У Іо також була донька від Зевса на ім’я Кероесса, чий син Візант заснував велике місто Візантію. Ми не знаємо, чи була Кероесса теж зачата дотиком, чи більш традиційним методом розмноження.

Нехай Іо й була коровою, але вона була дуже впливовою та важливою коровою.

Просочений сім’ям шарф

Одна досить зворушлива історія розповідає про те, як Афіна, не пожертвувавши своєю цнотливістю, відіграла свою роль у зачатті та народженні одного із засновників міста-держави Афіни.

Кульгавий Гефест, відтоді як він розколов голову Зевсу і тим самим допоміг привести Афіну в цей світ, відчував сильну пристрасть до богині. Одного разу, не в змозі більше контролювати свою хіть, він простежив за нею до якогось темного кутка на високому Олімпі та спробував оволодіти нею. Проте через хвилювання йому вдалося тільки пролити своє насіння на її стегно. Афіна з мовчазною огидою зняла свою пов’язку з голови й витерла нею цей безлад, а тоді кинула її з гори.

Промокла тканина впала на землю далеко внизу. Божественне сім’я Гефеста просочилося в землю, і таким чином завагітніла Гея. У неї народився хлопчик Ерехтей. Афіна побачила це з небес і вирішила, що ця дитина має бути безсмертною. Вона зійшла з Олімпу, поклала немовля в плетений кошик, закрила його і віддала на піклування трьом смертним сестрам, яких звали Герса, Агравла і Пандроса. При цьому Афіна сказала їм, що вони ні в якому разі не можуть відкривати цей кошик. Проте Агравла і Герса не втрималися й заглянули всередину. Вони побачили там хлопчика, що звивався і був обв’язаний кільцями змії. Усі змії були священними для Афіни, і ця змія була частиною закляття, яке використовувала богиня, щоб наділити немовля Ерехтея безсмертям. Шокуюче видовище змусило двох жінок миттєво збожеволіти, і вони кинулися з найвищої точки пагорба, який тепер називають Акрополем, тобто «високою цитаделлю». А Ерехтей виріс (або став батьком, тут історії розходяться) в Ерехтонія, легендарного засновника Афін7.

7 Ім’я Ерехтоній іноді вживається відносно Ерехтея та його різних нащадків. Його хтонічне народження з Геї можна побачити в обох іменах.

Якщо ви сьогодні відвідаєте Акрополь у Афінах, ви все ще можете побачити там на північ від Парфенону прекрасний храм під назвою Ерехтейон. Його знаменитий ґанок із колонами-каріатидами у вигляді драпірованих дів є одним із найбільших архітектурних скарбів світу. Неподалік од нього було споруджено святилища для бідолашних Агравли та Герси, що цілком доречно8.

8 Що стосується Пандроси, слухняної сестри, яка не зазирнула до кошика, для неї було споруджено храм біля храму Мінерви, а також на її честь було засновано фестиваль під назвою Пандросія.

Фаетон

Син Сонця

Ерехтей мав довіреного опікуна Афіну, матір Гею і батька Гефеста. Відразу трьох безсмертних батьків можна вважати перебором (і як хвалькуватість з боку афінян щодо походження свого засновника), але смертні нерідко претендували хоча б на одного такого пращура. Історія про сміливого, але безрозсудного Фаетона9, як і міф про Персефону, пояснює, як відбулися певні зміни в географії світу, а також являє дуже буквальний приклад улюбленого повчального уроку грецьких міфів про те, як гординя передує падінню.

9 Фаетон (як і альтернативне ім’я Аполлона Феб) означає «сяючий». Іноді його ще передають в англійській мові як Phaethon, Phaеton або Phathon, зазвичай римуючи зі словами «Satan» («сатана») або «Nathan» («Нейтан»), хоча ви можете, якщо хочете, заримувати його зі словами «Titan» («титан») або «Python» («Піфон»).

Фаетон мав божественне походження, але його виховував вітчим Меропс, який був звичайним смертним чоловіком. Коли Меропса не було вдома, мати Фаетона Клімена, яка могла бути, а могла й не бути безсмертною10, тішила хлопчика розповідями про його божественного батька, славетного бога сонця Аполлона Феба11.