Стивен Фрай – Герої (страница 73)

З часом навіть доброзичливі другорядні божества будуть витіснені людською расою, що розвивається та набуває впевненості в собі. Німфи, дріади, фавни, сатири та духи гір, струмків, луків та океанів не змогли конкурувати з нашою потребою та жадібністю щодо землі для створення кар’єрів, землеробства та будівництва. Зростання духу раціонального дослідження та наукового розуміння світу якнайдалі відштовхнуло безсмертних від нас. Світ перетворювався на домівку, придатну лише для смертних істот. Сьогодні, звісно, деякі з рідкісних і більш вразливих смертних створінь, які давно ділять із нами цей світ, зіштовхуються з тими самими загрозами на своїх природних територіях, які стали причиною загибелі німф і лісових духів. Втрата середовища існування та вимирання видів траплялися й раніше.

Самим богам також залишалося жити вже недовго. Вогняний дар Прометея, як і боявся Зевс, одного разу дозволить нам обходитись і без олімпійців.

Але ще ні.

Геракл, сам того не підозрюючи, поставив на годиннику зворотний відлік до катастрофічної події в нашій історії. Приведення до влади Тіндарея в Спарті й Атрея в Мікенах, а також збереження життя Пріама після знищення старої Трої274 — все це стало тими дровами для вогнища, які одного дня спалахнуть і влаштують найбільшу пожежу, яку коли-небудь бачив світ.

274 Див. історію Геракла.

Ще ні. Зевс та олімпійці ще не покінчили з нами.

Напади люті Геракла

Нещодавно я прочитав про дивну і сумну справу Кріса Бенуа, зірки World Wrestling Entertainment, який задушив свою дружину та сина. Цей жахливий злочин, що немає пояснення, по-різному приписують або «стероїдному гніву» (психотичний ефект від синтетичного та природного тестостерону, нандролону, анастрозолу та інших гормонів і стероїдів, які приймають реслери275), або наслідкам черепно-мозкових травм, подібних до тих, які зазнають деякі гравці НФЛ, як показано у фільмі Пітера Ландесмана «Оборонець» із Віллом Смітом у головній ролі. Здається, Бенуа спеціалізувався на прийомі під назвою «удар головою у стрибку», який і міг спричинити серйозну травму його мозку.

275 Подейкують, що справа Бенуа призвела до значно суворішого режиму тестування та нульової терпимості до вживання наркотиків у WWE.

Мене відразу вразила подібність між убивством Гераклом Мегари та їхніх дітей і справою Бенуа. Двоє м’язистих чоловіків, які закипають від надлишку тестостерону, переживають мить люті чи омани й проводять решту свого життя, шкодуючи про це. У випадку Бенуа решта його життя виявилася недовгою: він повісився через два дні після вбивств.

Не думаю, що всі міфи мають ґрунтуватися на якійсь історичній правді, але вважаю цікавим те, що коли колективне несвідоме греків уявило й подарувало життя, характер і пригоди міфічному здорованю, вони наділили його жахливою та незрозумілою схильністю вибухати руйнівною психотичною люттю276 — я кажу не лише про жорстоке вбивство його сім’ї, а й про різанину кентаврів у печері Фола та вбивство Іфіта.

276 Можливо, фанати коміксів також захочуть провести паралелі з Брюсом Беннером/Неймовірним Галком.

Певна річ, багато м’язистих чоловіків є ніжними, добрими та милосердними (пригадується Андре Гігант), але я не думаю, що це виходить за межі можливого, те, що греки чули про справжнього силача, який був схильний до жахливих спалахів насильства, що змінювалися періодами болісного каяття.

Післямова

Часові лінії в міфах часто є заплутаними та суперечливими, особливо коли мова заходить про героїв. Згідно з Еврипідом, наприклад, Геракл убиває свою першу дружину Мегару після свого Дванадцятого подвигу, тоді як у більшості версій цього міфу подвиги призначають йому саме як покарання за цей злочин. У Шекспіра та в інших версіях Тесей одружився з Іпполітою, царицею амазонок, але ж вона, без сумніву, була вбита Гераклом під час його Дев’ятого подвигу? Тим часом імена деяких героїв виринають у списках аргонавтів та учасників Калідонського полювання вже після того, як їх було вбито, або ще до того, як вони могли народитися.

Міфи — це не історія. Тож різноманітні версії та сюжетні лінії неминучі. Я намагався, де це було можливо, надати певної всеосяжної форми історіям героїв, про чиї життя та смерті я тут розповідав, але хронологічні невідповідності обов’язково дають про себе знати. «Бібліотека» Аполлодора є основним джерелом усіх грецьких міфів, хоча він часто розходиться з Гесіодом і Гомером. Аполлоній Родоський написав «Аргонавтику», з якої було взято більшість подробиць великої подорожі Ясона в пошуках Золотого руна. Римські письменники Гігін та Овідій прикрашають і переказують ці міфи по-своєму, а мандрівники та географи Павсаній і Страбон — по-своєму.

Проте герої більше, ніж боги, німфи чи інші смертні, продовжують жити у творах трьох великих афінських трагіків Еврипіда, Есхіла й Софокла. Вони прикрашають і видозмінюють міфи, це правда, але як драматургів їх цікавить саме драматична правда та акцент на персонажах у кризі.

«Фіванський цикл» Софокла є джерелом найбільш поширених версій трагічної історії Едипа та його родини. Еврипід відвідує домашнє вогнище Ясона, Тесея та Геракла й зосереджується на жінках у їхньому житті. Есхіл вступає в цю гру пізніше, поза межами цього тому. Я багато чого запозичив у всіх цих трьох великих сучасників і суперників.

Як і під час написання «Міфів», я намагався розповісти історії, не пропонуючи читачам свої пояснення чи тлумачення. Міфи вже дозріли для тлумачення, і я сподіваюся, ви часто ловите себе на тому, що відкладаєте книгу і розмірковуєте про те, що мали на увазі (або думали, що мали на увазі) греки, коли Хрісаор і Пегас вирвалися з відрубаної шиї Медузи, або як вони розрізняли гарпій, птахів із Острова Ареса та стімфалійських птахів. Міфи — це не кросворди чи алегорії з єдиним значенням і відповідями. Доля, необхідність, причина та провина нескінченно перемішані в цих історіях, як і в нашому житті. Вони були такими ж заплутаними для греків, якими є і для нас.

Є ті, кому подобається думати, що багато з цих міфів — перлини, які виникли навколо піщинок фактів. У минулому, навіть у античні часи, міфографи регулярно намагалися відстежити майже всі міфічні історії до якоїсь справжньої, історичної правди. Це іноді називають евгемеризмом або історичною теорією міфології. Це правда, що археологія показала, що Троя та Мікени справді існували. Настінні розписи Бронзової доби та Мінойської епохи, які знайшли на Криті, показують стрибки через бика та будівлю, схожу на лабіринт, що наводить на думку про реальність Лабіринту Мінотавра. Кентаври та амазонки розглядаються як грецьке пояснення прибуття зі сходу коней та їхніх вершників-лучників. Іншим хорошим прикладом евгемеризму є ідея про те, що «Химера», яку переміг Беллерофонт, насправді була піратським кораблем Хеймара з головою лева на носі та змієм на ахтерштевні. Існує багато можливостей для такого роду інтерпретацій, а також для більш метафізичних і психологічних спекуляцій.

Карл Юнг вважав, що міфи є продуктом нашого «колективного несвідомого». Джозеф Кемпбелл висловив це іншим способом і назвав їх «народними снами»277. Онейромантія, тобто тлумачення снів, є безкоштовною, веселою та нешкідливою забавою, але її важко довести в реальному світі. Деякі пояснення «значення» міфів можуть вас переконати, а деякі — ні. Це відкрите поле, на якому кожен може обробляти землю та збирати свій врожай.

277 А сни — «індивідуальні міфи».

Вчених і міфографів цікавить так звана «подвійна детермінація» — схильність поетів, драматургів та інших авторів приписувати причину та дію як внутрішній особистості людини, так і зовнішньому впливу, наприклад, богу чи оракулу. Якщо Афіна «шепоче вам на вухо», то це просто поетичний спосіб сказати, що вам спала на думку розумна ідея, чи з вами справді говорила богиня? Якщо хтось закохується, невже це завжди робота Афродіти чи Ероса? Коли ми п’яні та втрачаємо здоровий глузд, чи справді нами керує Діоніс? Це Геракл страждав од галюцинацій і нападів чи це Гера наслала на нього божевільний туман? Це Аполлон послав чумні стріли в Трою чи просто в місті спалахнула хвороба? Коли оракул каже царю, що його син чи онук вб’є його, можливо, це зовнішнє вираження внутрішнього страху перед батьковбивчим поваленням, від якого постраждало так багато правителів? Автори й зараз кажуть, що муза покинула їх, коли насправді вони мають на увазі те, що страждають од письменницького блоку. Чим далі ми просуваємося шкалою часу грецьких міфів од заснування Олімпу до кінця Троянської війни, і людство починає відбирати центральні ролі у безсмертних, тим важче бути впевненим у цьому. Греки історичної епохи все ще писали, що Арес дає їм мужність, а Аполлон їх надихає, коли було чітко зрозуміло, що вони не мають це на увазі буквально.

Можна розповісти багато історій — наприклад, про страждання та подвиги Геракла — майже без згадок про богів. Коли джерела пишуть, що Аполлон «дав юному герою лук і стріли», хіба це не означає, що Геракл виріс талановитим лучником? Афіні не потрібно було навчати стернових «Арго» Анкея і Тіфія, як керувати такелажем і вітрилами, напевно, достатньо було просто вірити, що вони були досить мудрими й спритними, коли користувалися ними? Їй також не потрібно було являтися й давати Гераклові брязкальце, коли він намагався позбавити Стімфалійські болота тих клятих птахів, — можливо, йому вистачило розуму й самому до цього додуматися?