Стивен Фрай – Герої (страница 63)

Прокруст привів свого гостя у досить затишну кімнату. Він навіть потурбувався про те, щоб на столі стояла ваза з квітами. Каркас ліжка, здавалося, був виготовлений із бронзи. Тесей помітив, що з усіх боків до каркасу були прикріп­лені кільця, які здавалися декоративними, але могли легко слугувати кайданами або наручниками.

— Як чарівно, — сказав Тесей, оглядаючи кімнату. — Іриси. Мої улюблені.

— А тепер просто лягайте на ліжко, я подивлюся, чи воно вам підходить.

— Ні, ні, — сказав Тесей. Швидко, як блискавка, він виконав один зі своїх бійцівських прийомів, поклавши Прокруста обличчям у ліжко. Поки той усе ще був приголомшений, Тесей схопив його руки і швидко прикріпив їх до обмежу­вачів, а потім зробив те саме й зі щиколотками Прокруста. Прокруст гучно вилаявсь, але Тесей заткнув його.

— Яке у вас чудове ліжко, — сказав він, повільно обходячи його. — Тут є ручка, цікаво, що ж вона робить?

Він узявся за рукоятку й повернув її у напрямку механізму, що був у кінці ліжка. Коли він повернув цю ручку, ліжко стало коротшим у довжину.

— Не лайтеся, Прокрусте, будьте чемними! Я бачу, що у вас тут є сокира. Можливо, для того, щоб ваші гості могли зручніше розташуватися на ліжку? Мені цікаво, чи це справді спрацює.

Тесей відрубав Прокрусту по щиколотки його стопи, що стирчали з ліжка. Крики були жахливими, тож Тесей змусив їх замовкнути, відрубавши також і його голову. Тіло тремтіло й посмикувалося ще декілька секунд, із обох його кінців вивергалася кров.

Поки Тесей знімав кайдани і скочував Прокруста з ліжка, він почув, як його дружина йде коридором.

— Ой, ти ж не почав без мене, чи не так, мій милий? Я чула крики, але в мене в печі був хліб, тож я...

Вона зупинилась і витріщилася на видовище, що зустріло її: радісний Тесей стояв із сокирою в руці, її чоловік лежав мертвий на підлозі, і всюди була кров.

— Ні, ти не запізнилася, — сказав Тесей. — Чому б тобі не лягти і не дозволити мені приладнати тебе до ліжка? Ні, ні, не треба опиратися. Буде набагато легше, якщо ти лежатимеш спокійно і дозволиш мені прикріпити себе цими хитрими кайданами... Ось так. Ой леле, здається, ти закоротка для цього ліжка, як бачиш. Так, закоротка. Дозволь мені приладнати тебе краще.

Жінка плювалася й вигукувала прокляття, але Тесей не звернув уваги, поки повертав ручку.

— Бачиш, тепер я можу тебе розтягнути. Кажуть, це дуже корисно для м’язів.

Він крутив, доки не почув, як скрипнули плечі жінки, коли її руки стали повільно витягуватися з плечових суглобів.

— Все ще не зовсім підходиш...

Тепер її стегна почали клацати й тріщати.

— Ти мала рацію щодо криків, — сказав Тесей. — Добре, що у вас немає сусідів.

Вона померла в жахливих муках, але в цей час Тесей думав про муки тих багатьох мандрівників, які мали нещастя прий­няти гостинне запрошення цього подружжя. Він знайшов багато вкрадених коштовностей, а за качиним ставком — жахливу купу кісток. Більше двох сотень людей закричало востаннє в цьому лихому домі.

Тесей закинув у вікна будинку запалені оберемки очерету, а тоді перейшов на той бік дороги, щоб лягти на полі навпроти й дивитись, як воно горить: Прокруст, його дружина, ліжко й усе. Коли згасли останні вуглинки, він згорнувся калачиком і подумав, що найкращі ліжка можна знайти тільки на природі, біля живоплотів і під мудрими, всевидючими зорями. Вранці він має зупинитися біля річки Кефісос і очиститися в її водах. Він відчував, що це було важливо.

Лиха мачуха

Чоловіча постать, яка крокувала ранковим ринком на афінській агорі, одразу привернула увагу містян240. Він був високим, він був гарним, але, незважаючи на свою молодість, мав відважний вигляд і впевнену поставу. Гнучка хода та широкі плечі говорили про те, що він був воїном або атлетом. Такі чужинці не були рідкістю в Афінах, але й не були повсякденним явищем.

240 Ми навіть знаємо точний день прибуття Тесея до Афін. Згідно з Плутархом, це був восьмий день місяця гекатомбою, приблизно червень-липень за нашим сучасним календарем. Це був місяць аттичного календаря, коли щороку в жертву богам ритуально приносили сто голів худоби.

Про палицю, яку він ніс на плечі, відразу почали розходитися чутки. Тесей зупинився біля ятки, щоб купити диню; маленький хлопчик побачив палицю і, заінтригований, торк­нувсь її.

— Чи це... чи це... бронза? — запитав він.

Тесей поважно кивнув.

— Так стверджував чоловік, у якого я її забрав, і я маю всі підстави йому вірити.

Торговець нахилився вперед.

— Я чув, що бандита Періфета убили. Кажуть, що він мав якраз таку палицю.

— Палиця Періфета Корінета! — пролунав крик.

— То це той чоловік, про якого ми чули?

— Той, хто розірвав Сініса його власними соснами?

— Самотній мандрівник, який переміг Керкіона...

— ...і вбив Кромміонську свиню...

— ...і відрубав ноги Прокрусту Розтягувачу...

— ...і згодував Скірона, скельного вбивцю, черепасі...

Радісна юрба підхопила Тесея на руки і віднесла до палацу. До них завітав безіменний герой Коринфського перешийка, Спаситель Саронічного узбережжя! Його звуть Тесей, і він принц із Тройзена. Ура Тройзену! Ура Тесею!

Тесей мав твердий намір зробити собі в дорозі ім’я, і йому це вдалось. Ось чому він обрав шлях найбільшої небезпеки замість морського шляху більшої безпеки. Але він був не зовсім марнославним і мав достатньо розуму, аби зрозуміти, що слава і поклоніння натовпу мають свою ціну. Вони можуть надихнути й схвилювати населення, але вони також дратують і тривожать можновладців. Він не хотів відштовхнути свого батька ще до того, як вони змогли познайомитися. З усмішками та дружніми поплескуваннями по спині йому вдалося вибратися з радісного натовпу.

— Дякую вам, друзі, — сказав він, безпечно повернувшись ногами на землю. — Дякую вам, але я звичайна людина, як і всі ви, і як скромний громадянин я прошу аудієнції у вашого царя.

Така скромність, звісно, лише посилила захоплення афінських громадян. Вони розуміли й поважали таку смиренність, тож дозволили йому увійти до палацу самому, не обтяженому почтом шанувальників.

Цар Егей прийняв Тесея в тронній залі. Поруч із ним сиділа його третя дружина Медея. Усі чули про Медею й ту роль, яку вона відіграла в забезпеченні успіху пошуків Золотого руна. Ходило багато історій про її магічні сили та її невблаганну волю. Її пристрасть як коханки, дружини та матері спонукала її, як казали люди, до найжахливіших вчинків. Дітовбивство, вбивство кровного родича — не було нічого, на що вона була б не здатна, але, дивлячись на неї, він бачив лише красу і просту солодкість. Тесей вклонився перед обома.

— Отже, ви і є той молодий чоловік, про якого ми всі чули, га? Сам принц Тройзена, онук мого давнього друга Піттея. Який позбавив нас від нашестя бандитів, чи не так?

Егей, певна річ, не впізнав свого сина. Якщо в рудому волоссі Тесея і було щось, що пасувало до його власної поріділої та сивіючої копиці волосся, це не викликало особливої уваги. Грецький материк, зокрема Македонія, був наповнений чоловіками та жінками, що мали пісочне, руде, мідне та іржаве волосся різноманітних відтінків.

Тесей знову вклонився.

— Це багато вбивств, юначе, — сказала Медея з посмішкою, блиснувши своїми зеленими очима. — Сподіваюся, ви зробили щось, аби очистити свою душу від такої кількості крові?

— Так, ваша величносте, — відповів Тесей. — Я зустрів Фіталідів, які мають храм біля річки Кефісос, і благав їх про спокуту. Вони очистили мене241.

241 Згідно з Плутархом і Павсанієм, вони були синами Фітала (можливо, це ім’я означає «метелик»), який колись виявив велику доброту до Деметри. У нагороду за це богиня наділила його нащадків силою спокутувати тих, хто порушив закони гостинності.

— Це було дуже розумно з вашого боку, тобто дуже правильно з вашого боку, — виправила свої слова Медея, але Тесей вловив у її тоні іскру ворожнечі. Егей також, він мусив зізнатися собі, не був радий його бачити.

— Так, гаразд, я впевнений, що ми вам дуже вдячні, — сказав цар. — Будь ласка, почувайтеся тут, у палаці, як удома. Я впевнений, що ми знайдемо для вас якесь заняття в... ем... армії чи ще десь... Є багато способів, як хороший воїн може стати нам у пригоді.

Насправді трон Егея був у небезпеці. Оскільки він був бездітним (як думав він та весь світ), п’ятдесят синів його брата Палланта — так, аж п’ятдесят242 — усі сподівалися отримати частку трону, коли його не стане. Їхнє агресивне нетерпіння через його відмову зректися престолу або померти стало причиною багатьох безсонних ночей Егея. У Медеї та Егея був син Медей, який, як вона сподівалася, правитиме Афінами після смерті Егея.

242 Відомі як Паллантиди.

Медея уважно дивилася на молодого принца, який зараз стояв перед нею, випромінюючи фальшиву скромність та удавану чарівність. Її неможливо було обдурити. Вона придивилася до нього ще раз, більш уважно, і її серце підстрибнуло у грудях. Вона побачила його волосся, але більше того вона помітила цей погляд і риси, які вона добре знала від Егея. Ширилися чутки про його візит — коли це було? Так, сімнадцять чи вісімнадцять років тому — до Дельфійського оракула, а звідти він вирушив до Тройзена та свого друга Піттея, в якого була донька Етра. Так, цей сміливий юнак був бастардом, народженим від їхнього союзу, Медея була в цьому певна. Допитливий погляд, яким він роздивлявсь Егея, лише підтвердив її переконання. Що ж, вона покладе край цій загрозі. Ніщо не стане між нею та її планами щодо успадкування трону Медеєм.