Стивен Фрай – Герої (страница 71)
Цар щодня стояв на скелі, чекаючи на появу корабля. Нарешті він побачив на горизонті знайомі обриси афінського судна. Ніяких сумнівів, це був корабель його сина Тесея, але якого кольору були його вітрила? Корабель був іще так далеко. На тлі ясного неба вітрила видавалися чорними, але, можливо, це був лише їхній силует... ні... на це було марно сподіватися. Чим ближче корабель підпливав до берега, тим ясніше було, що його вітрила чорні, мов смерть. Його хоробрий, нерозумний, щойно знайдений син був мертвий.
Він згадав пророцтво оракула:
Нарешті Егей збагнув, що це означає. Багато років тому він мав поїхати з Дельф до Афін. Замість цього він вирушив до Тройзена, де якимось чином опинився в одному ліжку з Етрою. Він послабив свій опуклий бурдюк. Він зачав Тесея, який подарував йому короткий період радості, але тепер — це була правда, оракули завжди мають рацію — він виявив, що охоплений смертельним горем.
З криком відчаю Егей кинувся в обійми смерті, стрибнувши у море, море, яке відтоді називається на його честь Егейським.
Важко стверджувати напевно, яким царем був Тесей. Пізніші афіняни, які записали більшу частину історії, що дійшла до нас, так сильно шанували свого царя-засновника, що, якщо вірити їм, він був винахідником не лише, як ми вже з’ясували, боротьби та стрибків через бика, а ще й демократії, судової системи та всіх правильних видів уряду також, на додачу до цього він був справжнім взірцем інтелекту, дотепності, проникливості й мудрості — якостей, які афіняни (на превелике презирство з боку їхніх сусідів) вважали унікальними рисами свого характеру та культури. Загальновизнано, що він об’єднав менші регіональні та провінційні одиниці (відомі як деми) Аттики під владою центрального афінського полісу або міста-держави255; ця система слугувала зразком для давньогрецького адміністративного управління аж до наступного історичного періоду.
255 Наприклад, він приєднав Мегару (область, яку не слід плутати з першою дружиною Геракла) і посадив сина Керкіона Гіппотоонта на трон Елевсіна, що розширило територію Афін аж до Коринфа.
Проте немає ніяких сумнівів у тому, що Тесей був звичайною людиною з усіма тими слабкостями, сильними сторонами та суперечностями, якими нас наділяє цей стан. Багато з того, що відбулося в його житті після Мінотавра, було результатом однієї з найвеличніших чоловічих дружб у грецьких міфах — дружби між Тесеєм і Піріфоєм. Як і у випадку з пізнішим бромансом Ахілла й Патрокла, деякі грецькі джерела припускають, що в їхніх стосунках міг бути присутній сексуальний елемент, але якщо він і був, то це ніяк не вплинуло на схильність обох чоловіків до розпусти з жінками.
Піріфой, цар лапітів, був сином Дії та Зевса. Дія була дружиною Іксіона. Здається лицемірним те, що Зевс прив’язав Іксіона до вогняного колеса за його спробу спокусити Геру, а потім взяв і зґвалтував його дружину, але Зевс завжди був Зевсом. У формі жеребця він отримав своє від Дії, яка потім народила Піріфоя, який у зрілому віці заслужив репутацію відмінного воїна і, хоч як це дивно, вершника256.
256 Лапітам приписують винахід вудила для більшого контролю над ротом коня.
Почувши про таку ж відмінну репутацію нового царя Афін і бажаючи перевірити її, Піріфой здійснив набіг на Марафон і забрав звідти табун найціннішої худоби Тесея257. Розлючений Тесей попрямував до Лариси, столиці королівства лапітів, і вистежив Піріфоя, плануючи якщо не вбити його, то принаймні гарно його провчити. Але в ту мить, коли вони зустрілися, то вирішили, що подобаються один одному, тож замість бійки присягнулись у вічній дружбі один одному.
257 Кажуть, що це були нащадки Марафонського бика, який породив їх до того, як Тесей приборкав його і відвіз до Афін для принесення в жертву. Певна річ, Марафонський бик раніше був Критським биком, який породив Мінотавра. Згубному впливу цієї тварини, здається, немає кінця-краю.
Невдовзі цей зв’язок піддався випробуванню, оскільки на трон у Фессалії, який займав Піріфой, з’явились інші претенденти. Кентаври, напівлюди-напівконі, вважали, що вони як нащадки Іксіона мають більше прав на цей трон, аніж Піріфой258. Їм віддали гору Пеліон, але вони сприйняли це як образу і вимагали більшого. Напружена ситуація досягла свого апогею під час весілля Піріфоя та його нареченої Гіпподамії259. Через дипломатичну необхідність Піріфой подбав про те, щоб на весілля запросили кентаврів, але вони, будучи любителями молока, не звикли до вина, яке текло рікою під час бенкету. Його ефект змусив їх поводити себе просто огидно260. Один із них, Еврітіон, намагався зґвалтувати саму наречену Гіпподамію, тоді як решта кентаврів застрибувала на всіх присутніх жінок та юнаків. Піріфой і Тесей, який був почесним гостем на весіллі, разом дали їм відсіч.
258 Вони були дітьми Іксіона та Нефели, богині хмар у формі Гери, яку створив Зевс, аби довести злочестиві наміри Іксіона. Це була та сама Нефела, яка згодом відправила Золотого барана, щоб урятувати Фрікса.
259 Її ім’я означає «приборкувачка коней». Коні скачуть галопом крізь усю історію Піріфоя.
260 Такий самий ефект воно мало на кентаврів, доленосно включно з Нессом, які пили вино в печері Фола під час Четвертого подвигу Геракла.
Досить зворушлива побічна історія цієї інакше похмурої та шаленої битви (іноді її називають кентавромахією або «Битвою кентаврів»261) розповідає про сумний кінець лапіта на ім’я Кеней. Він народився жінкою на ім’я Кеніда. Одного разу її помітив Посейдон, якому сподобалося те, що він побачив, і він узяв її. Цілком задоволений цим досвідом, вдячний бог запропонував Кеніді виконати будь-яке її бажання. Вона не отримала ніякого задоволення від зґвалтування, тож попросила перетворити її на чоловіка, щоб уникнути будь-яких принижень такого роду в майбутньому. Посейдон, якого, можливо, присоромило таке бажання, не тільки виконав його, а ще й подарував їй — тепер йому — невразливу шкіру. Кеней був присутній на весіллі Піріфоя та Гіпподамії й воював із кентаврами пліч-о-пліч із Піріфоєм і Тесеєм. Один із кентаврів, Латрей, висміював його за те, що він колись був жінкою. Кеней поранив Латрея, але сам, через свою невразливість, не постраждав од шаленого залпу контрударів. Інші кентаври, побачивши, що їхні стріли та списи відскакують від невразливої шкіри Кенея, почали засипати його камінням і вбивати його в землю соснами, доки він не помер від задухи в землі.
261 Насправді це була «війна», а не «битва», але битва якось краще звучить англійською. Випадкова рима у «Війні кентаврів» (War of the Centaurs) або «Кентавровій війні» (Centaur War) видається неелегантною.
Незважаючи на втрату Кенея, Піріфой та його лапіти зрештою перемогли. Уцілілі кентаври помчали геть, пригнічені тим, що зазнали поразки. Серед уцілілих кентаврів, які помчали геть, був Несс, якому судилося стати прокляттям Геракла262.
262 Див. історію Геракла.
Після того як у Фессалії настав мир, Піріфой вирішив допомогти своєму другові Тесею обрати дружину. Їхній вибір зупинився на войовничій амазонці Антіопі, сестрі Іпполіти, у якої Геракл під час одного зі своїх подвигів забрав її знаменитий бойовий пояс, а тоді вбив її263. Хоча Антіопу насильно викрали з її дому, зазвичай вважається, що після того, як Тесей зробив її своєю царицею та дружиною в Афінах, вона покохала його. Вона народила йому сина Іпполіта, якого назвали на честь її сестри, великої цариці амазонок.
263 У деяких версіях (зокрема «Сон літньої ночі» Шекспіра) Тесей одружений із самою Іпполітою. У цих розповідях Тесей супроводжує Геракла під час Дев’ятого подвигу, і замість того, щоб убити Іпполіту, Геракл віддає її Тесею.
Амазонки сприйняли це інакше. Шлюб із чоловіком був зрадою всіх тих принципів, за які стояли ці горді, нещадні жінки-воїтельки264. Вони об’єднали сили в тривалій атаці на Афіни, що стала відомою як Аттична війна. Амазонки зазнали поразки в останній битві на Ареопазі, пагорбі Ареса265. Під час цієї битви Антіопу було важко поранено. Друга амазонка на ім’я Молпадія, хоча вона й боролася на протилежному боці, позбавила її агонії швидкою стрілою в шию. Тесей, побачивши це, вбив Молпадію. Її могилу, як і багато інших міфічних місць, відвідав мандрівник Павсаній, чиї спостереження часто створюють приємний міст між міфом, легендою та чимось близьким до історії.
264 Щоб дізнатися більше про спосіб життя амазонок, див. Дев’ятий подвиг Геракла.
265 Розташований трохи нижче від Афінського акрополя, Ареопаг був місцем зборів афінської ради старійшин, а пізніше став місцем суду, де розглядалися тяжкі злочини. Джон Мілтон згадував його у своїй великій полеміці проти цензури під назвою «Ареопагітика».
Аттична війна, як і знищення Гераклом Іпполіти та її загону під час його Дев’ятого подвигу, є частиною більшої амазономахії, ще однієї «махії», ще одного приборкання дикої природи, під час якого греки позиціонували себе як ті, хто позбавляє світ від більш варварських, жахливих і нецивілізованих елементів, які загрожували, подібно до великого рою, їхньому почуттю гармонії та потенційним перевагам упорядкованої цивілізації266.