Стивен Фрай – Міфи (страница 24)

Дар вогню

Прометей зліз із Олімпу, затиснувши в зубах стебло фенхелю, серцевина якого повільно горіла. Приблизно кожні п’ять хвилин він діставав його з рота й обережно дмухав, підживлюючи його сяйво. Коли він нарешті дістався безпечної долини біля підніжжя гір, то попрямував до людського поселення, де вони з братом влаштували свій дім.

Звичайно, ви можете сказати, що Прометей мав достатньо розуму, щоб навчити людей добувати вогонь із двох камінців або з тертя палиці, але ми маємо пам’ятати, що Прометей украв не простий вогонь, а вогонь із небес, божественний вогонь. Можливо, він приніс із Олімпу саме ту внутрішню іскру, яка запалила в людині цікавість терти палиці та бити камінь об камінь.

Коли він показав людям демона, що стрибає і танцює, вони спочатку закричали від страху та позадкували від його полум’я. Але незабаром їхня цікавість перемогла страх, і вони почали захоплюватися цією новою чарівною іграшкою, речовиною, явищем — називайте це як завгодно. Від Прометея вони дізналися, що вогонь — не ворог, а могутній друг, який, якщо його раз приборкати, має десять тисяч корисних функцій.

Прометей ходив від села до села, демонструючи різні техніки виготовлення знарядь праці та зброї, випалу глиняних горщиків, приготування м’яса та випікання зернового тіста, і все це швидко вивільнило цілу лавину переваг вогню, який підніс людину вище здобичі тварин, адже ті не мали відповіді на списи та стріли з металевими наконечниками.

Невдовзі Зевс випадково глянув із Олімпу вниз і побачив крапки танцюючого помаранчевого світла, що всіяли навколишній краєвид. Він одразу зрозумів, що сталося. Йому також не потрібно було гадати, хто відповідальний за це. Його гнів був швидкий і страшний. Такої всемогутньої, такої бурхливої, такої апокаліптичної люті ще ніколи не бачив світ. Навіть Уран у своїй кастрованій агонії не був настільки сповненим мстивої люті. Урана принизив син, якого він не поважав, але Зевса зрадив друг, якого він любив найбільше. І немає страшнішої зради за цю.

Покарання

Подарунок

Гнів Зевса був настільки приголомшливим, що всі жителі Олімпу перелякалися, що Прометея вдарять такою сильною громовицею, що його атоми ніколи не зберуться докупи. Цілком імовірно, що саме така доля могла спіткати колись улюбленого титана, якби мудра та врівноважена присутність Метіди в голові Зевса не порадила йому втілити в життя більш витончену й гідну помсту. Інтенсивність його гніву ні в якому разі не зменшилася, а скоріше зосередилася й була спрямована в більш чіткому напрямку відплати. Він залишить Прометея у спокої, проте виплесне свою космічну лють на людей, цих нікчемних нахаб, створінь, якими він так захоплювався і до яких тепер не відчував нічого, окрім образи й холодного презирства.

Упродовж цілого тижня під пильним поглядом серйозної та занепокоєної Афіни Цар богів крокував туди-сюди перед своїм троном, розмірковуючи, як найкраще людям помститися за те, що вони наважилися привласнити вогонь, за те, що наважилися наслідувати олімпійців. Здавалося, що голос у його голові шепотів про те, що з того дня, незалежно від того, яку помсту він обере, людство завжди прагнутиме до вершин, поки не досягне рівня богів — або, можливо, що буде ще страшніше, поки вони більше не потребуватимуть богів і відчують себе настільки вільними, що покинуть їх. І тоді більше не буде ніяких поклонінь, ніяких молитов, які посилають на небесний Олімп. Ця перспектива була надто блюзнірською та абсурдною, щоб Зевс зміг її прийняти, але сам факт, що така скандальна ідея змогла спасти йому на думку, ще дужче розпалив його гнів.

Незрозуміло, чи належав цей чудовий план, який нареш­ті було введено в дію, йому, Метіді чи Афіні, але, як вважав Зевс, це був неймовірний план. У ньому була присутня золота симетрія, яка захоплювала його грецький розум. Він покаже Прометею і, хай тримаються небеса, покаже людям їхнє місце.

Спочатку він наказав Гефесту зробити те, що зробив Прометей: виліпити людину з глини, змоченої його слиною. Але це мала бути фігура молодої жінки. Взявши за моделі свою дружину Афродіту, свою матір Геру, свою тітку Деметру і свою сестру Афіну, Гефест із любов’ю виліпив дівчину дивовижної краси, в яку Афродіта вдихнула життя та все мистецтво кохання.

Інші боги також приєдналися, щоб наділити цю дівчину винятковими для світу талантами. Афіна навчила її домашнього ремесла, вишивання та ткацтва й одягла її в чудове сріблясте вбрання. Харитам доручили прикрасити її намистом, брошками та браслетами з найтонших перлин, агату, яшми та халцедону. Ори заплітали квіти в її волосся, поки вона не стала такою красивою, що в усіх, хто на неї дивився, перехоплювало подих. Гера наділила її виваженістю й самовладанням. Гермес навчив її ораторського мистецтва й мистецтва обману, цікавості та хитрості. А також дав їй ім’я. Оскільки кожен із богів наділив її видатним талантом чи досягненням, її вирішили назвати «Всеобдарованою», що грецькою мовою буде Пандора4.

4 Насправді це ім’я має більше нюансів, оскільки слово «pandora» може означати як «та, хто все віддає», так і «та, хто все має».

Гефест виготовив для цієї діви ще один подарунок, який подарував їй сам Зевс. Це був контейнер, наповнений... таємницями.

Ви, мабуть, думаєте, що я скажу, що цей контейнер був ящиком чи, можливо, скринею, але насправді це був глазурований і запечатаний глиняний глек, відомий у грецьких країнах як піфос5.

5 Кажуть, що саме Еразм із усіх людей, видатний учений шістнадцятого століття і принц гуманістів, переплутав слово «pithos» («глек») зі словом «pyxis» («скринька»), так вийшла скринька Пандори замість глека Пандори.

— Тримай, моя люба, — сказав Зевс. — Це суто декоративна річ. Тобі ніколи не можна його відкривати. Розумієш?

Пандора кивнула своєю чарівною головою.

— Ніколи, — щиро видихнула вона. — Ніколи!

— Яка розумничка. Це твій весільний подарунок. Закопай його глибоко під своїм подружнім ложем, але ти не мусиш його відкривати. Ніколи. Він містить... Та годі про це. Там немає нічого, що може тебе зацікавити.

Гермес узяв Пандору за руку і переніс її до маленького кам’яного будиночка, де жили Прометей і його брат Епіметей, просто в центр процвітаючого людського міста.

Брати

Прометей знав, що Зевс захоче помститися йому за його непослух, тож попередив свого брата Епіметея, щоб, поки він піде навчати щойно виниклі села та міста користуватися вогнем, той ні в якому разі не приймав жодного подарунка від Олімпу, незалежно від того, в якому вигляді той постане перед ним.

Епіметей, який завжди спочатку діяв, а потім обмірковував наслідки, пообіцяв слухатися свого більш проникливого брата.

Однак ніщо не могло підготувати його до подарунку Зевса. Одного ранку Епіметей відповів на стук у двері й побачив перед собою радісні й усміхнені обличчя посланців богів.

— Чи можемо ми зайти всередину? — Гермес спритно відійшов убік, аби показати найпрекраснішу істоту, яку коли-небудь бачив Епіметей, із керамічним глеком у руках. Афродіта, звісно, була прекрасною, але надто недосяжною та ефірною, щоб вважати її чимось іншим, окрім предмета шанування й віддаленого благоговіння. Те саме можна було сказати про Деметру, Артеміду, Афіну, Гестію та Геру. Їхня краса була величною, проте недосяжною. А вродливість німф, ореад та океанід, хоч вони й були досить чарівні, здавалася поверховою й дитячою поряд із рум’яним і солодким видінням, яке дивилося на нього так сором’язливо, так захоп­лено, так чарівно.

— Можна? — повторив Гермес.

Епіметей глитнув, прочистив горло і позадкував, широко розчинивши двері.

— Познайомся зі своєю майбутньою дружиною, — сказав Гермес. — Її звуть Пандора.

Що в глеку

Епіметей і Пандора незабаром одружились. Епіметей підозрював, що Прометей, який зараз був далеко і навчав жителів Варанасі мистецтва лиття з бронзи, не схвалить Пандору. Тож швидке весілля до повернення брата здалося йому гарною ідеєю.

Епіметей і Пандора були дуже закохані. Цього не можна було заперечити. Краса й таланти Пандори тішили його щодня, натомість його поверхова здатність завжди жити моментом і ніколи не хвилюватися про майбутнє перетворила її життя на легку й чудову пригоду.

Але її лоскотав один маленький свербіж, одна маленька мушка дзижчала навколо неї, один маленький черв’ячок звивався всередині.

Цей глек.

Вона тримала його на полиці в їхній спальні. Коли Епіметей запитав її про глек, вона засміялась і сказала:

— Це просто дрібничка, яку зробив Гефест, щоб вона нагадувала мені про Олімп. Вона не має ніякої цінності.

— Однак вона гарна, — сказав Епіметей, не замислюючись над цим.

Одного дня, коли її чоловіка не було вдома, бо він вправлявсь у метанні диска зі своїми друзями, Пандора підійшла до глека й провела пальцем по краю його запечатаної кришки. Навіщо Зевс узагалі згадав, що в ньому немає нічого цікавого? Він би ніколи не сказав такого, якби там справді нічого не було. Вона склала все це докупи й прийшла у своїй голові до такого логічного висновку.

Якщо ви подаруєте другові порожній глек, ви ніколи не будете казати, що він порожній. Адже ваш друг може одного дня заглянути всередину й переконатися в цьому на власні очі. Тоді навіщо Зевсу повторювати, що в цьому глеку немає нічого цікавого? Цьому могло бути тільки одне пояснення. Там усередині було щось дуже цікаве. Щось цінне чи могутнє. Щось або чарівне, або зачароване.