Стивен Фрай – Міфи (страница 14)

29 Тут демонструється важливий принцип, який ми зустрінемо ще багато разів. Жоден бог не може скасувати закляття, перетворення, прокляття чи чари, накладені іншим богом.

Для Гефеста це була мить солодкої помсти, але його природна доброта втримала його від злорадства. Незважаючи на муки неприйняття, з якими він зіштовхувавсь усе своє життя, або, можливо, саме завдяки їм, ним керував не гнів чи образа, а лише бажання догодити, бути корисним і дарувати радість. Він знав, що він потворний, і знав, що Афродіта його не кохає. Він знав: якщо він вимагатиме її як свою нагороду, вона зрадить його і часто буде тікати від нього в ліжко його брата Ареса. Але він був просто щасливий бути вдома.

Що стосується Гери, то замість того, щоб визнати, що їй відплатили за її жорстоку та неприродну зраду материнського інстинкту, вона зберегла крижане мовчання, спов­нене гідності. Але таємно від усіх більша частина її душі пишалася своїм старшим хлопчиком, і з часом вона щиро полюбила його, як і весь Олімп.

Гефест зробив подарунки для Афродіти та для всіх богів, щоб довести всім, що він є гідним членом дванадцятки. Йому виділили цілу долину на горі для власної кузні. Згодом вона стала найвеличнішою та найпродуктивнішою майстернею у світі. За помічників він обрав циклопів, які, як ми вже бачили, самі були майстрами найвищого класу. Вони могли навчити його всьому, чого Гефест іще не знав, і разом, працюючи над його проєктами, вони створювали дивовижні речі, які змінили світ.

Гефест — бог вогню, а також ковалів, ремісників, скульпторів і металургів — нарешті був удома. Його римське ім’я Вулкан досі живе у «вулканах» та «вулканізованій гумі»30.

30 Наскільки я можу судити, планета Вулкан та її мешканці — зокрема командир Спок [герой науково-фантастичної франшизи «Зоряний шлях». — Прим. пер.] — не пов’язані з Гефестом. Римляни іноді називали Вулкана Мульцібером, плавильником, у такий спосіб підкреслюючи або його здатність розм’якшувати метал для обробки, або його здатність заспокоювати гнів вулканів.

Весільний бенкет

Тепер було розіслано нові запрошення на весілля Зевса та Гери, поспішно змінені, щоб включити весілля Афродіти і Гефеста. Усі, кого покликали на це подвійне весілля, прийняли запрошення з великим захопленням. Такого ще ніколи не було за час існування світу, але до цього світ іще ніколи не знав такої богині, як Гера, з її великим відчуттям пристойності й гострим відчуттям порядку, церемонії та родинної честі.

Німфи дерев, річок, бризів, гір та океанів тижнями говорили лише про це весілля. Духи лісу теж — хтиві фавни, а також укриті корою дріади та гамадріади — направлялися до Олімпу з усіх лісів, гаїв і гайочків. На честь святкування весілля Зевс зайшов так далеко, що навіть помилував ­деяких титанів. Звісно, не Атласа і не давно вигнаного Кроноса; але найменш загрозливих та войовничих титанів, серед яких були Япет і Гіперіон, було прощено, й вони дістали свободу.

Щоб додати родзинки до вже й так несамовито очікуваної події, Зевс кинув виклик: той, хто зуміє придумати найкращу та найоригінальнішу весільну страву, зможе попросити в нього будь-яку послугу. Менш могутні безсмертні та тварини шаленіли від захвату від такої нагоди опинитись у центрі уваги. Миші, жаби, ящірки, ведмеді, бобри та птахи збирали різні рецепти, щоб продемонструвати їх перед Зевсом і Герою. Там були тістечка, булочки, печиво, супи, терріни зі шкури вугра, а також каші з моху та плісняви. Усі солодкі, солоні, гіркі, кислі й пікантні страви ставили на маленькі столики, щоб Цар та Цариця богів обрали найкращу з них.

Але спочатку уклалися шлюби. Першими одружились Афро­діта і Гефест, потім — Гера і Зевс. Церемонію з чарівною простотою провела Гестія, яка намастила кожного з чотирьох наречених ароматичними оліями, огорнула їх ароматним димом і тихо співала своїм музичним голосом гімни про партнерство, служіння та взаємну повагу. Родина та гості уважно спостерігали за церемонією, під час якої багато з них шморгали носом і ледь стримували сльози. Фавн, який припустився нетактовної помилки, заявивши між своїми риданнями, що Афродіта і Гефест — прекрасна пара, дістав швидкий і жорстокий удар ногою в спину від сердитого Ареса.

Коли закінчилась офіційна частина, настав час оголосити переможця великого кулінарного конкурсу. Зевс і Гера повільно ходили між столами, нюхаючи, нарізаючи, колупаючи, смакуючи, попиваючи та облизуючи страви, мов професійні кулінарні критики. Учасники за столами затамували свій подих. Коли Зевс схвально кивнув у бік желе з гібіскусу, жуків і волоських горіхів, яке хиталося, його авторка, молода комаха на ім’я Маргарет, різко скрикнула від хвилювання й одразу знепритомніла.

Але приз дістався не їй. Переможницею стала, здавалося б, скромна страва маленької й сором’язливої істоти на ім’я Меліса. Вона принесла на бенкет богів дуже маленьку амфору, яка була майже доверху наповнена липким слизом бурштинового кольору.

— Ага, зрозуміло, — сказав Зевс, встромивши туди свій палець зі схвальним кивком експерта. — Соснова смола31.

31 Греки досі додають соснову смолу у вино, називають його реци­ною і пропонують гостям. Ніхто не знає, навіщо зазвичай добрі та гостинні люди це роблять. На смак рецина схожа на те, чим вона і є, тобто певним видом скипидару, яким художники розбавляють свої олійні фарби. Але мені подобається.

Але в маленькій амфорі була не соснова смола, а щось зовсім інше. Щось зовсім нове. Це було щось каламутне, але не липке, воно тягнулось, але не було густим, воно було солодким, але не нудотним, і наповнене ароматом, який змушує всі відчуття шаленіти від задоволення. Меліса назвала це «мед». Гері здавалося, що коли вона взяла ложечку, в її роті почав танцювати і дзижчати аромат наймиліших лугових квітів і гірських трав. Зевс облизав задню частину ложки і застогнав од задоволення. Чоловік і дружина переглянулися й кивнули. Подальші консультації не були потрібні.

— Гм... ем... цього року... планку було піднято досить високо, — сказав Зевс. — Ви всі молодці. Але ми з царицею Герою зробили свій вибір, що... ах... перше місце отримує мед.

Інші істоти, намагаючись приховати своє розчарування, продемонстрували спортивні вирази обличчя, коли вони утворювали велике півколо та спостерігали за тим, як Меліса йшла вперед, аби отримати свій приз — бажання, яке мав виконати сам Цар богів.

Меліса була дуже маленькою і здавалася ще меншою, коли підходила до подіуму переможця. Вона підлетіла (адже вона могла літати, незважаючи на те, що мала надто громіздкий та опуклий в невідповідних місцях вигляд, аби бути спроможною це зробити) настільки близько до обличчя Зевса, наскільки наважилась, і протріскотіла йому такі слова:

— Грізний володарю, я рада, що вам подобається мій делікатес, але мушу вам сказати, що робити його надзвичайно важко. Мені доводиться перелітати від квітки до квітки, щоб зібрати їхній нектар, який міститься глибоко всередині. Лише найменшу його кількість можна висмоктати та перенести за раз. Цілий день, доки Етер дає мені світло, я мушу сьорбати, шукати й повертатися до гнізда, сьорбати, шукати й повертатися до гнізда, часто долаючи величезні відстані. І навіть тоді наприкінці дня я матиму лише найменшу можливу частку нектару, щоб перетворити його — за допомогою мого секретного процесу — на той солодкий мед, який вам так сильно сподобався. Щоб наповнити цю маленьку амфору, яку ви тримаєте в руці, мені знадобилося чотири з половиною тижні, тож ви бачите, що це дуже трудомістка справа. Запах меду такий інтенсивний, такий захоплюючий і такий непереборний, що багато хто приходить, аби пограбувати моє гніздо. Вони роблять це безкарно, тому що я маленька, і все, що я можу зробити, це сердито тріскотіти на них і закликати їх піти. Уявіть собі, цілий тиждень роботи може бути втрачений одним лише змахом лапи ласки чи одним рухом язика ведмежати. Дозвольте мені мати якусь зброю, ваша величносте. Ви дали скорпіону, який не вироб­ляє нічого їстівного, смертельне жало, а змії, яка тільки те й робить, що цілий день гріється на сонці, ви дали отруйний укус. Дайте й мені, великий Зевсе, таку зброю. Смертельну зброю, яка вб’є кожного, хто наважиться красти мій дорогоцінний запас меду.

Зевсові брови темно й стурбовано нахмурились. У небі пролунав гуркіт, і там почали збиратися й клубочитися чорні хмари. Тварини заметушилися, з тривогою спостерігаючи, як тьмяніє світло, а пориви вітру шарпають святкові скатертини та скуйовджують мерехтливі сукні богинь.

Зевс, як і більшість зайнятих і важливих істот, не терпів метушливості чи жалю до себе. Ця дурна літаюча ­істота, розміром із цятку, вимагала від нього смертельне жало, чи не так? Що ж, він зараз їй покаже.

— Жалюгідна комашко! — прогримів він. — Як ти смієш вимагати такий жахливий приз? Таким талантом, як твій, слід ділитися з усіма, а не ревниво накопичувати його. Я не тільки відхиляю твоє прохання...

Меліса увірвала його з пронизливим тріскотінням невдоволення.

— Але ж ви дали слово!

Усі гості голосно вдихнули повітря. Невже вона справді наважилася перервати Зевса й поставити під сумнів його честь?

— Перепрошую, але я думаю, всі знають, що я проголошував... — гаркнув бог із крижаною стриманістю, яка була набагато страшнішою за будь-який спалах гніву, — ...що переможець може попросити будь-яку послугу. Але я не обіцяв, що це прохання буде виконано.