Стивен Фрай – Міфи (страница 34)
Недуга Ероса призвела до того, що світ почав страждати. Юнаки та дівчата перестали закохуватися. Люди перестали брати шлюб. Народ почав нарікати й ремствувати. Нещасні молитви були звернені до Афродіти. Коли вона їх почула і дізналася, що Ерос ховається і нехтує своїми обов’язками, вона відчула роздратування. А звістка про те, що смертна дівчина вкрала серце її сина і завдала йому такого болю, перетворила її роздратування на гнів. Коли ж вона виявила, що це та сама смертна дівчина, яку вона колись наказала Еросу принизити, вона почала лютувати. Як міг її план змусити Психею закохатися в свиню привести до такого жахливого результату? Що ж, цього разу вона особисто забезпечить остаточне падіння цієї дівчини.
Завдяки впливу чарів, про які вона не знала, Психея одного дня постукала у великі двері палацу. Страшні істоти схопили її за волосся, затягли всередину і кинули в підземелля. Афродіта особисто відвідувала її, приносячи з собою мішки з пшеницею, ячменем, пшоном, маком, нутом, сочевицею та квасолею, які вона висипала й перемішувала на кам’яній підлозі.
— Якщо ти хочеш отримати свободу, — сказала вона, — відокрем усі різні зерна й насінини й розсортуй їх в окремі купи. Якщо ти завершиш це завдання до наступного світанку, я звільню тебе.
Зі сміхом, який — що досить непристойно для богині кохання й краси — виявився чимось середнім між реготом і вереском, Афродіта вийшла, грюкнувши за собою дверима камери.
Психея, ридаючи, впала на підлогу. Усі ці зерна було б неможливо розсортувати, навіть якби у неї був на це цілий місяць.
Саме в цю мить на мураху, який пробігав кам’яними плитами, впала гаряча солона сльоза, що скотилася щокою Психеї.
— Обережно! — сердито вигукнув він. — Для тебе це може бути лише маленька сльоза, але для мене — це справжній потоп.
— Мені дуже шкода, — сказала Психея. — Боюсь, я тебе не помітила. Мої страждання взяли гору наді мною.
— Які це такі великі страждання, що змусили тебе наполовину втопити чесного мураху?
Психея розповіла про свою біду, і мураха, який мав люб’язну та вибачну натуру, запропонував їй свою допомогу. За допомогою звуку, який не могло почути людське вухо, він викликав свою велику родину з численних братів і сестер, і вони разом взялися за сортування насінин.
Поки сльози висихали на її щоках, Психея з подивом спостерігала за тим, як десять тисяч веселих мурашок бігали й шмигали туди-сюди, просіюючи та відокремлюючи зернята з військовою точністю. Задовго до того, як Еос своїми рожевими пальцями відчинила ворота світанку, роботу було зроблено, і сім акуратних та ідеальних куп чекали на інспекцію Афродіти.
Розчарована лють богині була ще тим видовищем. Проте за мить вона придумала для бранки ще одну неможливу роботу.
— Бачиш гай, що на тому березі річки? — сказала Афродіта, смикаючи Психею за волосся та змушуючи її визирнути у вікно. — Там є вівці, які пасуться й блукають без нагляду. Особливі вівці із золотим руном. Негайно вирушай туди і принеси мені жмут їхньої вовни.
Психея досить охоче вибралася в гай, але не мала наміру виконувати друге завдання богині. Вона вирішила скористатися своєю свободою, щоб утекти не лише з в’язниці ненависного прокляття Афродіти, але й із в’язниці свого ненависного життя. Вона хотіла кинутись у річку й утопитися.
Але коли вона стояла на березі, важко дихаючи й набираючись хоробрості, щоб пірнути, один очерет кивнув — хоча не було ніякого вітерця — і зашепотів до неї:
— Психеє, мила Психеє. Хоча тебе й змучили великі випробування, проте не забруднюй своєю смертю мої чисті води. Є вихід із твоїх проблем. Вівці тут дикі й жорстокі, їх охороняє найлютіший баран, чиї роги можуть розірвати тебе, наче стиглий плід. Бачиш, як вони пасуться там, під тим платаном на дальньому березі? Наблизитися до них зараз означало б швидку та болісну смерть. Але якщо ти ляжеш спати, до вечора вони перейдуть на нові пасовища, і тоді ти зможеш допливти до того дерева, де знайдеш клубки золотої вовни, що причепилися до його нижніх гілок.
Тієї ночі розлючена й роздратована Афродіта відкинула вбік золоту вовну і наполягла на тому, щоб Психея спустилася в Підземне царство і випросила у Персефони зразок крему для краси. Оскільки відтоді, як Ерос її покинув, вона не думала ні про що інше, окрім смерті, бідолашна дівчина добровільно погодилася на це й спустилася за вказівками Афродіти до Аїду, де вона мала намір залишитися й провести жалюгідну і самотню вічність без кохання.
Союз Кохання і Душі
Одного дня балакуча ластівка розповіла Еросу про ті завдання, які ставила перед Психеєю його ревнива й невтомна мати. Намагаючись ігнорувати все ще нестерпний біль од своєї рани, він підвівся і з величезним зусиллям розкрив свої крила. Він полетів прямо на Олімп, де вимагав негайної аудієнції у Зевса.
Ерос розповів свою історію зацікавленим олімпійцям. Розповів їм про те, що його мати завжди ненавиділа Психею. Гідність і честь олімпійської богині Афродіти опинилися під загрозою через красу цієї дівчини та готовність купки нерозумних людей поклонятися смертній діві замість безсмертної богині. Тому вона послала Ероса, щоб той змусив Психею закохатися в свиню. Він детально виклав богам свою справу.
Зевс послав Гермеса в Підземний світ, щоб той приніс Психею, та відправив орла, щоб викликати до себе Афродіту. Коли вони постали перед небесним товариством, Зевс заговорив.
— Відбулася надзвичайна й не гідна богів плутанина. Афродіто, моя люба. Твоєму становищу нічого не загрожує; такого просто не може бути. Поглянь на землю — і ти побачиш, як там скрізь освячується та прославляється твоє ім’я. Еросе, ти занадто довго був дурним, нахабним і безвідповідальним хлопчиськом. Те, що ти кохаєш і тебе кохають у відповідь, стане твоїм даром і зможе врятувати світ від найгірших вибриків твоїх пустотливих і неправильно спрямованих стріл. Психеє, підійди і випий із моєї чаші. Це амброзія, і тепер, коли ти її скуштувала, ти тепер безсмертна. Тут, на очах у всіх нас, оголошую, що ти назавжди будеш дружиною Ероса. Обійми свою невістку, Афродіто, і нумо всі веселитися.
Усі сміялись і раділи на весіллі Ероса та Психеї. Аполлон співав і грав на своїй лірі, Пан приєднався до нього зі своїм сиринксом [флейта, створена з ряду труб. —
26 Згодом Психея народила від Ероса дитину: доньку Гедону, яка стала духом задоволення та чуттєвої насолоди. Римляни називали її Волупта (Насолода). Хоч як дивно, їй були властиві гедонізм і чуттєвість.
Іграшки Зевса. Частина друга
Смертні
Іо
Люди Середземноморського світу в цей час перебували переважно під владою царів. Ці автократи встановлювали панування над своїми народами різними способами. Деякі з них були нащадками безсмертних, інколи навіть богів. Інші, як це заведено в людей, захопили владу за допомогою зброї чи політичних інтриг.
Інах був одним із найперших правителів у Греції. Він був першим царем Аргоса на півострові Пелопоннес, Аргос тоді був жвавим новим містечком, яке тепер перетворилося на одне з найстаріших багатонаселених міст у світі. Пізніше Інах дістав напівбожественний статус, і його обернули на річку, але під час його людського життя дружина Мелія народила йому двох дочок, Іо та Мікену1.
1 Вона дала назву місту Мікени.
Мікену вдало видали заміж за дворянина на ім’я Арестор, але Іо чекала інша доля — вона стала першою смертною дівчиною, що привернула хтиву увагу Зевса. Інах обрав Геру, Царицю неба, божественною покровителькою Аргоса, а його дочка Іо виховувалась як жриця в найважливішому храмі Гери в усьому грецькому світі. Для Зевса було достатньо позагравати з будь-якою жінкою, щоб викликати обурення дружини, але будь-яка спроба осквернити одну з її власних жриць довела б її гнів до межі. Але він усе одно пристрасно бажав чарівну Іо. Як же заволодіти нею так, аби про це не дізналася Гера...
Зевс погладив свою бороду, добре подумав і придумав те, що він вважав майстерним планом. Він перетворив Іо на корову, красиву й пухку молоду телицю з тремтячими боками та великими, лагідними очима. Якщо він сховає її в полі, Гера ніколи її не помітить, і він зможе навідувати її, коли забажає. Принаймні він так собі це уявляв. Але коли думки захоплює хіть, розважливість, здоровий глузд і мудрість зникають, і те, що може здатися хитрим прикриттям для того, хто охоплений пристрастю, видається відверто незграбним ідіотизмом для всіх інших.
Від ревнивої дружини легше сховати сто гір, ніж одну коханку. Гера, для якої корови були священними і яка відтак мала гостре, досвідчене око в усіх питаннях щодо цього виду, помітила у стаді нову тварину й одразу запідозрила, ким вона може бути насправді.
— Яка чудова теличка, — недбало зауважила Гера одного ранку під час сніданку з Зевсом на Олімпі. — Такі ідеальні форми. Такі довгі вії та привабливі очі.
— Що, ти про цю стару кульгу? — сказав Зевс, дивлячись з удаваною нудьгою туди, куди показувала Гера.
— Це одне з твоїх полів, любий, тож вона, мабуть, одна з твоїх корів.
— Можливо, — сказав Зевс, — дуже може бути. Там бродять тисячі корів. Не варто очікувати, що я буду стежити за ними всіма.