Стивен Фрай – Міфи (страница 18)
— Це все? — У Зевса трохи запаморочилося в голові від цієї декламації.
— Думаю, що все. Ох, і ще я хотіла б мати силу, що може полегшувати пологи для жінок. Я бачила, як це боляче. Насправді це досить огидно, і я хочу допомогти зробити пологи кращими.
— Милосердні боги. Ти ж не попросиш у мене ще й Місяць, чи не так?
— О, яка гарна ідея! Місяць. Так, я б хотіла ще й Місяць, будь ласка. Це все. І я більше ніколи й нічого у тебе не проситиму.
Зевс виконав кожне її бажання. Хіба він міг цього не зробити?
Тож Артеміда, за всіма правилами, стала богинею погоні та цнотливості, вільних і неприручених, гончих собак та оленів, повитух і Місяця. Цариця лучників і мисливиць почала цінувати свою незалежність і целібат понад усе. Доброті, з якою вона виражала своє співчуття жінкам під час пологів, протиставлялася лютість, з якою вона переслідувала здобич і карала кожного чоловіка, який наважувався підійти до неї надто близько. Її боялися, нею захоплювались, її обожнювали в усьому Стародавньому світі, іноді називаючи її Кінтією — на честь схилу гори Кінт, де вона народилася. Римляни звали її Діаною. Її особливим деревом був кипарис. І як Афіна була богинею речей, які вирощувалися, створювалися, вироблялися й придумувалися, Артеміда — у своєму пануванні над природним, інстинктивним і диким — була її протилежністю. Проте — разом із Гестією — вони поділяли пристрасть до власної цнотливості.
Аполлон
Якщо Артеміда була срібною, то її близнюк Аполлон був повністю золотим. Якщо Артеміда була Місяцем, то він був Сонцем. Його сяючі риси обличчя захоплювали всіх, хто дивився на них. Його пропорції та контури донині залишаються ідеалом певного виду чоловічої краси. Я кажу «певного виду», бо Аполлон вражав не лише своєю прекрасною статурою, але й своїм безбородим обличчям і безволосими грудьми, що було рідкістю серед греків та їхніх богів. Як Яків у Біблії, він був гладеньким чоловіком, але від цього не менш мужнім.
Аполлон був володарем математики, розуму та логіки. Поезія та медицина, знання, риторика та просвітництво були його цариною. По суті, він був богом гармонії. Ідея про те, що базовий матеріальний світ і його звичайні об’єкти мають божественні властивості й можуть резонувати з небесами, була аполлонівською, незалежно від того, чи була вона виражена в магічних властивостях квадратів, кіл і сфер, чи в ідеальній модуляції та ритмі голосу, чи ланцюжка міркування. Навіть смисл існування і саму долю можна прочитати у звичайних речах, якщо у вас є до цього дар. Аполлон мав його в надлишку, разом із нездатністю брехати. Це зробило його природним вибором для того, щоб він узяв на себе відповідальність за оракулів і пророцтва. Пітон для нього був священним, як, звісно, і лавр. Його особливими тваринами були дельфін і білий ворон43.
43 Чому Аполлон зробив ворона чорним і чому лавр також став для нього священним, ми дізнаємося пізніше.
Було б дурістю сприймати золоту красу Аполлона за ознаку слабкості. Він був неперевершеним стрільцем із лука, а за потреби — таким же лютим і гарячим воїном, як будь-хто з олімпійських богів: як і всі його близькі родичі, він був здатний на жорстокість, підлість, ревнощі та злобу. Що досить незвично для бога, римляни поклонялися йому під його грецьким іменем без будь-яких змін. Куди б ви не подалися в стародавньому світі, Аполлон залишався Аполлоном.
Гнів Гери
На плавучому острові своєї появи новонароджені близнюки Аполлон і Артеміда опинилися в центрі постійного гніву Цариці небес. Гера зробила все можливе, щоб не допустити народження цих живих нагадувань про невірність Зевса, і її лють від розчарування через свою невдачу не мала меж. Тож вона спробувала помститися ще раз.
Коли близнюкам виповнилося всього кілька днів, вона послала змія Піфона пожерти їх. Ви пам’ятаєте той магнетитовий камінь, який вагітна Рея змусила Кроноса проковтнути замість немовляти Зевса? Той, який він пізніше вирвав і який Зевс закинув подалі від гори Отріс? Так-от, він приземлився в місці під назвою Піфо на схилах гори Парнас. Міцно застрягши у землі, він з часом стане омфалом або «пупом Греції» — еллінським пупом, її духовним центром і місцем походження. Саме з того місця, де він упав, за наказом Геї, для якої це місце вже було священним, з-під землі вийшов величезний драконоподібний змій, який мав служити охоронцем каменю. Взявши ім’я від свого місця народження, його назвали Піфоном (або Пітоном), як відтоді називають на його честь багатьох змій.
Тепер Гера у своєму гніві послала Піфона на острів Делос, щоб він убив Лето та її дітей. Зевс ризикнув прогнівити Геру ще більше, таємно прошепотівши цю новину вітру, який передав її немовляті Аполлону, який своєю чергою надіслав відчайдушне повідомлення Гефесту, благаючи отримати найкращі лук і стріли, які тільки міг створити його зведений брат. Гефест працював у кузні сім днів і сім ночей, і наприкінці цього терміну незрівнянно красиву й потужну зброю та набір золотих стріл було відправлено на Делос — якраз вчасно, щоб Аполлон прийняв їх, сховався за дюнами й чекав на прибуття великого змія. У ту мить, коли Піфон вийшов із моря й ковзнув на пісок, Аполлон вийшов зі свого сховку й поцілив йому в око стрілою. Просто на березі він розрізав мертве тіло змія на шматки і здійняв до неба великий тріумфальний крик.
Ви можете подумати, що Аполлон мав усі підстави захищати свою сестру, матір і себе від такої смертоносної істоти, але Піфон був хтонічним монстром — він виник із землі, — це робило його дитиною Геї й дарувало йому божественний захист. Тож Зевс знав, що він має покарати Аполлона за вбивство змія або втратити всю свою владу.
Насправді покарання, яке він обрав для Аполлона, було не таким вже й суворим. Зевс заслав молодого бога на вісім років до місця народження змія, під гору Парнас, аби там він спокутував свій злочин. Окрім того, що Аполлон замінив змія-чудовиська Піфона і став охоронцем омфала, Аполлону також було доручено організувати там регулярний турнір з легкої атлетики. Піфійські ігри проводилися традиційно кожні чотири роки, через два роки після кожних Олімпійських ігор44.
44 Разом з регулярними Немейськими та Істмійськими іграми, Піфійські та Олімпійські ігри складали четвірку так званих «Панеллінських ігор». Їхні призи насправді не йдуть ні в яке порівняння із сучасними грошовими нагородами та рекламними контрактами. Переможці Олімпійських ігор отримували оливковий вінок, переможці Піфійських — лавровий, Істмійських — сосновий і — що було «найбільш захопливим» призом із усіх — дика селера для щасливого переможця Немейських ігор.
Аполлон також поставив у місті Піфо (чию назву він змінив на Дельфи45) оракула, куди міг прийти будь-хто, щоб поставити богу або призначеній ним жриці (відомій іноді як Сивіла чи Піфія) питання про майбутнє. У стані пророчого екстазу, подібному до трансу, жриця сиділа поза полем зору свого допитувача, над тріщиною в ґрунті, яка спускалася до лона самої землі, і кричала свої неоднозначні пророцтва в кімнату нагорі, де схвильована людина чекала на її проголошення. Таким чином Аполлон і Сивіла черпали свої екстрасенсорні сили частково від самої Геї, прабабусі Аполлона. Кажуть, що в тому місці з-під землі здіймалися пари, які багато хто вважав справжнім подихом Геї46. Тут б’є Кастальське джерело, чиї води, як кажуть, надихають поезію в тих, хто скуштує їх або почує їхній шепіт47.
45 Вважається, що назва міста Дельфи походить від слова «δελφύς» («дельфус»), що означає «лоно». Також вона може походити від слова «αδέλφια» («адельфія»), що означає «брати й сестри» (адже вони походять із однієї утроби). Тож, можливо, це священне місце було назване на честь Аполлона-близнюка, а можливо, на честь утроби Геї. Існує ще одна теорія, згідно з якою Аполлон прибув до Піфо на дельфіні, який по-грецьки буде «δελφίς» («дельфіс»). Зрештою, дельфін — це риба з лоном. Але як йому вдалося так далеко подорожувати сушею на дельфіні, я не можу вам точно сказати.
46 Коли Піфія пророкувала, вважалося, що вона була одержима богом Аполлоном, титанідою Фемідою або богинею Геєю. Або, можливо, всіма трьома. Грецькою «божественна одержимість» буде «ενθουσιασμός» («енфусіазмос»), тобто «ентузіазм». Бути «сповненим ентузіазмом» означає бути «одухотвореним», тобто «божественно натхненним».
47 Кажуть, що з підземного Кастальського джерела з шипінням виходила пара, яка радувала місцевих кіз. Можливо, це нагадувало людям дихало дельфіна, що пропонує ще одне пояснення зміни назви міста з Піфо на Дельфи. До речі, Касталія — це назва світу майбутнього в романі Германа Гессе «Гра в бісер».
Так Аполлон Делоський став також Аполлоном Дельфійським. Люди досі мандрують до Дельфів, аби запитати його про своє майбутнє. Я й сам так робив. Аполлон ніколи не бреше, але він також ніколи не дає прямої відповіді, вважаючи кумедним відповідати на питання людини іншим питанням чи загадкою, настільки заплутаною, що вона набуває смислу тільки тоді, коли вже надто пізно для того, щоб її використати.
Щоб правильним чином спокутувати свою жахливу засідку і дозволити вбитому Піфону заснути вічним сном в обіймах своєї матері Геї, Зевс нарешті прикріпив місце останнього спочинку змія, острів Делос, до землі. Хоча він більше не плаває вільно у морі, ті, хто відвідує цей острів, стверджують, що й нині до нього важко допливти, оскільки його оточують сильні етесійські вітри [сильні пасатні північні вітри Егейського моря. —