Стивен Фрай – Міфи (страница 20)

Натовп наяд, дріад та інших духів, що скупчилися навколо входу в печеру, тепер почав розсіюватися. Вони всі йшли і з подивом похитували своїми головами, неначе виходили з трансу. Пробираючись крізь них, Аполлон побачив, що біля входу в печеру, на купах каменю, було виставлено два величезні шматки яловичини, нарізані на акуратні стейки. Його шалений гнів знову виринув на поверхню.

— Зараз ти мені заплатиш! — заревів він, кидаючись усередину. — Зараз ти мені...

— Тс-с-с!

Двоюрідна сестра Аполлона, ореада Мая, сиділа в плетеному кріслі й шила. Вона приклала палець до губ і схилила голову в бік колиски біля багаття, в якій уві сні булькало рожевощоке немовля.

Проте Аполлона не можна було так просто зупинити.

— Це демонічне дитя вкрало мою худобу!

— Ти збожеволів? — сказала Мая. — Моєму маленькому янголятку не більше дня.

— Аякже, маленьке янголятко, хай йому грець! Я вмію читати нутрощі дрозда. Крім того, я чую, як звірі тупотять і мукають глибоко в печері. Я впізнаю їхнє мукання будь-де. Ця дитина — крадій, і я вимагаю...

— Ти вимагаєш чого? — Гермес сів і тепер дивився на Аполлона уважним поглядом. — Хіба хлопчику не можна поспати? У мене була важка ніч, поки я переганяв худобу, і останнє, що мені зараз потрібно, це...

— Ти зізнався! — крикнув Аполлон, крокуючи до нього. — Клянусь Зевсом, я задушу в тобі життя, маленький...

Але коли він підняв Гермеса, готовий зробити з ним бозна-що, з його ліжечка випав дивний пристрій із дерева та черепахового панцира. Під час падіння він видавав звук, який одразу нагадав Аполлону той чарівний звук, який так його приголомшив, коли він стояв біля печери.

Він опустив Гермеса назад у колиску й схопив цей пристрій. До панцира черепахи було прикріплено два тонкі дерев’яні бруски, а на них були щільно нанизані рядком коров’ячі кишки. Аполлон смикнув великим пальцем одну струну, і знову до нього долинув той дивовижний звук.

— Як?..

— Що, ця стара штука? — спитав Гермес, здивовано звівши брови. — Просто маленька дрібничка, яку я зібрав минулої ночі. Я назвав її «ліра». З неї можна добувати цікаві звуки. Якщо правильно її перебирати. Можеш побринькати на ній, якщо хочеш. Потрібно взяти дві струни і — ось, дай її мені, я тобі все покажу.

Невдовзі вони підбирали, вищипували, ляпали, бринькали та вигадували нові акорди, як схвильовані підлітки. Гермес саме був у процесі демонстрації принципу створення гармонійної мелодії, коли Аполлон, який був захоплений почуттями, викликаними в ньому цим незвичайним пристроєм, прийшов до тями.

— Так, це все дуже добре, — сказав він, — але як щодо моєї клятої худоби?

Гермес уважно подивився на нього.

— Ти маєш бути, дай мені вгадати... Не кажи мені... Ти Аполлон, правильно?

Не бути впізнаним одразу — це був новий досвід для Аполлона, який йому не дуже сподобався. Ще одним у списку його найменш улюблених занять було розмовляти з одноденною дитиною, що зверхньо зверталася до нього. Він уже збирався провчити цього зухвалого хлопчака різким зауваженням і, можливо, швидким правим хуком у підборіддя, коли перед ним опинилася простягнута рука з ямочками.

— Клади сюди свою руку, Поле. Радий знайомству. Я Гермес, останнє доповнення до божественної компанії. Я так розумію, що ти будеш мені зведеним братом? Вчора ввечері мама Мая познайомила мене з нашим сімейним деревом. Оце так у нас божевільна сімейка, еге ж? Так?

Ще одним новим відчуттям для Аполлона стали грайливі поштовхи під ребра. Він відчував, що втрачає контроль над ситуацією.

— Слухай, мені байдуже, хто ти, ти не можеш вкрасти мою худобу і не розрахуватися за це.

— О, я тобі відплачу, не хвилюйся за це. Але я просто мав їх вкрасти. Кишки найкращої якості. Я збирався зробити ліру для свого улюбленого зведеного брата, тож хотів отримати найтонші струни.

Аполлон перевів погляд з Гермеса на ліру, а тоді — з ліри на Гермеса.

— Ти маєш на увазі...

Гермес кивнув.

— Від щирого серця. Віддаю тобі ліру і мистецтво, що стоїть за нею. Я знаю, що ти вже бог чисел, розуму, логіки та гармонії. Музика досить добре вписується в це портфоліо, тобі так не здається?

— Я не знаю, що сказати.

— Ти можеш сказати: «Дякую, Гермесе» і «Звичайно, залиш собі худобу, брате мій».

— Дякую, Гермесе! І звичайно, так, залиш собі худобу.

— Це так мило з твого боку, старий, але насправді мені потрібні були тільки дві корови. Можеш забирати решту.

Аполлон збентежено притиснув руку до свого спітнілого чола.

— А чому тобі знадобилися тільки дві?

Гермес зістрибнув на підлогу.

— Мая розповіла мені, як боги люблять, коли їм поклоняються, розумієш, і як багато для них значать жертвопринесення тварин. Тож я зарізав дві корови й підніс олімпійцям одинадцять шматочків запеченого м’яса з однієї з них. Минулої ночі ми з мамою з’їли дванадцятий стейк. У нас іще трохи залишилось, якщо ти полюбляєш їсти холодне м’ясо. Воно дуже добре смакує з пастою з насіння гірчиці, яку я приготував.

— Дякую, але я відмовлюся, — сказав Аполлон. — Це було мудро з твого боку ось отак послати дим до богів, — додав він. Аполлон любив жертвопринесення так само сильно, як і всі інші боги. — Дуже правильно.

— Що ж, — сказав Гермес, — подивимося, чи спрацювало?

Без попередження він стрибнув на руки Аполлону і схопив його за плечі.

Блискавичний розум, тіло та манери цієї дивовижної дитини викликали в Аполлона запаморочення.

— Подивимось, чи спрацювало що?

— Мій план сподобатися нашому батьку. Неси мене на Олімп, познайомиш із усіма, — сказав Гермес. — На тому вакантному дванадцятому троні написане моє ім’я.

Дванадцятий бог

Гермесу все вдавалося швидко. Його розум, його кмітливість, його імпульси, його рефлекси — все було швидким. Боги Олімпу, вже задобрені приємним та пікантним димом, що піднімався до їхніх ніздрів минулої ночі з гори Кіллена, були зачаровані новоприбулим. Навіть Гера підставила щоку, яку він зміг поцілувати, й оголосила малюка пречудовим. Він опинився на колінах у Зевса і заходився смикати його за бороду, перш ніж хтось устиг помітити, як він туди забрався. Зевс засміявсь, і всі боги засміялися разом із ним.

Якими мали бути обов’язки цього бога? Його швидкість розуму та ніг підказала Зевсу негайну відповідь — він мав стати посланцем богів. Щоб зробити Гермеса ще швидшим, Гефест виготовив те, що стане його фірмовим взуттям: таларії — пару крилатих сандалій, які дозволяли йому мандрувати з одного місця до іншого швидше за орла. Гермес був у такому невимушеному захваті від них і з такою теплою й вдячною любов’ю обійняв Гефеста, що бог вогню й кузні негайно пошкутильгав назад до своєї майстерні, а після дня й ночі шаленої праці повернувся з крилатим шоломом із низькою короною та гнучкими краями, що пасував до таларій. Це додало Гермесу величі й показало світові, що цей зухвалий і вродливий юнак уособлює жахливу велич богів. Для додаткового блиску та гламуру Гефест подарував йому срібний жезл із крилами на верхівці, обвитий двома зміями49.

49 Красивий головний убір Гермеса відомий як петас. Його посох, керікіон — або кадуцей у римлян — часто використовується сьогодні як всесвітній символ медицини та швидкої допомоги або як альтернатива (чи плутанина) посоха Асклепія (про нього пізніше).

Історії про подвиги Гермеса дуже схвилювали Зевса — як перші, так і наступні. Підступність і хитрість, які він продемонстрував під час викрадення худоби Аполлона, зробили Гермеса природним вибором на роль бога пройдисвітів, злодіїв, брехунів, шахраїв, азартних гравців, торгашів, жартівників, казкарів і спортсменів. Його сфера впливу, що стосувалася брехунів, жартівників і казкарів, охоплювала літературу, поезію, ораторське мистецтво та дотепність. Його майстерність і проникливість дозволили йому впливати на науку та медицину50. Він став богом комерції та торгівлі, пастухів (звичайно), а також подорожей і доріг. Незважаючи на те, що музика була його винаходом, він, як і обіцяв, подарував божественну відповідальність за цю царину Аполлону. Аполлон спростив структуру ліри, замінивши черепаховий панцир елегантною оправою з золотих дужок, із якою ми асоціюємо цей античний інструмент сьогодні.

50 Алхіміки Середньовіччя та епохи Відродження називали його Гермесом Трисмегістом (Гермесом Тричі Величним). Оскільки він, як кажуть, міг магічним способом запечатувати скляні трубки, скрині та ящики, винахід сімнадцятого століття під назвою Магдебурзькі півкулі (які використовували силу атмосферного тиску та вакууму для створення неймовірно міцного запечатування) було описано як «герметично запечатані» — фраза, яка все ще часто використовується сьогодні.

Так само, як я припустив, що Артеміду й Афіну можна вважати протилежностями (дика проти культивованої, імпульсивна проти виваженої тощо), так само можна сказати, що мінливість, швидкість та енергійні імпульси руху та обміну, уособлені Гермесом, являли точну протилежність спокою, сталості, порядку та зосередженої домашньої самодостатності Гестії.

Окрім посоха, капелюха та крилатих сандалій, які Гефест зробив для Гермеса, його символи включають черепаху, ліру та півника. Римляни називали його Меркурієм і поклонялися йому майже з таким же запалом, як і греки. Він також мав гладеньку шкіру, як і його улюблений зведений брат Аполлон (тепер вони були найкращими друзями), і, як і він, Гермес був божеством світла. Але його світло було не золоте, як у Аполлона, а срібне — як у ртуті. Дійсно, хімічний елемент, названий «ртуттю» на його честь, досі іноді називають «живим сріблом», і все, що є меркуріальним, нагадує нам про цього найприємнішого з богів. Пізніше Гермес візьме на себе, мабуть, свій найважливіший божественний обов’язок, але поки що ми посадимо його в дванадцяте крісло й оглянемо всю велич Мегали Казанії51, великого амфітеатру на вершині гори Олімп.