Стивен Фрай – Герої (страница 66)

Хоч як дивно, але цей порочний план спрацював. Пасіфая закричала від шаленої радості, коли бик увійшов у неї. Ніколи ще вона не знала такого тілесного екстазу. Так, смійся, кепкуй і глумливо пирхай скільки завгодно, але ось що сталося далі, Тесею.

Усе ще будучи незадоволеним тим, що Мінос недостатньо вистраждав за свою неповагу, Посейдон звів бика з розуму. Його неприборканий терор на острові змусив Еврістея вибрати цього бика як сьоме завдання, яке він поставив перед Гераклом, що прибув на Крит, підкорив його та відвіз до Мікен. Певна річ, це був той самий бик, який утік із Мікен, перетнув материкову Грецію й знищував Марафонську рівнину, поки ти, мій чудовий хлопчику, не приборкав його й не привів до Афін, аби нарешті принести його в жертву. Оце так бик, чи не так?

Але його історія та його прокляття не закінчилися, бо те, що сталося на Криті потім, було ще більш жахливим. З часом Пасіфая, всередині якої було насіння цього бика, народила. Те, що з’явилося на світ із неї, було — як можна було очікувати, і це було цілком заслужено — жахливою аберацією, наполовину людиною і наполовину биком. Мінос відчував огиду, але ані в нього, ані в Пасіфаї не вистачило ні серця, ні духу вбити цю гидоту. Замість цього Мінос доручив Дедалу спорудити будівлю, в якій ця істота, яку вони назвали Астеріоном на честь батька Міноса, але яку весь світ іменує Мінотавром, могла б безпечно жити і з якої вона ніколи не зможе втекти.

Будівля, спроектована Дедалом, яку він назвав Лабіринтом, була прибудовою до його величного кносського палацу, але настільки заплутаною і складною була її схожа на лабіринт конструкція з проходів, глухих стін, фальшивих дверей, тупиків і, на перший погляд, однакових коридорів, галерей та альковів, що людина могла б блукати його інтер’єром ціле життя. Кожен може увійти, але ніхто й ніколи не зможе знайти звідти вихід. Насправді хитрість лабіринту полягала в тому, що його конструкція неминуче приводила до центральної камери, яка лежала у самому його серці. Це була кам’яна кімната, де Астеріон Мінотавр проживав своє жалюгідне, жахливе життя. Високо над нею були розташовані ґрати, які пропускають трохи сонячного світла та дозволяють кидати йому їжу. Коли він виріс із немовляти-теляти в чоловіка-бика (варто зазначити, що його нижня половина була людською, а верхня — бичачою, укомплектованою повним набором рогів), стало зрозуміло, що його улюбленою їжею є м’ясо. І він надає перевагу людському м’ясу. За нормального перебігу подій на Криті засуджують до смерті певну кількість злодіїв, бандитів і вбивць, і їхні туші певною мірою задовольняють Мінотавра, але щороку він також отримує особливе частування. І тут, Тесею, твій батько з’являється в цій історії — на свій вічний сором і ганьбу.

Старший син Міноса й Пасіфаї Андрогей приїхав до мене в гості, як я вже казав тобі, і зупинився тут, у цьому палаці в Афінах. Це сталося приблизно в той самий час, коли бик, який був батьком Мінотавра, втік із Мікен і почав тероризувати Марафон. Андрогей був занадто марнославним і хвалькуватим юнаком, який постійно говорив про те, що критяни кращі за афінян у бігу, боротьбі тощо. Одного вечора я зірвавсь і сказав йому: «Що ж, якщо ти такий до біса хороб­рий і спортивний, чому б тобі не довести це, позбавивши Марафон цього клятого бика?»

Він був достатньо сміливим чи достатньо дурним, аби погодитись, і, звісно, він загинув. Кажуть, бик проштрикнув його своїми рогами, вирвав його нутрощі, а потім перекинув через рівнину — тіло пролетіло, мабуть, цілу стадію. Міносу доповіли, і я запевняю тебе, це було помилково, що я навмисно послав Андрогея на смерть, тому що мене роздратувало те, як легко він переміг наших місцевих афінських атлетів під час ігор, але це нісенітниці. Мене спровокували саме хвастощі хлопця.

Що ж, у своєму горі та гніві Мінос зібрав флот і взяв ув облогу Афіни. Ми були абсолютно неготові. Оракул сказав нам, що ми помремо від голоду та чуми, якщо не поступимось і не погодимося на його умови миру.

І ось ми нарешті дійшли до суті. До умов Міноса.

Він сказав, що великодушно відмовиться від спалення Афін ущент, якщо ми погодимося щороку відправляти сім дівчат і сім юнаків кораблем на Крит, щоб їх... немає гарного способу сказати це... щоб їх згодували Мінотавру. В обмін на цю данину Афіни зберігають свою незалежність і свободу від нападу.

Так, я згоден, це велика ганьба, і, безперечно, ти маєш рацію, це великий сором для нас усіх — але що ще ми можемо зробити?

На Крит

— Я скажу вам, що ми можемо зробити, — мовив Тесей, сердито підводячись зі свого дивана. — Ми можемо перестати діяти як перелякані козли і вчинити як справжні афіняни250!

250 Це було особливо різке зауваження, оскільки ім’я Егей означає «цапоподібний».

— Ти зараз гарно говориш, але тебе не було тут, коли флот Міноса стояв у Пірейській гавані...

Проте Тесея не цікавило минуле, лише майбутнє. Це одна з тих відмітних рис героїв, яка робить їх привабливими та непривабливими водночас.

— Як було обрано цих чотирнадцять жертовних ягнят?

— Можу з гордістю сказати, — мовив Егей, зібравши в кулак усю свою гідність і царську владу, — що вони, будучи справжніми афінянами, є добровольцями. Щороку сотні охочих молодих людей добровільно пропонують себе на цю роль. Ми проводимо жеребкування, щоб вибрати фінальну сімку в кожній групі.

— Одним із семи юнаків цього року буду я, — сказав Тесей. — А інших тринадцять ми оберемо не жеребом, а шляхом проведення ігор. Я хочу, щоб тільки найбільш підготовлені, спритні, хитрі та розумні супроводжували мене на Крит і допомогли покласти край цій нісенітниці...

— Але Тесею, мій хлопчику, гарно подумай! — вигукнув Егей. — Умови договору передбачають, що чотирнадцять афінян мусять прибути на Крит без зброї. Які у вас будуть шанси, якщо ви будете під охороною з часу виходу на сушу? Яка різниця, наскільки ви всі будете швидкі, сильні чи розумні? Навіщо тобі викидати своє життя? Ця система працювала останні п’ять років. Вона не... ідеальна, і я чесно визнаю, що це не робить нам честі, але поразка є поразка і...

Тесей більше не чув жодного його слова. Він вийшов із кімнати й одразу ж узявся за підготовку ігор і розробку випробувань, які допоможуть відібрати вершки афінської молоді для подорожі на Крит.

Егей зітхнув. Він дуже любив свого сина, але почав замислюватися на тим, чи не помилився він багато років тому, дозволивши Піттею переконати себе послабити свій опук­лий бурдюк із вином... можливо, це те, що мав на увазі оракул, коли казав йому, що все закінчиться горем.

Погожого весняного ранку, шостого дня місяця муніхіона251, Егей нервово підстрибував на своєму троні, який принесли на ношах до стіни Пірейської гавані. Там готували до плавання невеликий корабель, достатній для екіпажу з п’яти осіб і чотирнадцяти пасажирів. Цар під розвіяним навісом віддавав команди для завантаження додаткового вантажу.

251 Весняний місяць.

— Немає нічого поганого в тому, щоб піднести Міносу дари, — сказав він Тесею. — Можливо, його серце вже не таке жорстке. Якщо він знатиме, що мій рідний син... мій рідний син...

Тесей поклав руку на плече свого батька.

— Не засмучуйтеся. Боги люблять сміливість. Ми всі повернемося додому, ви й оком не встигнете кліпнути.

Він розвернувся й застрибнув на планшир корабля, аби звернутися до тих, хто зібрався на причалі, щоб проводити їх у дорогу. Родини тринадцяти молодих людей, яких Тесей особисто відібрав із усіх тих, хто запропонував себе на роль добровольців, стояли попереду; їх можна було легко впізнати за їхніми блідими, змученими обличчями та чорними жалóбними плащами, які вони вдягнули цього дня.

— Афіняни! — вигукнув Тесей. — Будьте в доброму гуморі. Ми, молоді люди Афін, вирушаємо з легкими серцями й повернемося, щоб порадувати ваші.

Тринадцять юнаків і дівчат, що стояли позаду нього, всі одягнені, як і Тесей, у жертовне біле й обвішані квітами, підвели руки на знак салюту й радісно закричали. Стурбовані та вражені родини на набережній робили все можливе, щоб відповісти їм бадьорими голосами.

— Підніміть вітрила і вйо на Крит!

Поки з рей розгортали чорну вітрильну тканину, Егей хутко підійшов до свого сина.

— Тепер послухай мене, — сказав він. — Я дав вказівки капітану. Я буду щодня стояти на вершині нашого акрополя і чекати твого повернення. Якщо корабель буде повертатися порожнім, якщо станеться лихо, якщо ви зазнаєте невдачі...

— ...такого не буде...

— ...тоді він підніме чорні вітрила, але якщо боги вирішать вас пощадити, і корабель буде повертатися з тріумфом...

— ...у чому я впевнений...

— ...то він має підняти білі вітрила. Щоб я відразу це знав. Ти мене почув?

Серйозність поведінки царя потішила Тесея.

— Не турбуйтеся, батьку. Дорогою додому у нас будуть білі вітрила. А тепер візьміть цю оливкову гілку, щоб помахати нею, і спробуйте мати бадьорий вигляд. Ми готові відпливати.

— Нехай боги благословлять тебе і завжди приглядають за тобою, Тесею, сину мій.

Було піднесено молитви Посейдону, пелюстки квітів і зерна кукурудзи кинуто у воду, і корабель відчалив.

Підземелля Кносса

Егей мав рацію, коли припускав, що в ту мить, коли афінські добровольці висадяться на Криті, вони всі будуть одразу взяті в полон. Дорогою туди Тесей намагався уявити різні способи, якими вони могли б подолати будь-яку охорону, встановлену над ними, і влаштувати з ними бій, але жодна дієва хитрість так і не спала йому на думку. Агресивний мінойський флот зустрів їхній корабель у відкритому морі й почав супроводжувати його у гавань іще до того, як вони встигли побачити острів.