Стивен Фрай – Герої (страница 62)

— Прошу?

— Це поєдинок без зброї. Тільки руки і кулаки, ноги і ступні. Чистий бій.

Тесей подивився на велетня, який скинув свій плащ та інші предмети одягу і тепер стояв перед ним повністю голий. Можливо, це все ж був якийсь складний ритуал залицяння. Хоча опинитися в обіймах такого величезного й м’язистого чоловіка під час акту кохання було не менш жахливою перспективою, ніж опинитися в його обіймах під час акту бою. Високі й худі охоронці з ножами біля його горла не збиралися йти геть, тож, не маючи іншого виходу, Тесей, зітхнувши, відклав свій меч і палицю, а тоді зняв свою туніку.

— Я можу розтрощити людські кістки самими обіймами, — сказав Керкіон.

— Правда? — поцікавився Тесей. — Твоя мати, мабуть, дуже тобою пишається. Скажи мені... — додав він, спритно відскочивши вбік, коли Керкіон кинувся вперед, — якщо я переможу, чи справді твої люди підкоряться мені?

— Якщо ти переможеш, — засміявся Керкіон, викликаючи Тесея вперед, — вони служитимуть тобі до кінця своїх днів; ти будеш їхнім царем. Ходи до мене, ходи до мене!

Тесей пірнув між ніг Керкіона й відчув, як яйця велетня торкаються його маківки.

«Як огидно, — сказав він собі. — Але це хороша мішень».

— Стій на місці! — вигукнув Керкіон, розлючений Тесеє­вими маневрами та стрибками вбік. — Ти не борешся, як чоловік, ти танцюєш, як дівчина.

Керкіон поволі почав втомлюватися. Він був надто сильним, щоб Тесей ризикнув почати з ним бій, адже було достатньо лише самих ведмежих обіймів цього велетня, і його ребра відразу б тріснули. Але випади й удари гіганта сповільнювалися. Щоразу, коли він робив свій хід, Тесей знаходив спосіб повернути його силу проти нього самого, ще більше його втомлюючи. Наступного разу, коли він пірнув між ніг Керкіона, він стрибнув на мошонку велетня і повис там, а тоді став крутити її по колу.

Керкіон завив від агонії.

— Перестань! Ти не можеш це робити, це проти правил!

Сильно смикнувши востаннє, Тесей зіскочив на землю.

— Я тебе дістану, я тебе дістану! — гримів Керкіон.

«Він утратив самовладання, — подумав Тесей. — Тепер він у мене на гачку».

Керкіон затупотів ногами й кинувся вперед, сліпий до всього, окрім помсти. Тесей кусав його за щиколотки, щипав за яйця, стрибав на пальцях його ніг, сміявся, дражнив і кружляв навколо нього, доки Керкіон не став більше схожим на розлюченого бика, ніж на спритного бійця.

Нарешті Тесей заманив його до ряду зубчастих скель і збив його з ніг. Керкіон упав обличчям на гострі камені, а Тесей почав скакати на ньому, як дитина, що підстрибує на ліжку. Кров велетня бризнула з нього фонтаном і впала багряними краплями на каміння, коли Керкіон сіпнувся й випустив свій останній подих238.

238 Афіняни вважали, що Тесей винайшов боротьбу. Його хитрість, техніка та вміння повернути грубу силу Керкіона проти нього самого втілювали все те, що високо цінували стародавні афіняни. Особливе мистецтво, яке він розробив, те, що ми зараз могли б назвати «змішаними бойовими мистецтвами», греки називали панкратіоном, що означає «все сила». Як ви пам’ятаєте, Геракл перейняв деякі його прийоми і застосував їх до Антея під час свого Одинадцятого подвигу.

Тесей обернувся й побачив, як двоє худих охоронців стають перед ним на коліна.

— Мілорде!

— Ваша величносте!

— Ой, перестаньте, — сказав Тесей, важко дихаючи після такого поєдинку. — Ідіть геть. Ви вільні. Швидко, вперед! Інакше я зроблю з вами те, що зробив із вашим царем.

Спостерігаючи за тим, як вони біжать униз схилом пагорба, Тесей знову одягнув свою туніку й зібрав свої речі239.

239 Інші інтерпретації цього протистояння стверджують, що історію було перероблено, щоб вона могла вписатись у міф про юнацькі подвиги Тесея, а насправді вона сталася пізніше під час рутинного політичного перевороту. Ця версія стверджує, що Керкіон був справжнім царем і що Тесей забрав у нього, а не виборов його царство Елевсін у пізніші роки, коли Тесей вже й сам став царем.

6. Прокруст Розтягувач

Останній супротивник Тесея з’явився перед ним у долині гори Корідаллос. На відміну від інших, він не вистрибнув із-за скелі чи дерева. Він не перегороджував Тесею шлях і не погрожував йому мечами, палицями чи ножами. Натомість він стояв у дверях гарно обставленого кам’яного будинку і зустрів його посмішкою та гостинним запрошенням.

— Привіт, незнайомцю! У вас такий вигляд, наче пройшли багато кілометрів.

— Так і є, — сказав Тесей.

— Тоді вам, безумовно, потрібна вечеря та ліжко на ніч.

— Я думав, що сьогодні ввечері вже дійду до Афін.

— О, це добрих двадцять кілометрів. Ви не встигнете туди до настання ночі. А на дорозі, можу вас запевнити, вичікують злодії та вбивці. Повірте, набагато краще переночувати тут і подолати останній етап вашої подорожі, коли ви будете сповнені сил. Ми пропонуємо дешеву й чисту кімнату за доступною ціною.

— Продано, — сказав Тесей, простягаючи руку. — Тесей із Тройзена.

— Прокруст із Ерінея. Ласкаво просимо під наш дах.

У його посмішці й поклоні було щось таке, що не дуже сподобалося Тесеєві, але він нічого не сказав і зайшов до маленького будиночка. Всередині жінка середніх років витирала листям м’яти дерев’яний стіл. Вона зустріла його швидким реверансом і сяючою усмішкою.

— У нас гість, моя люба, — сказав Прокруст, нахиляючи свою голову під час входу, щоб не врізатися в надпоріжник, бо він був високим чоловіком.

Дружина Прокруста знову вклонилася. Вона посміхалася так само широко, як і її чоловік, і Тесея ця посмішка також відштовхувала.

— Чи є у вас десь вода, щоб я зміг помитися? — запитав він.

— Помитися? Навіщо вам це? — здивовано запитав Прокруст.

— Не важливо, Прокрусте. Якщо молодий панич хоче помитися, то нехай миється. Чужинці мають дивні звичаї, ось і все. Позаду є ставок, де плавають качки, — додала вона, повернувшись до Тесея. — Він задовольнить ваші потреби?

— Чудово задовольнить, — сказав Тесей і вийшов.

Він побачив ставок, але не пішов до нього: замість цього він підійшов до вікна у задній частині будинку і присів під ним, прислухаючись.

— О, він ідеально підходить, мій любий, — казала дружина. — Ти бачив той опуклий мішок, який він приніс із собою? Там точно достатньо срібла й золота.

— Він не високий і не низький, — замислено додав Прокруст. — Як ти гадаєш, коли я поведу його, щоб підігнати до ліжка, його краще розтягувати?

— О, я люблю, Прокрусте, коли ти їх прив’язуєш і розтягуєш. А ці крики, ці крики!

— Так, а ще можна весело провести час, коли вони виявляються задовгими для ліжка. Відрубувати їм ноги... Тоді вони теж багато кричать.

— Розтягни його, Прокрусте, розірви його! Це займає більше часу.

— Гадаю, що ти маєш рацію, моя люба. Зараз я піду до кімнати і зроблю ліжко довшим. Що він узагалі там робить? Ти коли-небудь чула, щоб людина милась? А ще він не видає жодного звуку.

Тесей швидко підняв камінь і кинув його в ставок. Він приводнився зі сплеском під акомпанемент сердитого крякання.

— В усякому разі він лякає качок.

— Можливо, він зі Спарти, — припустила його дружина. — Про спартанців завжди можна почути дивні речі.

— Він сказав, що він із Тройзена.

— Вони теж дивні.

— Невдовзі ми почуємо про нього ще більш дивні речі, — сказав Прокруст, виходячи з кімнати.

Тесей повернувся зі ставка, тож із нього, як годиться, крапало, коли він зайшов у будинок.

— Випийте чашу вина біля вогнища, — запропонувала жінка. — Від цієї води ви, мабуть, замерзли.

— Як мило з вашого боку.

— Усе готово, — сказав Прокруст, повертаючись, і підморгнув дружині. — Просто перевіряв, що у вашій кімнаті вам буде комфортно.

— Це так дбайливо з вашого боку, — сказав Тесей. — Кажуть, що боги винагороджують гостинність.

— Що ж, це найменше, що ми можемо зробити, — відмахнувся Прокруст. — Від Елевсіна до Афін важка дорога. На цьому шляху можна зустріти досить неприємних клієнтів.

— Я точно зустрів під час своєї подорожі чимало цікавих і незвичайних людей.

— Ніхто з них, сподіваюся, не бажав вам зла? — запитала жінка з майже материнською турботою.

— Більшість із них були такі ж ввічливі й доброзичливі, як і ви, — мовив Тесей із широкою посмішкою.

— Досить розводити теревені, моя люба, — сказав Прокруст. — Цей пан хоче побачити свою кімнату. Переконатися, що ліжко підходить, і все таке.

— Ліжко? — запитав Тесей. — Боги милосердні, я вже звик спати просто неба. Якою розкішшю буде ліжко.

— Тоді йдіть за мною, я вам усе покажу.