Стивен Фрай – Герої (страница 65)

Ворог планував раптовий напад на Афіни двома групами, кожну з яких очолювали двадцять п’ять братів. Але Тесей мав шпигунів у їхньому таборі. Дізнавшись про їхні плани від герольда на ім’я Лей, він по черзі влаштував засідки на кожну армію й убив усіх Паллантидів до останнього.

Тесей відчув, що тепер у нього є час насолодитися миром і процвітанням, які нарешті прийшли в Афіни. Проте він помітив, що городяни не мають щасливого вигляду, а ходять містом із похмурими й опущеними поглядами. Він усе ще був популярним серед афінян, він це знав. Але він не міг пояснити те, що бачив ув очах людей. Він пішов до Егея.

— Я нічого не розумію, батьку. Паллантиди більше не становлять загрози. Та відьма Медея більше не має свого злого впливу на вас та на місто... Торгівля процвітає. Але в очах кожного містянина є цей погляд. Погляд страху... єдине слово, що спадає мені на думку... це жах.

Егей кивнув.

— Так. Жах — правильне слово.

— Але чому?

— Розумієш, це данина. Знову настав час для данини.

— Данина?

— Тобі ніхто не сказав про це? Що ж, ти був трохи зайнятий, відколи прибув сюди, чи не так? Ти мав розібратися з тими п’ятдесятьма моїми племінниками... і з Марафонським биком, звісно. Що ж, це, власне, стосується того клятого бика... О, милосердні боги.

— Що з ним, батьку? Він вже мертвий рік чи навіть більше.

— Для цього ми маємо повернутися на декілька років назад. Цар Мінос послав свого сина погостювати у мене. Він мав узяти участь у деяких іграх і трохи перейняти звичаї афінського міста, розумієш. Наші манери і стиль. Критяни, вони ж... Ну, ти знаєш, які критяни.

Тесей не знав, які критяни, але він знав, що решта Греції ставилася до них у рівній мірі з благоговінням, страхом і презирством.

— Тож він прибув до нас. Андрогей, так його звали. Дурний хлопець, як я думав, не дуже цікавий, зате він дуже любив похвалитися своїми якостями борця та спортсмена. Мені не слід було його заохочувати. Це було неправильно з мого боку...

— Що сталося?

— Він загинув, будучи моїм гостем. Його батько Мінос... ем... не сприйняв це добре. Він приплив сюди зі своїм флотом, який перевершував наш флот. Із тих клятих кораблів вискочило численне військо, і незабаром він тримав нас за горло, як і хотів.

— Але ж він не захопив Афіни?

— Сказав, що воно того не вартує. «Жоден критянин не захоче жити в такому місці», — сказав він. Зухвало. Він погрожував спалити все місто вщент, якщо не...

— Якщо що?

— Ось ми й дійшли до головного. Щороку ми мусимо відправляти на кораблі на Крит сім дівчат і сім юнаків, щоб нагодувати їх... їх... — Тут в Егея пересохло горло, і він став безпорадно жестикулювати.

— Що нагодувати? Їхню армію? Їхні сексуальні бажання? Їхню цікавість? Що?

— Мабуть, тепер мені доведеться розповісти тобі історію в історії. Що ти знаєш про Дедала?

— Ніколи не чув про це...

— Дедал — це не це, це він.

— Тоді ніколи не чув про нього.

— Справді? А ти чув про Астеріона та Пасіфаю чи про Бика з моря?

— Тату, ви розмовляєте загадками.

Егей зітхнув.

— Краще я відправлю слуг по вино. Ти мусиш знати ці історії.

Бик із моря

Крит у багатьох відношеннях (сказав Егей Тесею, щойно слуги принесли вино, і вони зручно вмостилися на диванах) є благословенним місцем. Фрукти й овочі, які там вирощують, — більші, соковитіші та смачніші, ніж в інших краях. Риба, яку вони ловлять біля свого узбережжя, — найкраща в усьому Середземномор’ї. Критяни — гордий народ, лютий народ. Протягом багатьох років цар Мінос у своєму палаці в Кноссі правив ними суворо, але справедливо. Вони процвітали при ньому. Але в серці Кносса ховається темна таємниця.

Багато років Міносу щастило мати при дворі найталановитішого винахідника, найвправнішого ремісника за межами олімпійських кузень Гефеста. Його звуть Дедал, і він здатний виготовляти рухомі предмети з металу, бронзи, дерева, слонової кістки та коштовного каміння. Він оволодів мистец­твом щільного скручування сталевих листів у потужні пружини, які керують колесами та ланцюгами, і вміє створювати складні й дивовижні механізми, які з великою точністю й чіткістю відміряють хід годин або контролюють рівень водотоків. Немає нічого, що цей хитрий чоловік не зміг би винайти у своїй майстерні. Там є рухомі статуї, чоловіки та жінки, оживлені його майстерністю, скриньки, які грають музику, і пристрої, які можуть розбудити його вранці. Навіть якщо лише половина історій про те, чого вдалося досягнути Дедалу, є правдою, можна бути впевненим, що цією землею ще ніколи не ходив хитріший і розумніший винахідник, архітектор і ремісник.

Подейкують, він походить від Кекропа, першого царя Аттики та предка всіх афінян; Кекропа, який вирішив на користь Афіни, коли вона та Посейдон змагалися за конт­роль над новим містом, яке він будував. Ось чому ми називаємо місто Афінами і купаємося в мудрості й теплі заступництва великої богині. Я згадую це лише тому, що, хоча він працює на Міноса, нашого ворога, я думаю про Дедала як про афінянина, як про одного з нас. Зрештою, мені б не хотілося думати, що критянин може бути таким розумним. Справа в тому, що Дедала було вигнано з Афін. У нього був племінник на ім’я Пердік248, який був його учнем; кажуть, що він був навіть більш винахідливим і обдарованим, ніж його геніальний дядько. Ще до свого двадцятиріччя Пердік винайшов пилку (його надихнули, як кажуть, зубці на хребті риби), циркуль для архітектурного планування та геомет­рії, а також гончарний круг. Хто знає, що б він іще винайшов, якби ревнивий дядько не скинув його з акрополя, де він миттєво загинув. Після цього богиня Афіна перетворила його на куріпку. Якщо ти коли-небудь замислювався над тим, чому куріпки завжди летять низько й ніколи не здіймаються високо в небо і навіть будують свої гнізда на землі, — це тому, що вони пам’ятають те жахливе падіння з висоти Афін.

248 Цей рід усе ще носить зоологічну назву perdix, що з латини перекладається як «куріпка».

Так, так, ти маєш рацію, Тесею, це все трохи задалеко від суті, але я мушу розповісти цю історію по-своєму. У Міноса є дружина Пасіфая — вони з Дедалом дуже близькі. Дехто навіть припускає, що вони... Гм, скажімо, Мінос — складний чоловік, тож ніхто не буде звинувачувати Пасіфаю в тому, що вона шукає щастя деінде. Вона горда жінка, донька самого бога сонця Геліоса, і наділена великими силами. Вона є сестрою Кірки та Еета і, відтак, тіткою Медеї. Розповідають, що вона була настільки розлючена зрадами Міноса, що таємно додала до його вина зілля, яке змусило його під час заняття коханням вивергати лише змій і скорпіонів, що було, мабуть, найболючішим досвідом з усіх можливих. Але те, що вона зробила далі, здивувало всіх.

Одного разу Посейдон прислав з моря білого бика. О ні, я все ще не дійшов до правильного порядку речей.

Ти знаєш історію Європи? Хто ж не знає!.. Про те, як Зевс у вигляді бика249 викрав дівчину з Тіра просто на очах у Кадма та її інших братів. Вони вирушили до Греції, щоб її повернути, і під час своїх пригод Кадм, певна річ, заснував Фіви, і всі його брати також заснували свої династії, як Фінікія, Кілікія тощо, але вони так і не знайшли свою сестру, яка приземлилася разом із Зевсом на Криті. Отже, Європа народила богу сина Міноса, який правив островом, а після своєї смерті став одним із суддів Підземного світу. Далі Критом правив його син Астеріон, а потім його син Мінос Другий, нинішній Мінос, зайняв критський трон. Але у Міноса були брати, які заперечували його право на престол. Однак Мінос наполягав на тому, що боги завжди бажали, щоб він став царем, і щоб довести це, він звернувся з молитвою до Посейдона.

249 Цей бик піднявся на небо як сузір’я Тельця.

«Надішліть бика з моря, мій володарю Посейдоне, — вигукнув він, — щоб мої брати знали, що Крит належить мені. Я принесу бика в жертву на вашу честь і завжди шануватиму вас».

І справді, найпрекрасніший білий бик вийшов із хвиль. Він справді був настільки прекрасним, що це мало два сумні наслідки. По-перше, Мінос вирішив, що ця тварина занадто гарна, щоб її вбивати, тому він приніс у жертву меншого звіра зі свого стада, що дуже розлютило Посейдона. А по-друге, дивовижна краса бика привабила Пасіфаю. Вона не могла відвести від нього очей. Вона хотіла його. Вона хотіла, щоб він був на ній, навколо неї та в ній — вибач, Тесею, але це правда. Я розповідаю цю історію такою, якою вона відома усім. Є ті, хто каже, що це розгніваний Посейдон звів її з розуму цією хіттю — частина його покарання для Міноса за те, що той не приніс у жертву бика, але хай там як, Пасіфая стала одержимою своїм бажанням до цієї тварини.

Бик, звісно, був биком, тож він не розумів, як реагувати на залицяння жінки. У запалі й несамовитості своєї еротичної пристрасті закохана Пасіфая пішла до свого друга і, можливо, колишнього коханця Дедала й запитала, чи може він допомогти їй звабити бика. Довго не роздумуючи, Дедал, можливо, захоплений таким інтелектуальним викликом, узявся за виготовлення штучної телиці. Він зробив її з дерева та латуні, а тоді натягнув на каркас справжню коров’ячу шкуру. Пасіфая залізла всередину, правильна частина її тіла була підставлена до правильного отвору. Всю цю конструкцію прикотили на луг, де пасся бик. Я знаю, мій хлопчику, це огидно, але я розповідаю тобі історію такою, якою її знає весь світ.