Стивен Фрай – Міфи (страница 22)

Прометей обмірковував цю ідею.

— Чи будемо ми взаємодіяти з ними, говорити з ними, ходити поряд із ними?

— У цьому й полягає вся суть. Мати розумний — ну, напіврозумний — вид, який хвалитиме нас і поклонятиметься нам, гратиме з нами і розважатиме нас. Підвладна нам раса маленьких мініатюр, яка буде нас обожнювати.

— Це будуть чоловіки та жінки?

— Святі небеса, ні, тільки чоловіки. Можеш собі уявити, що сказала б Гера, якби...

Прометей міг дуже добре уявити, якою може бути реакція Гери, якщо світ раптово наповниться ще більшою кількістю жінок, за якими міг би бігати її хтивий чоловік. Він побачив, що Зевс дуже схвильований своїм великим планом. Прометей знав, що коли він брав якийсь курс, навіть такий незвичайний і дивний, як цей, тоді навіть усі гекатонхейри та гіганти разом узяті не могли переконати його друга облишити цю затію.

Не те щоб Прометей був проти цієї ідеї. Він вирішив, що це буде захоплюючий експеримент. Іграшки для безсмертних. Якщо добряче про це подумати, це й справді була досить чарівна вигадка. У Артеміди були її собаки, у Афродіти — її голуби, у Афіни — її сова та змія, у Посейдона й Амфітріти — їхні дельфіни та черепахи. Навіть Аїд тримав собаку — хоча й зовсім огидну. Тож це було цілком доречно, щоб Цар богів створив своїх власних особливих домашніх улюбленців, які будуть розумніші, відданіші й миліші за всіх інших.

Замішування та випал

Історія не має чіткого консенсусу щодо того, куди саме пішли Прометей і Зевс, аби знайти найкращу глину для реалізації свого плану. Ранні джерела, як, наприклад, мандрівник Павсаній у ІІ ст. н. е., стверджували, що цим місцем була Панопея у Фокіді. Пізніші вчені писали, що вони подорожували на схід від Малої Азії та дійшли аж до родючих земель, які лежать між річками Тигр та Євфрат1. Сучасні дослідники стверджують, що пошуки привели їх до ріки Ніл, а тоді вони перетнули екватор і опинились у Східній Африці.

1 По-грецьки «між річками» буде «Μεσοποταμία» («Месопотамія» або «Межиріччя») — саме за такою назвою ця місцевість завжди й була відома грекам.

Хоч де б це було, вони нарешті знайшли те, що Прометей проголосив ідеальним місцем, — це була річка, чиї слизькі береги сочилися саме тією сумішшю бруду та мінералів, яку він хотів отримати для правильної консистенції, текстури, довговічності та кольору.

— Це хороша глина, — сказав він Зевсу. — Ні, не влаштовуйся тут. Мені потрібно працювати в спокої та без ніякого відволікання. Але перед тим, як ти підеш, мені знадобиться трохи твоєї слини.

— Перепрошую?

— Якщо ці істоти мають жити і дихати, їм потрібно буде мати щось від тебе у своєму складі.

Зевс побачив у цьому сенс і був такий щасливий, що відкашлявся й наповнив висохлий водопій своєю божественною слиною.

— Мені потрібно буде вишикувати свої маленькі глиняні фігурки одну за одною на березі річки, щоб вони випеклися на сонці, — сказав Прометей. — Тож повертайся до сутінок, вони мають бути вже готові до того часу.

Зевсу хотілося поспостерігати, але він достатньо знав про творчий темперамент, тож залишив Прометея у спокої. Стрибнувши вгору у вигляді орла, він полетів геть, залишивши друга наодинці з його мистецтвом.

Прометей почав свою роботу обережно, спершу скачавши глиняні ковбаски, кожна з яких була завдовжки приблизно у чотири ступні2. З одного боку він причепив на них замість голови кульку зволоженої слиною глини. Тоді йому довелося витягувати, скручувати та підправляти, м’яти, ліпити та масажувати, тягнути, тиснути та щипати, доки не з’явилося щось схоже на маленьку версію бога чи титана. Чим більше він працював, тим більше він захоплювався. Зевс не перебільшував, порівнюючи Прометея з Гефестом, адже той ­дійсно володів справжньою майстерністю. Насправді те, що він демонстрував зараз, коли м’яв і формував глину, було чимось більшим за майстерність, це було мистецтво.

2 Див. Додаток.

Змішуючи глину з різними пігментами, він створив різноманітну та барвисту низку чоловічих створінь, що мали дуже реалістичний вигляд. Його першою спробою була маленька істота, шкіра якої відповідала поцілованій сонцем шкірі богів. Далі він зробив одну фігурку в блискучому чорному кольорі, потім іншу, більш кремового відтінку слонової кістки з дрібкою рожевого, а тоді з’явилися фігурки бурштинового, жовтого, бронзового, червоного, зеленого, бежевого, яскраво-фіолетового та яскраво-синього ­кольорів.

Менші копії

Коли настав вечір, Прометей підвівся й потягнувся з позіханням і тим особливим стогоном од утоми й задоволення, який завжди настає за довгим періодом зосередженої праці.

Післяобіднє сонце нагріло його роботу до еластичної, піддатливої консистенції, відомої у світі кераміки як «сирний посуд». Це був ідеальний стан для цілей Прометея, бо якби готові витвори піддалися впливу сильнішої полуденної спеки, вони б висохли і перетворилися на «бісквітний посуд», що зробило б їх занадто пористими та крихкими для будь-яких останніх модифікацій, які його королівський і божественний покровитель обов’язково вимагатиме. Довші вуха, вдвічі більше статевих органів — щось у цьому дусі. Адже боги завжди такі примхливі.

І ось, якщо його не обманювали власні вуха, до нього наближався Цар богів, пробиваючись крізь гущавину та голосно з кимось розмовляючи. Прометей упізнав інший голос, він був жіночий, низький і розмірений. Зевс привів із собою Афіну, свою улюблену дитину.

— Твій батько — бог-імператор, це знає весь світ, — почув його Прометей. — Зевс Всемогутній, так. Зевс Всепереможний, звичайно. Зевс Всезнаючий, звісно. Зевс...

— Зевс Всескромний?

— А ще Зевс Творець. Як тобі таке, звучить?

— Дуже звучить.

— Так, берег річки має бути десь там. Давай його покличемо. О, Прометею!

Ткачики, які готувалися до сну, злетіли в повітря, тривожно крекчучи.

— Прооомееетееею!

— Сюди, — покликав Прометей. — Але будьте обережні, тому що...

Надто пізно!

Пробравшись крізь дерева на галявину, Зевс під владою свого хвилювання ступив на ряд витончених фігурок, що сохли на березі. З криком люті й відчаю Прометей поспішив оглянути масштаби пошкодження.

— Ти незграбний дурень! — вигукнув він. — Ти їх знищив. Подивися на це!

Ніхто інший в усьому світі не міг так розмовляти із Зевсом. Афіна була вражена, побачивши, як її батько схилив голову з покірним вибаченням.

Під час огляду виявилося, що все було не так погано, як боявся Прометей. Лише три фігурки не підлягали ремонту. Він дістав їх із багнюки; на розчавленій глині все ще залишався відбиток величезних пальців ніг Зевса.

— О, добре, — весело сказав Зевс, — решта ціла, і цього достатньо. Давай продовжимо нашу роботу?

— Але подивися на них! — сказав Прометей, підіймаючи розчавлені та зруйновані статуетки. — Ці маленькі зелені, фіолетові та блакитні істоти були моїми улюбленими.

— У нас іще залишилися чорні, коричневі, жовті, червонуваті, кольору слонової кістки та інші. Цього ж буде достатньо, правда?

— Мені так сподобався цей відтінок кобальтово-синього.

Афіна розглядала неушкоджені фігурки, що лежали й сяяли в променях призахідного сонця.

— О, Прометею, вони ідеальні, — сказала вона м’яким голосом, який привертає більше уваги, ніж ревіння та крики інших олімпійців.

Прометей враз збадьорився. Похвала від Афіни означала для нього все.

— Що ж, я справді вклав у них своє серце та душу.

— Чудова робота, справді чудова, — сказав Зевс. — Їх було створено великим титаном із глини Геї, скріплено моєю королівською слиною та опалено сонцем, а тепер вони оживуть завдяки ніжному подиху моєї дочки.

Саме Метіда, яка завжди була всередині Зевса, викликала в нього думку про те, що це Афіна має оживити цих істот. Вона вдихне життя в кожну з них, буквально надихаючи їх своїми чудовими якостями: мудрістю, інстинктом, майстерністю та здоровим глуздом.

Ім’я знайдено

Стоячи на колінах на березі річки, Афіна вдихнула свій теплий і солодкий подих у кожну з цих маленьких статуй. Коли закінчила, вона встала, щоб приєднатися до Прометея та свого батька, і з нетерпінням чекала, щоб побачити, що станеться.

Все ставалося досить повільно.

Спершу одна з темніших фігурок сіпнулась і випустила якийсь задиханий стогін.

На іншому кінці ряду жовта фігурка спочатку звивалась, а тоді сіла й один раз кашлянула.

А тоді за кілька секунд усі маленькі істоти ожили й почали рухатися. Буквально через кілька секунд вони стали випробовувати свої кінцівки, очі та інші органи чуттів, дивились одне на одного, нюхали повітря, балакали й кричали. Незабаром вони встали і навіть зробили перші невпевнені кроки.

Зевс узяв Прометея за обидві руки і почав із ним танцювати навколо.

— Дивись! — крикнув він. — Дивись! Які ж вони красиві! Вони чудові, справді чудові!

Афіна піднесла палець до своїх губ.

— Тихше! Ти їх лякаєш, — вона показала вниз на крихітних чоловіків, які тепер дивилися вгору зі страхом і тривогою на обличчях. Найвищий із них майже доходив їй до колін.

— Все гаразд, малята, — сказав Зевс, нахилившись і звернувшись до них, як він сподівався, своїм заспокійливим тоном. — Не треба боятися!

Але той колосальний гуркіт, який при цьому виник, здавалося, ще більше насторожив маленьких створінь, і вони почали стривожено сіпатися й кружляти.