Стивен Фрай – Міфи (страница 28)

— Вона залишається тут. Вона — моя цариця.

— Ти смієш кидати мені виклик?

— Ти мій молодший брат, — сказав Аїд. — Насправді мій наймолодший брат. Ти завжди мав усе, чого ти колись бажав. Я вимагаю права залишити у себе свою кохану ­дівчину. Ти не можеш мені в цьому відмовити.

— Овва, я не можу? — сказав Зевс. — У світі голод. Крики голодуючих смертних не дають нам спати. Тільки спробуй відмовитися повернути Персефону на поверхню, і ти незабаром пізнаєш силу й всеосяжність моєї волі. Гермес більше не приводитиме до тебе духів померлих. Сюди більше не буде відправлено жодної нової душі. Усі інші вирушать до нового раю або, можливо, вони взагалі ніколи не помруть. Аїд стане порожнім царством, позбавленим будь-якої влади, впливу чи величі. А твоє ім’я стане посміховиськом.

Брати уважно дивились один на одного. Першим кліпнув Аїд.

— Прокляття, — гаркнув він. — Дай мені провести з нею ще один день, а потім відправ за нею Гермеса.

Задоволений Зевс повернувся на Олімп.

Наступного дня Аїд постукав у двері кімнати Персефони. Ви можете бути здивовані, що він постукав, але правда полягає в тому, що в її гідній і впевненій присутності навіть такий владний бог, як Аїд, ставав невпевненим і сором’язливим. Він кохав її всім своїм серцем, і хоча він програв Зевсу той поєдинок волі, він був упевнений, що не зможе її відпустити. Крім того, він щось побачив у її очах... щось, що дало йому надію. Маленький спалах взаємного кохання?

— Моя люба, — сказав він з ніжністю, яка здивувала б усіх, хто його знав. — Зевс переконав мене відправити тебе назад у світ світла.

Персефона підвела своє бліде обличчя й пильно глянула на нього. Аїд серйозно глянув у відповідь.

— Сподіваюся, ти не думаєш про мене погано?

Вона не відповіла, але Аїду здалося, що він помітив, як її щоки та горло трохи залилися рум’янцем.

— Скуштуй зі мною зерна граната, щоб показати, що не ображаєшся на мене.

Персефона мляво взяла з його простягнутої руки шість насінин і повільно висмоктала їхню гостру солодкість.

Коли Гермес прибув у його царство, бог обману виявив, що його з Зевсом надурили.

— Персефона їла плоди з мого царства, — сказав Аїд. — А закон каже, що всі, хто скуштував їжу в пеклі, мусять туди повернутися. Вона з’їла шість гранатових зерен, тож мусить повертатися до мене щороку на шість місяців.

Гермес уклонився. Він знав, що це закон. Взявши Персефону за руку, він повів її геть із Підземного царства. Деметра так зраділа, побачивши свою доньку, що світ одразу почав розквітати. Проте ця радість тривала лише половину року, бо рівно через шість місяців, згідно з непорушним божественним законом, Персефона була змушена повернутися в Підземне царство. Смуток Деметри під час цього розставання змусив дерева скинути усе своє листя, тоді як на світ впала жахлива туга. Минуло ще шість місяців, Персефона вийшла з володінь Аїда, і цикл народження, оновлення та росту почався знову. Таким чином виникли пори року: осінь та зима, коли Деметра сумувала через відсутність своєї доньки, й весна та літо, коли вона раділа поверненню Персефони.

Що стосується самої Персефони... Що ж, здається, вона полюбила свій час унизу так само, як і свій час нагорі. Протягом шести місяців вона була не полонянкою Аїда, а задоволеною Царицею Підземного світу, люблячою дружиною-консортом, яка владно панувала над царством смерті разом зі своїм чоловіком. А інші шість місяців вона знову ставала тією веселою Корою родючості, квітів, плодів і пус­тощів.

Так світ знайшов свій новий ритм.

Гермафродит і Силен

У той час як чоловіки та жінки Срібного віку звикли до боротьби, праці та страждань, які тепер, здавалося, були їхньою спільною долею, боги продовжували розмножуватися. Гермес, який швидко виріс у красивого, проте вічно юного чоловіка, став батьком козлоногого бога природи Пана від німфи Дріопи17. За спиною Гефеста й Ареса він також переспав із Афродітою, і цей союз благословило народження сина абсолютно трансцендентної краси, якого назвали — на честь кожного з батьків — Гермафродитом.

17 Про це стверджують деякі джерела, і я схильний їм вірити, що Пан (Фавн у римлян) був старшим за олімпійців. Можливо, він був таким же старим, як і сама природа. Ми стикатимемося з ним час від часу, просуваючись уперед.

Цей прекрасний хлопець виріс у тіні гори Іда під опікою наяд18. Коли йому виповнилося п’ятнадцять років, він залишив їх, аби мандрувати світом. Подорожуючи Малою Азією, одного ясного дня він зустрів наяду на ім’я Салмакіда, яка плескалася в чистих водах джерела, розташованого поблизу Галікарнасу. Гермафродит, який був таким же сором’язливим, як і чарівним, сильно зніяковів і засмутився, коли це наполегливе створіння, приголомшене його красою, спробувало спокусити його.

18 Було дві гори з назвою Іда: критська, місце народження Зевса, та інша у Фригії, Мала Азія — нинішня турецька Анатолія. Саме з другої був родом Гермафродит.

На відміну від більшості представниць свого роду — скромних і працьовитих німф, котрі старанно доглядали струмки, басейни та водні потоки, якими вони опікувалися, — Салмакіда мала репутацію марнославного й лінивого створіння. Вона воліла ліниво плавати, милуючись власними кінцівками у воді, ніж полювати чи тренуватися з іншими наядами. Проте її спокій і самоповага були зруйновані красою цього Гермафродита, тож вона вирішила докласти всіх зусиль, аби завоювати його. Але що більше вона намагалася його звабити — оберталась оголеною у воді, виграшно гладила свої груди, видувала грайливі бульбашки під поверхнею, — то менш комфортно почувався хлопець, поки він нарешті не крикнув їй, щоб вона залишила його у спокої. Вона пішла з похмурою хвилею, шокована й принижена новим і неприємним досвідом відмови.

Проте день був чудовий, і Гермафродит, розпалений і спітнілий від хвилювання, викликаного протистоянням з цим набридливим духом, вважаючи, що вона зникла з цього джерела, зняв свій одяг і пірнув у його прохолодні води, щоб освіжитися.

Майже у ту ж мить Салмакіда, яка припливла назад під прикриттям очерету, стрибнула на нього, як лосось, і міцно вчепилася в його голе тіло. Обурений, він смикався, звивавсь і хитався, намагаючись звільнитися, тоді як вона закликала небеса: «О, боги, які живуть угорі, ніколи не дозволяйте цьому хлопцю та мені розлучитися! Нехай ми завжди будемо єдиним цілим!»

Боги почули її молитву і відповіли на неї з бездушною буквальністю, яка, здавалося, завжди приносила їм задоволення. За мить Салмакіда і Гермафродит справді стали єдиним цілим. Пара злилася в єдине тіло. Одне тіло, дві статі. Це вже були не наяда Салмакіда і юнак Гермафродит, а людина-інтерсекс, тобто чоловік і жінка, які співіснують в одному тілі. Хоча римляни розглядали цей стан як відхилення, що загрожувало суворим мілітаристським нормам їхнього суспільства, більш відкриті греки цінували, прославляли і навіть поклонялися гермафродитній статі. Статуї та малюнки на кераміці та фризах храмів показують нам, що те, чого боялися римляни, греки, здавалося, вважали гідним захоплення19.

19 Найбільші музеї світу ховали скарби, які зображували інтерсексуальних людей, таких як Гермафродит. Багато з них з’явилися тільки нещодавно, проте виставки в музеї Ашмола в Оксфорді та інших провідних установах установлюють тенденцію до повторного відкриття цієї прихованої території. Це збігається з сучасним ширшим розумінням у суспільстві мінливості гендеру.

У цьому новому стані Гермафродит приєднався до почту еротів, природу та призначення яких ми опишемо дуже скоро.

Від невідомої німфи Гермес20 також породив кирпатого розпусника Силена з ослячим хвостом, який виріс і став бородатим, пузатим, насупленим старим п’яницею, популярним персонажем картин, скульптур і різьблених посудин для пиття, з котрим ми також скоро зустрінемося.

20 Або, можливо, Пан.

Як розмножувалися боги, так розмножувались і люди. Але божественний вогонь, який тепер був такою ж частиною нашої натури, як і натури богів, означав, що ми поділили з ними здатність не лише до хтивості, злягання та розмноження, але й до кохання.

А кохання, як розуміли греки, було складним.

Купідон і Психея

Ероти

Греки намагалися структурувати складність любові, називаючи кожен її окремий вид і призначаючи божество, яке його представляє. Афродіту, верховну богиню кохання та краси, супроводжував почет крилатих і голих божків, яких називали еротами. Як і багато божеств (наприклад, Аїд і його підземні посіпаки), ероти раптово виявили, що у них з’явилося багато роботи, щойно людство влаштувалося на землі та почало процвітати. Кожен із еротів відповідав за особливий вид любовної пристрасті, яку потрібно було поширювати і просувати.

Антерос — юний покровитель безкорисливої та безумовної любові21.

21 Добре відома алюмінієва статуя роботи Альфреда Гілберта, яка розташована в центрі меморіального фонтану Шефтсбері на площі Пікаділлі в Лондоні, насправді зображує не Ероса, а Антероса, якого навмисно обрали для того, щоб відзначити безкорисливу любов, що не вимагає нічого у відповідь. Це вважалося доречним ушануванням великих філантропічних досягнень сьомого графа Шефтсбері у прискоренні скасування дитячої праці, реформуванні законів про божевілля тощо.