Стивен Фрай – Герої (страница 69)

— Ти намагаєшся говорити, чи не так?

Хрипкий крик, який вирвався з голови бика, безсумнівно, був підтвердженням цьому.

— Бідолаха. Астеріон, так тебе звати? Астеріоне, послухай мене. Я знаю вихід із цього лабіринту. Чому б тобі не піти зі мною? Ми попливемо до Афін. Я подбаю про те, щоб у тебе було своє поле.

Почулося щось схоже на виття, і великі складки на шиї тварини затряслися.

— Ні? Що тоді?

Мінотавр випростався і закричав.

— Тихше. Допоможи мені зрозуміти, — сказав Тесей абсолютно спокійним тоном. — Це ж усе одно краще за бійку? Адже у бійки може бути лише один результат: я тебе вб’ю. А я цього не хочу. Тепер, коли я зустрів тебе, я зрозумів, що ти мені подобаєшся.

Тепер Мінотавр напружився, щоб видати новий звук. Він зібрав усе своє дихання й перетворив його на завивання, яке прозвучало у вухах Тесея чимось схожим на «Збий мене! Збий мене!»

Тоді він все зрозумів.

— «Збий мене?» Ти просиш вбити тебе?

Мінотавр опустив свою велику голову на знак згоди.

— Вбити тебе? Не проси мене про це.

Мінотавр піднявся на дибки.

— Збий мене! Збий мене!

Тесей теж встав на повний зріст.

— Нехай це хоча б буде дуель, — запропонував він. — Це ти вбий мене... Давай, убий мене! — Сказавши це, він поцілив ногою в купу гною. Товсті шматки полетіли в обличчя Мінотавру. — Ну ж бо, не стій!

Істота видала обурений рев, коли шматки її власних фекалій обпекли її очі. Звір затупотів своїми копитами, струснув головою й кинувся на Тесея.

Тесей зробив крок ліворуч, а потім праворуч, спонукаючи Мінотавра йти на нього. Звір збентежено хитав головою то в один, то в інший бік.

— Ага! Ага! Ну ж бо, нападай, — крикнув Тесей, відступаючи до стіни.

Звір прийняв рішення, опустив свої роги й кинувся на нього. Тесей відскочив убік в останню мить, і Мінотавр врізався головою в кам’яну стіну. Його лівий ріг із гучним тріском зламався і тепер вільно звисав біля щоки. Тесей зробив щось схоже на сальто вперед, вирвав ріг, а тоді, перш ніж ошелешена істота встигла зрозуміти, що відбувається, встромив його гострий кінець глибоко між складками на горлі звіра й люто рвонув, перерізавши його трахею.

Фонтан крові вкрив Тесея від маківки до п’ят. Звір тупотів і смикався, наче у дивному танці, поки все більше й більше крові витікало рікою з його шиї. Його копита посковзнулися на мокрому від крові камінні, і він, сіпаючись, упав на землю.

Тесей став біля нього на коліна й тихо сказав йому на вухо:

— Я відправляю тебе на вічний спокій із усією швидкістю та повагою, Астеріоне. Світ знатиме, що ти загинув хороб­рою та шляхетною смертю.

Перерізання шиї істоти, мабуть, послабило її напружені голосові зв’язки, які ще кілька хвилин тому не давали їй говорити. Тепер, незважаючи на те, що з відкритої рани в його горлі пінилася кров, Мінотавру вдалося заговорити. Тесей почув слова «Дякую тобі» так чітко, як від будь-якого оратора на акрополі, перш ніж душа істоти назавжди покинула своє жахливе тіло.

— Прощай, Людино-бику, — видихнув Тесей. — Прощавай, Астеріоне, сину Пасіфаї, сину Бика з моря, Критського бика, Марафонського бика. Прощай, брате красуні Аріадни. Прощай, прощай.

Залишити й утекти

Тесей рушив за ниткою, щоб знайти вихід із лабіринту. Коли він вийшов крізь двері, вбудовані у великі ворота, то побачив навпроти себе капітана варти, який спав у кріслі. Він підкрався, щоб зламати шию чоловіка і забрати його ключі, але виявив, що той уже деякий час був мертвим і що з великого залізного кільця на його поясі вже було знято всі ключі. Прямуючи до підземелля, де були ув’язнені його друзі-афіняни, він побачив Аріадну, що стояла біля камери. Її очі сяяли, коли вона помахала ключами перед обличчям Тесея.

— Я знала, що ти впораєшся, — сказала вона.

Тесей обійняв її. Але вона відсахнулася від нього.

— Ти весь у крові!

— Я змию її, щойно ми виберемося звідси.

— Це було жахливо?

— Я влаштував йому швидку смерть. Ти вбила капітана варти?

— Та свиня це заслужила, — мовила Аріадна. — За те, що він намагався зробити зі мною, коли я була маленькою. А тепер давай звільнимо твоїх друзів.

Вони разом із екіпажем корабля та щасливими тринадцятьма афінянами тихо вислизнули з палацу через бічні ворота й попрямували до гавані, де вони пробили днища критських кораблів, що стояли там на якорі, перш ніж сісти на власне судно та попливти геть.

День уже прийшов на заміну ранку, коли вони вислизнули у відкрите море. Шестеро юнаків і семеро дівчат, Тесей та екіпаж додали до вітрил силу весел, і незабаром Крит зник із поля зору. Незважаючи на те, що вони затопили весь критський флот у гавані Іракліона, все ще існував ризик появи військового корабля, що займався патрулюванням цих вод, тому вони не зупинялися, поки не досягли острова Наксос, де кинули якір і вирушили на берег, щоб провести там ніч.

Тесей, тепер очищений від застиглої крові Мінотавра, нарешті ліг із Аріадною. Вони тричі кохалися при місячному сяйві, перш ніж заснути в обіймах одне одного.

І поки Тесей спав, йому наснився найжахливіший сон. Він почався криком, що лунав у його вухах.

— Залиш! Залиш цей острів просто зараз. Ідіть! Забирай своїх афінян, але залиш Аріадну, яку було мені обіцяно. Ідіть, або ви всі помрете. Ви всі помрете.

Тесей намагався чинити опір, але з туману снів виникла фігура, вона наближалася. До нього підійшов юнак із виноградним листям у волоссі. Він був водночас красивим і жахливим на вигляд.

— Три варіанти. Залишайся тут із Аріадною, і тоді ти помреш. Візьми Аріадну з собою, і тоді ти помреш разом із усіма своїми товаришами. Залиш острів разом зі своїми людьми, і тоді ви всі будете жити. Мої кораблі йдуть. Ніщо не зможе їх зупинити. Іди, іди, іди!

Тесей знав, що цей юнак був богом Діонісом. Він сів, спітнілий і задиханий. Аріадна мирно спала біля нього.

Залишивши її, він пішов на пляж, аби подумати. Капітан також не міг заснути і приєднався до нього. Деякий час вони мовчки ходили по піску.

— Мені наснився сон, — нарешті сказав Тесей. — Просто сон, але він мене турбує.

— Бог Діоніс?

Тесей витріщився на капітана.

— Тільки не кажіть мені, що вам він теж наснився?

Вони мовчки розбудили інших.

— У нас немає вибору, — знову і знову повторював Тесеєві капітан. — Ми мусимо залишити її.

Коли вони вже були далеко в морі, Тесей озирнувсь, і йому здалося, що він бачить самотню фігуру Аріадни, яка стоїть на березі в місячному світлі. Тим часом вони вже могли бачити, як із іншого боку до острова наближається флот Діоніса. Тесей оплакував втрату дівчини, у яку він закохавсь, але він знав, що безпека молодих людей, які були під його опікою, важливіша за все інше. Йому довелося пожертвувати власним щастям. Йому довелося пожертвувати нею.

Принаймні таким є афінське пояснення залишення Аріадни на Наксосі. Інші версії стверджують, що Тесей залишив її на острові, тому що вона більше не була йому потрібна. Вона виконала своє завдання, тож її можна було позбутися. Згідно з деякими критськими переказами, Діоніс прибув на Наксос із великим флотом, одружився з Аріадною (піднявши її весільну діадему до небес у вигляді сузір’я Північна Корона), вона народила від нього щонайменше дванадцять дітей, а після смерті він винагородив її, врятувавши з царства Аїда разом зі своєю рідною матір’ю Семелою, і всі вони жили довго та щасливо на Олімпі.

Нам важко любити Тесея, який зміг настільки холоднокровно покинути дівчину, що відіграла таку важливу роль у його порятунку та порятунку його супутників, і, безсумнівно, саме тому афінська версія цього міфу наголошує на важкому виборі, який стояв перед ним, і навіть заходить настільки далеко, припускаючи, що Аріадна вже була якимось чином заручена з Діонісом, коли вона вперше зустріла Тесея, таким чином перекладаючи всю провину на неї. Афіняни не любили слухати історії, які виставляли б їхнього улюбленого героя в поганому світлі.

Дорогою до Афін капітан корабля трусонув за плечі похмурого і замисленого Тесея.

— Дивіться, пане, дивіться!

Тесей побачив, що весь екіпаж корабля дивиться на сонце.

— Що там? — запитав він, примружуючись у напрямку їхніх поглядів. — На що я маю дивитися?

А тоді він це побачив. Двох людей, які летіли високо в небі. Старший і молодший чоловіки. У них були широкі білі крила. Молодший чоловік злетів угору, а потім полетів униз. Навіть із такої відстані було видно, що він насолоджувався цим.

Батько і син

Міноса розбудили і повідомили йому жахливу новину. Слуги подивилися вниз крізь високі ґрати й побачили вбитого Мінотавра в його палатах. Капітан його варти також мертвий. Афіняни втекли, а великий мінойський флот був понівечений. Більше того, їм не вдалося знайти принцесу Аріадну. Можливо, вона потрапила в полон, можливо...

Мінос знав, кого звинуватити у цій катастрофі. Якщо Мінотавр був мертвий, а його вбивця втік, це могло означати лише те, що Дедал якимось чином видав таємницю лабіринту. Мінос наказав ув’язнити винахідника та його сина Ікара у його кімнаті у вежі нагорі палацу, а зовні поставити цілодобову охорону. Там вони мали чекати свого смертного вироку.

Ікар стояв біля вікон їхньої в’язниці й дивився на море.

— Гадаю, якщо ми стрибнемо досить далеко, то зможемо перелетіти скелі й приземлитися у воду? — запропонував він.