Стивен Фрай – Герої (страница 70)

Дедал не відповів. Він був зайнятий. Вежа, в якій їх ув’язнили, була наповнена птахами, що звили тут гнізда, їхнім лайном і пір’ям.

— Що ти робиш, тату?

— Передай мені ці недогарки, що залишилися від свічок.

— Щось майструєш?

— Цить! Не турбуй мене.

Він завжди так цитькав, коли працював над чимось важливим. Ікар простягнувся на підлозі в повний зріст і заснув.

Він не мав ніякого уявлення про те, скільки часу минуло, коли його розбудив схвильований батько.

— Вставай, Ікаре, вставай! Надінь це.

— Що це таке?

— Крила, хлопче, крила!

Ікар невпевнено підвівся на ноги й дозволив Дедалу закріпити навколо свого тулуба шкіряні ремінці. Він озирнувсь, аби побачити, що відбувається і що лоскоче його спину та плечі.

— Відійди далі, дай собі більше простору і спробуй їх розкрити.

— Цього разу ти справді це зробив, тату.

Дедал намагався надіти власний комплект крил.

— Припини реготати й допоможи мені.

Тим часом він розповідав Ікару, як ними користуватися.

— Але ж, тату, ти хочеш сказати, що ми маємо вистрибнути у вікно й довіритися тому, що вони втримають нас у повітрі?

— Я все своє життя вивчав птахів. Повітря для них не є порожнім простором, воно таке ж тверде для них, як земля для нас або вода для риби. Воно тримає їх і триматиме нас. Май віру.

Він відрегулював шкіряні ремінці на крилах свого сина так, аби вони сиділи рівно й прямо, і взяв його за плечі.

— А тепер послухай мене, Ікаре. Ми полетимо над морем до Афін, де, я впевнений, Тесей радо зустріне нас. Але будь обережним під час польоту. Якщо будеш летіти надто низько, хвилі намочать твої крила, і вони затягнуть тебе під воду. Якщо ж підлетиш надто близько до сонця, тепло його променів розтопить віск, що скріплює пір’я, ти мене зрозумів?

— Певна річ, — відповів Ікар, підстрибуючи від хвилювання. — Не дуже низько, не дуже високо.

— Отже, тоді я піду першим?

— Не хвилюйся, тату, — вигукнув Ікар, кидаючись до вікна, — я все зрозумів. Еге-гей!

Він вистрибнув і почув позаду голос свого батька.

— Розправ свої крила! Розправ їх! Познайом їх із повітрям.

Він зробив, як йому сказали, й одразу відчув, як потік повітря обійняв крила і підняв його. Він летів! Його крила впіймали вітер, і він знав, що вони утримають його там. Його батько мав рацію, повітря було твердою річчю. Він навчився використовувати руки, щоб змінювати свій курс. Найменший його рух — це все, що було потрібно, щоб керувати польотом. Під ним хвилювалося зморшкувате море, що обіймало берегову лінію Криту, єдиного дому, який він коли-небудь знав. Раптом перед ним з’явився батько, розправивши свої власні крила.

— Стовпи теплого повітря, що підіймаються зі скель знизу, наразі затримують нас, — крикнув він. — Після того, як ми опинимося над відкритим морем, ми зможемо ширяти й ковзати, ширяти й ковзати в повітрі.

— Мов чайки?

— Так, мов чайки. Рушай за мною, Афіни в цьому напрямку. І пам’ятай...

— Я знаю — не надто високо, не надто низько, — засміявсь Ікар.

— І не забувайте про це.

— Овва! — раптом здивовано вигукнув Ікар, коли чайка пролетіла просто перед його носом. Він зібрався і пірнув за батьком.

Далеко внизу Тесей подивився вгору й побачив, як Ікар летить і ширяє, занурюється та петляє.

Ікар опинився трохи віддалік від Дедала, поза зоною чутності, коли помітив далеко внизу афінський корабель із носом у формі дзьоба. «Ха-ха!» — подумав він, — «зараз я здивую їх так, що вони запам’ятають це на все життя. Але спершу трохи наберу висоту».

Він летів усе вище і вище, набираючи висоту для задуманого ним пікірування. Зараз він опинився настільки високо, що ледве міг бачити корабель Тесея внизу, так високо, що... так високо, що йому стало жарко. Він стривожено скрикнув, коли з його крил почало випадати пір’я. Віск танув! Він перевернувся так, щоб його голова дивилася вниз, бажаючи пірнути якомога далі від сонця, але було вже надто пізно. Пір’я кружляло навколо нього, як сніг, і він почав падати. Повітря, тепер холодне й тверде, безжально било його тіло. Він почув крик свого батька. Але нічого не міг вдіяти. Море мчало на нього. Можливо, якщо він складе руки перед собою, то йому вдасться безпечно зануритися під воду, а тоді випірнути на поверхню.

Дедал глянув униз у безсилому розпачі. Він знав, що з такої висоти поверхня моря буде такою ж твердою, як гранітне ложе. Він дививсь, як тіло розбивається об хвилі, й знав, що кістки його сина будуть розбиті на маленькі шматочки, а життя миттю відлетить із нього.

— О Ікаре, Ікаре, мій любий хлопчику. Чому ти не послухався? Чому тобі захотілося полетіти так близько до сонця?

Відтоді такі трагічні голосіння, тільки з іншими іменами, лунали від багатьох поколінь батьків. Така доля безстрашних дітей — підлетіти надто близько до сонця і впасти, хоч скільки б разів їх попереджали про небезпеку. Декому вдасться вижити, але багатьом — ні253.

253 Історія Дедала та Ікара вже давно є улюбленою темою художників. Поєднання геніальності художника Пітера Брейгеля Старшого та поета В. Г. Одена подарувало нам вірш останнього «Музей витончених мистецтв», один із його найкращих творів. Також було створено багато скульптур і картин на цю тему. Моя улюблена інтерпретація цього міфу — рельєф із зображенням падаючого Ікара на стіні біля суду з питань банкрутства в Амстердамі. Рембрандт цілком міг кинути на нього свій погляд під час судових процесів проти нього, і цей рельєф міг нагадати йому про небезпеку великого честолюбства. Наскільки я знаю, він сам ніколи не малював картину Ікара, але це зробили десятки, сотні інших художників і скульпторів.

Дедал пірнув і витяг із води понівечене тіло свого сина, яке він поховав на сусідньому острові, що донині називається Ікарія. Кажуть, куріпка була свідком поховання, під час якого вона махала крилами, переможно співаючи. Пердік насолоджувався трагічною справедливістю, адже син Дедала впав і загинув так само, як Дедал убив його, скинувши з великої висоти. Вбитий горем батько блукав Середземномор’ям, а тоді нарешті знайшов роботу при дворі царя Кокала, правителя Каміка, що на півдні Сицилії.

Гнів Міноса, коли він дізнався, що його пташки буквально полетіли з вежі, був нестерпним. Його доньку втрачено, його репутацію могутнього і непереможного царя сильно понівечено, тож, принижений втечею Дедала, він присягнувся, що помститься йому. Щоб здійснити свою помсту, він відвідав усі закутки грецького світу в пошуках винахідника, взявши з собою спіральну морську мушлю. У кожному королівстві, острові чи провінції, де він зупинявся, Мінос оголошував, що він винагородить золотом кожного, хто зможе успішно провести нитку через складні спіральні камери мушлі. Він вірив, що Дедал був єдиною живою людиною, достатньо розумною, щоб знайти спосіб це зробити.

Після багатьох років пошуків Мінос нарешті прибув до Каміка. Цар Кокал прийняв виклик Міноса і відніс мушлю Дедалу, який швидко розв’язав проблему, прикріпивши один кінець нитки до мурахи, яку він провів через мушлю за допомогою крапель меду. Цар Кокал тріумфально підніс Міносу мушлю з ниткою і зажадав винагороду.

Мінос випростався на весь зріст.

— Тільки Дедал-мистець, Дедал-винахідник, Дедал-зрадник міг це зробити, — заявив він. — Видайте його мені, або я зараз же вирушу на Крит і повернуся сюди з флотом, аби розгромити вас і завоювати ваше королівство.

Можливо, Тесей і переміг Міноса, але він усе ще був правителем великої морської держави.

— Дозвольте мені піти до зали нарад і порадитися з цього приводу, — сказав цар Кокал.

Під цим він мав на увазі «дозвольте мені запитати своїх дочок». Він знав, що його дівчата обожнювали Дедала, який розважав їх, поки вони росли, навчаючи всіляких розумних речей. Він зібрав дівчат і розповів їм про погрози критського правителя.

— Скажи Міносу, — мовила старша донька, — що ти завтра віддаси йому Дедала в кайданах. Але сьогодні ввечері нехай він скупається, їсть, п’є, слухає музику та бенкетує по-королівськи, як і личить такому великому царю.

Кокал, як завжди, послухався своїх дочок і передав йому це повідомлення.

Мінос вклонився перед наданою йому шаною.

Так сталося, що непосидючий і завжди винахідливий Дедал розробив і встановив у палаці систему опалення, що складалася з мережі труб, по яких подавалася гаряча вода з центрального котла, першого такого механізму в усьому світі.

Того вечора Мінос заліз у ванну, але так і не вийшов звідти. Внизу, в гіпокаусті254, сестри нагрівали воду, поки вона не закипіла. Вона вирвалася з труб у ванній кімнаті й ошпарила Міноса, призвівши до його страшної смерті.

254 Антична опалювальна система.

Цар Тесей

Ми залишили Тесея на облавку корабля з його тринадцятьма співвітчизниками, коли вони дивилися на Дедала та Ікара в польоті. Через його нестерпне почуття провини за те, що він покинув Аріадну, і почуття подиву й жаху при вигляді того, як Ікар падає і розбивається на смерть, розум Тесея був повністю зайнятий, поки корабель плив додому, у напрямку Афін.

Він і капітан були такі занурені у свої думки, що навіть коли корабель наблизився до Пірейської гавані, вони обидва не змогли згадали щось дуже важливе. Вони зовсім забули про свою обіцянку спустити чорні вітрила й підняти білі, щоб повідомити Егею, що вони повертаються додому з тріум­фом.