Стивен Фрай – Міфи (страница 16)

Прометей зміг переконати Зевса, що єдиний спосіб полегшити його агонію — це прибрати руки від скронь, стати на коліна та молитися. Зевс пробурмотів щось про біду Царя богів, яка полягала в тому, що немає нікого вищого за нього, кому можна молитись, але він слухняно впав на коліна й чекав своєї долі. Гефест весело і впевнено плюнув собі на руки, міцно схопив товсту дерев’яну ручку і — під пильним поглядом натовпу, що затамував подих, — одним швидким рухом провів ним через самий центр черепа Зевса, акуратно розділивши його навпіл.

Запанувала жахлива тиша, всі дивилися на Царя богів, приголомшені й перелякані. Потім приголомшений переляк змінився дикою недовірою, а дика недовіра — розгубленим подивом, коли вони побачили, що з розкритої голови Зевса піднімається вістря списа. За ним ішло високе пір’я рудого гребня. Глядачі затамували подих, коли звідти повільно з’явилася жіноча постать у повних обладунках. Зевс опустив голову — від болю, полегшення, покори чи простого благоговіння, ніхто не міг бути впевненим, — і, наче його схилена голова була спущеною для її зручності рампою чи трапом, ця велична істота спокійно ступила на пісок, а тоді повернулася до нього обличчям.

Озброєна латними обладунками, щитом, списом і шоломом із пір’ям, вона дивилася на свого батька незрівнянними й дивовижними сірими очима. Ці сірі очі, здавалося, випромінювали одну рису над усіма іншими — нескінченну мудрість.

З однієї із сосон, що облямували берег, вилетіла сова й сіла на плече сяючої воїтельки. З дюн виповзла вперед смарагдово-аметистова змія і обвилася навколо її ніг.

З трохи неприємним хлюпаючим звуком голова Зевса закрила рану, а тоді зцілилась.

Усім присутнім одразу стало зрозуміло, що ця нова богиня була наділена такою владою та особистістю, які підносили її над усіма безсмертними. Навіть Гера, яка усвідомлювала, що новоприбула може бути тільки результатом зради, яка сталася дуже близько до дня її весілля, ледь не спокусилася схилити перед нею коліно.

Зевс поглянув на доньку, яка завдала йому стільки болю, і тепло всміхнувся їй. До нього прийшло ім’я, і він його вимовив:

— Афіно!

— Батьку! — сказала вона, ніжно всміхаючись у відповідь.

Афіна

Якості, які втілювала Афіна35, згодом стануть головними чеснотами та досягненнями великого міста-держави, яке носитиме її ім’я: Афіни. Мудрість і проникливість вона успадкувала від своєї матері Метіди. Ремесло, військове та державне мистецтва належали їй за правом народження. Закон і справедливість також. Вона володіла частиною того, що раніше було унікальним лише для царства любові та краси Афродіти. Краса Афіни виражалася в естетиці, у сприйнятті її ідеалу в мистецтві, представництві, думці та характері, а не в її більш фізичних, очевидних і, можливо, поверхневих видах, які завжди були коником Афродіти. Любов, яку символізувала Афіна, також мала менш гарячий і фізичний акцент; це був той вид любові, який пізніше стане відомим як платонічна любов. Афіняни мали цінувати ці атрибути Афіни вище за всі інші, так само як вони цінували її, свою покровительку, над усіма існуючими безсмертними. Я кажу «існуючими», оскільки, як ми дізнаємося далі, два інші олімпійські божества, які ще не були народжені, незабаром відіграють свою роль у визначенні того, що означає бути афінянином і греком.

35 Також Атена — але, здається, немає жодного нового значення, пов’язаного з цим варіантом написання імені.

Пізніше Афіна та Посейдон змагалися між собою за особливе покровительство над містом Кекропія. Він ударив своїм тризубом у високу скелю, на якій вони стояли, і там з’явилося джерело морської води; це був вражаючий трюк, але його солоність робила його більш-менш марним, не кориснішим за мальовничий громадський фонтан. Тоді Афіна піднесла свій простий подарунок — перше оливкове дерево. Громадяни Кекропії у своїй мудрості побачили різноманітні переваги його плодів, олії та деревини і обрали її своїм головним божеством і захисницею, змінивши назву свого міста на Афіни на її честь36.

36 Морська могутність і торгівля, яку вона дозволяла, стали рятівними для Афін (вони здобули їм разючу перемогу над персами при Саламіні). Але можна сказати, що вирощування оливкових дерев та інші ремесла, мистецтва і спеціальності, які були прерогативою Афіни, зрештою відіграли ще важливішу роль у розквіті цього міста-держави.

У Римі їй поклонялись як Мінерві, але без того особливого й персонального зв’язку, який відчували до неї греки. Її улюбленими тваринами були сова, цей гідний символ пильної мудрості, та змій, у вигляді якого її батько завоював її матір. Оливкове дерево, чиї м’які та різноманітні плоди стали таким благословенням для Греції, також було для неї священним37.

37 Окрім її обладунків, Афіну завжди зображували з егідою. ­Проте ні в кого немає єдиної думки щодо того, який саме вигляд мала ця егіда. Іноді її описують як шкуру тварини (на початку кози, адже грецькою «αίγα» («ега») значить «коза»), хоча пізніше можна побачити на скульптурах і керамічних зображеннях шкури лева чи леопарда. Вважається, що егідою Зевса був щит, можливо, вкритий козячою шкірою та часто прикрашений обличчям Горгони. Смертні королі та імператори, які претендували на напівбожественний статус, кидали на свої плечі егіду як знак свого права правити. Це слово в наші дні означає знак лідерства та влади. Дії виконуються та проголошуються «під егідою» певної особи, принципу чи установи.

Очевидна лагідність її сірих очей явила новий вид ідеалу, що поєднував фізичну могутність із силою характеру та силою розуму. Було нерозумно її дратувати. Крім того, якщо ви переходили дорогу Афіні, ви переходили дорогу Зевсу. Він був зачарований своєю дочкою, і вона не могла зробити нічого, що було б у його очах чимось поганим. Арес, його найменш улюблена дитина, склав цікавий контраст зі своєю новою зведеною сестрою. Вони обоє були богами війни, але інтереси Афіни полягали в плануванні, тактиці, стратегії та розумному мистецтві війни, тоді як Арес був богом битв, баталій і всіх форм боротьби. Він розумів лише насильство, силу, агресію, завоювання та примус. Сумно, але важливо визнати, що жодна з цих сторін не мала своєї повної могутності, поки не вступала в союз із іншою.

Афіні часто давали друге ім’я Паллада [гр. «воїтелька». — Прим. пер.], і як Афіна Паллада вона захищала своє місто Афіни. Символ її захисту називався палладій, слово, яке якимось чином потрапило в назви театрів, а також дало назву хімічному елементу Pd (паладій). Первісна Паллада була дочкою морського бога Тритона і дорогою подругою дитинства Афіни. Вони грали разом у напівсерйозні військові ігри. Одного разу, коли Паллада перемагала Афіну, Зевс (завжди пильний захисник своєї улюбленої доньки) втрутився і, кинувши одну зі своїх громовиць, щоб оглушити Палладу, залишив її непритомною.

Афіна, піддавшись гарячці миті, завдала вирішального удару і вбила свою подругу. Після цього вона завжди носила ім’я Паллади як скорботний знак своєї міцної прихильності та каяття.

Афіна, як і Деметра, залишилася незайманою чоловіком38. Її бездітне й самотнє життя та її юнацькі стосунки з Палладою спонукали декого стверджувати, що вона має бути символом жіночого одностатевого кохання.

38 До її імені часто приєднували грецьке слово «παρθένος» («парфенос»), що означає незаймана діва, або Богородиця, — звідси й назва Парфенон, яку носить її храм в Акрополі.

Метіда всередині

У той момент, коли Зевс хитрістю змусив матір Афіни перетворитися на муху, щоб використати свій язик ящірки і ковтнути її, Метіда була нехарактерно дурною для себе. Принаймні так здавалося.

Насправді він її зовсім не перехитрив. Це вона втілила в життя складний обман. Зрештою, ім’я Метіда означає «майстерність» і «підступність». Вона цілком свідомо дозволила Зевсу проковтнути себе — більше того, вона змусила його це зробити. Вона розуміла: якщо пожертвує своєю свободою і назавжди залишиться в ньому, то зможе взяти на себе роль мудрого радника, свого роду консильєрі, здатного вічність шепотіти йому поради. Подобалося йому це чи ні.

Ті, хто говорить правду представникам влади, зазвичай закінчують у ланцюгах або в передчасній могилі, але в голові Зевса Метіду ніколи не можна було змусити замовкнути. Вона буде розважливо стримувати ті безрозсудні надмірності й стрімкі пристрасті, які часто погрожували втягнути Громовержця в біду. Його бурі гніву, хтивості та ревнощів потрібно було врівноважувати її спокійним голосом, голосом, який може направити його інстинкти в більш раціональне та корисне русло.

Чи Метіда пожертвувала своєю свободою через почуття обов’язку й відповідальності, чи через кохання до Зевса, якого вона завжди обожнювала, я не можу сказати напевно. Мені подобається думати, що це була суміш обох причин. Це була, як сказали б греки, її мойра: служити й кохати.

У поєднанні з іншими позитивними характеристиками Зевса — харизмою39, серцем, вродженою підступністю та (зазвичай) сильним почуттям справедливості, чесності та правоти — проникливе внутрішнє керівництво Метіди допомогло перетворити його на великого правителя, чиї якості набагато перевершували якості його батька та дідуся, Кроноса та Урана. Насправді Метіда настільки стала його невід’ємною частиною, що Гомер іноді називав Зевса Метіетою — «мудрим порадником».