Стивен Фрай – Герої (страница 67)

Невеликий загін глузливих критян супроводжував їх від доків Іракліона до підземелля палацу, де вони мали провести ніч. За процесією бігла юрба дітей, які кидали в них каміння та образи, поки вони наближалися до великих воріт Кносса252.

252 Грецький поет Вакхілід розповідає в одному зі своїх віршів, своїх «дифірамбів», що, коли корабель прибув на Крит, Мінос намагався затягнути в ліжко одну з афінських дівчат Ерібею, а Тесей її захистив. Мінос стверджував, що він як син Зевса (у цій версії міфу він є Міносом Першим, нащадком Європи та Зевса) має на це повне право. На що Тесей відповів, що він є сином Посейдона. Мінос вирішив перевірити його, кинувши золотий перстень у море та наказавши Тесею принести його назад. Тесей пірнув і зустрів там дельфіна, який доправив його до палацу Посейдона, де нереїди повернули йому перстень і подарували всілякі коштовності. Потім він вийшов із моря й віддав перстень та інші морські скарби здивованому Міносу. Все це звучить чарівно, але здається дивним, що потім Мінос ув’язнив Тесея разом із іншими, наче нічого й не сталося. Він точно мав побоюватися, що Тесей може стати першим афінянином, який виявиться рівним звірові та самому лабіринту.

— Людина-бик вже чекає!

— Він перемеле ваші кості!

— Ви всі обмочитеся! Ви завжди це робите!

— Він любить смак афінян...

— Він спершу вас трахне, а потім з’їсть!

Один із юнаків почав скиглити.

— Тихше, — сказав Тесей. — Вони хочуть бачити ваш страх. Не давайте їм цього задоволення. Нумо краще співати...

Голосом, більш вражаючим своєю силою, аніж своєю музичністю, Тесей почав співати. Це був старий гімн Аттики — пісня, яка розповідала історію про Кекропа та царів-засновників Афін. Про те, як Афіна Паллада подарувала людям оливкові дерева і змагалася з Посейдоном за те, хто має бути охоронцем міста.

Повільно, проте зі зростаючою впевненістю до нього приєдналися інші тринадцять голосів. Діти, які з них глузували, не знали, як на це відповісти, і розчаровано відстали від процесії. Вартовий гаркнув на них, щоб вони замовк­ли, але вони заспівали ще голосніше та енергійніше. Брама відчинилась, і їхні хоробрі голоси почали відлунювати від мурів міста.

Вони увійшли до палацу, тупаючи ногами в такт своєму співу. Їх зупинили біля сходів, що вели вниз до підземель, але вони все одно співали. Сходи були захищені зачиненими залізними воротами. Коли головний охоронець дістав великий ключ і вставив його в замок, в галереї над ними відчинилися двері, і Тесей звів свій погляд. У дверях з’явилася дівчина, можливо, її привабили незвичні звуки співу. Вона подивилася вниз, просто в його очі. У ту ж мить Тесей відчув, як усе його тіло пронизало жаром. Дівчина швидко зачинила двері.

Раптом Тесей виявив, що він більше не може співати. Перебуваючи в цьому заціпенінні, він дозволив відвести себе разом із іншими афінянами, включно з екіпажем корабля, до великої круглої камери, що була під палацом. У світлі смолоскипів у кронштейнах, встановлених навколо стіни, він побачив довгий стіл, заставлений тарелями з найрізноманітнішою та найпривабливішою їжею. Деякі афіняни закричали від неочікуваного захвату й почали бенкетувати, але Тесей не відчував схожого задоволення. Він зрозумів, що Мінотавр, певна річ, віддасть перевагу відгодованому м’ясу.

Капітан варти вдарив списом об землю.

— Зупиніться. Дівчата — ліворуч, хлопці — праворуч. Його величність огляне вас.

Двері камери відчинились, і всередину ввійшов царський почет. Цар Мінос зайшов, тримаючи за руку молоду дівчину, очі якої дивилися вниз. Коли вона підвела свій погляд, Тесей побачив, що це була та сама дівчина, яку він щойно бачив у дверях. Їхні погляди знову зустрілися.

— Я перевірю юнаків, Аріадно, — сказав їй Мінос. — Чому б вам із матір’ю не оглянути дівчат?

Цариця Пасіфая вийшла з тіні й узяла свою доньку під руку. Отже, це була та сама жінка, яка спаровувалася з биком і народила Мінотавра. Вона здавалася звичайною та розчаровуюче домашньою в очах Тесея, які не бачили нікого, окрім її прекрасної доньки. Аріадна! Яке чудове ім’я.

Тесей став у ряд разом із іншими шістьма юнаками. Дівчата стояли навпроти, тож Тесей міг бачити лише спину Аріадни, коли вона йшла зі своєю матір’ю, по черзі оцінюючи афінських дівчат.

— Що ж, вони схожі на незайманих, — почув він скептичний тон Пасіфаї, — але як можна знати напевно?

Аріадна нічого не відповіла. А Тесей хотів би дізнатись, як звучить її голос.

Тим часом Мінос по черзі оглядав молодих чоловіків від маківки до п’ят своїм критичним поглядом. Коли він підійшов до Тесея, то штовхнув його своїм скіпетром зі слонової кістки. Тесей стримував шалене бажання вдарити його прямо в це зарозуміле, усміхнене обличчя.

— Руде волосся, га? — сказав Мінос. — Ще й мускулистий. Астеріону це сподобається. Дуже добре. Тож ось як це працює, — він підвищив свій голос і звернувся до обох груп. — Протягом наступних двох тижнів вас будуть забезпечувати всією необхідною їжею та напоями. Завтра буде відібрано одного хлопця, якого відведуть у лабіринт. Наступного дня це буде дівчина. На наступний день після неї піде ще один юнак, і так далі, поки не завершаться два тижні, й не буде забрано останнього з вас. Потім екіпаж корабля випустять з-під варти, і вони зможуть безпечно повернутися до Афін із новиною, що данину було сплачено, і ваше королівство буде в безпеці ще цілий рік. Зрозуміло?

Тиша. Тесей подивився на Аріадну, яка, здавалося, розглядала кам’яні плити на підлозі камери.

— Ані ниття, ані ридань, я захоплююся цим, — сказав Мінос. — Тримайте ваші голови високо та зустрічайте свою долю з гордістю, тоді ви безперечно отримаєте винагороду в загробному житті. Це все. Ходімо, Пасіфає, Аріадно.

В останню мить Аріадна підвела свій погляд на Тесея, і його очі знову на коротку мить зустрілися з її очима. Це була найкоротша мить, яка зуміла вмістити ціле життя радості, кохання та вибухового блаженства.

Двері з гуркотом зачинились, і молоді люди повернули до Тесея свої очікувальні обличчя. Вони прийшли в захват, побачивши, що він усміхається.

— То у вас є план? — запитали вони його.

Тесей вирвався зі свого трансу.

— План? Що ж, отже... план...

Він озирнувся навколо себе. Щось має спасти йому на думку, правда ж? Після тих почуттів, які охопили його, коли він подививсь у вічі Аріадни, було неможливо повірити у те, що його життя та життя його супутників незабаром обір­вуться. Невже це Ерос попрацював зі своїм луком? Невже хвилювання, що змусило його серце шалено калатати, також відгукнулось і в її серці? Все це не могло виявитися випадковістю. Це має щось означати.

— Лягайте спати. До ранку в мене буде план.

— Але що це буде за план?

— Спіть. Просто спіть. Тоді все буде зрозуміло.

Багатство смачної їжі та міцного вина втомило їх, тож незабаром Тесей залишився єдиним, хто не спав і навіть не лягав.

Запала тиша, і Тесей виявив, що сповзає на підлогу й теж починає дрімати, але він так і не встиг міцно заснути, а тоді його змусив швидко прокинутися якийсь звук. Хтось ішов коридором. Він випростався й рушив до дверей.

Два голоси, які щось бурмотіли, посилилися. Він зміг розрізнити голос старшого чоловіка, який здавався чимось засмученим або стурбованим, і тихіше муркотіння жіночого голосу.

Клямка дверей камери повернулась, і крізь ґрати, на свою невимовну радість, він побачив обличчя Аріадни. Вона відчинила двері й увійшла, за нею рухався старий чоловік, який нервово зачинив за собою двері. Тесей підійшов до неї.

— Чому ти тут?

Вона пильно зазирнула йому в вічі.

— Ти ще питаєш?

Це здавалося таким природним — взяти її обличчя в свої долоні та обсипати поцілунками.

На його поцілунки відповіли.

— Аріадно! — видихнув він.

— А як тебе звати? — запитала вона.

— Тесей.

— Тесей? — її очі округлилися від подиву. — Син Егея?

— Той самий.

— Звісно... — вона впала в його обійми.

Старий чоловік нетерпляче поплескав її по плечу.

— Аріадно! — прошепотів він. — Охорона може прийти будь-якої миті.

Вона зупинилася.

— Ви, певна річ, маєте рацію, ми мусимо поспішати. Ходімо зі мною, Тесею. Ми разом покинемо острів.

Тесей зупинився.

— Я не піду без своїх супутників, — сказав він.

— Але ж...

— Я прийшов не для того, щоб кудись тікати, а щоб убити Мінотавра й звільнити мій народ від тягаря, який на нього поклали.

Вона знову пильно подивилася йому в вічі.

— Гаразд, — мовила вона нарешті. — Ми думали, що ти можеш це сказати. — Вона вказала на старого чоловіка, що стояв біля неї. — Це Дедал. Він побудував лабіринт, де живе та істота.

Старий кивнув на Тесея.

— Потрапивши в нескінченний лабіринт коридорів, ви ніколи не знайдете виходу звідти, — сказав він.

— Хіба немає якогось ключа? — запитав Тесей. — Я чув, що якщо спершу повернути праворуч, тоді ліворуч або використати ще якусь подібну послідовність, то завжди можна пройти лабіринт.

— Тут немає такого простого рішення, — роздратовано сказав Дедал. — Є лише один спосіб. Аріадно, розкажи йому.

— Коридори, які ведуть звідси через лабіринт, темні, — сказала вона. — Вони неминуче приведуть тебе до центру. Але щоб вибратися на волю, тобі знадобиться цей клубок ниток. У тому місці, де охоронець залишить тебе самого, прикріпи кінець нитки до одвірка і розмотуй його, коли підеш далі. Таким чином ти завжди зможеш знайти шлях назад.