Стивен Фрай – Герої (страница 61)

— Я покладу свою палицю, — сказав Тесей. — Я покладу свій меч і покладу свій мішок. Тому що я хочу стати на коліна перед вашою величчю.

— Це як?

— Я їду цією дорогою вже чотири дні й чую лише розповіді про дивовижного Сініса Пітіокампта.

— Так, гаразд, але не поводь себе дивно.

— О боги, я недостойний зустріти такого чудового чоловіка, такого чистого героя.

Тесей упав перед ним на траву.

— Гаразд, просто йди сюди, добре?

— Я не можу поворухнутись, я вражений вашою величчю. Сініс Великий. Сініс Дивовижний. Сініс Неймовірний. Соснозгинач. Цілитель людей.

— Ти точно божевільний, — сказав Сініс, підходячи до нього. — Ну ж бо, вставай.

Але якимось чином у цьому безладі Тесей і Сініс зуміли помінятися своїми місцями. Тепер Сініс розкинувся на траві, а Тесей опинився над ним і притискав його до землі.

— Ну ж бо, великий Сінісе. Це несправедливо, що ви подарували багатьом людям стільки задоволення, але самі не отримали жодного.

— Відпусти мене!

— Ні, мій володарю, — сказав Тесей, тягнучи Сініса травою за його зап’ястя, як дитина тягне іграшковий візок. — Ви зробили стільки добра багатьом незнайомцям, не думаючи про себе. Отже, якщо я прив’яжу вашу руку до цього дерева і потягну ось так...

Сініс ридав, скиглив і благав, коли Тесей узявся до роботи.

— Ваша скромність робить вам честь, Сінісе, — мовив він, потягнувшись до другої сосни, — але, безперечно, буде цілком правильно, щоб у світі був не один, такий як ви, а двоє.

— Благаю тебе, благаю тебе. Під тими кущами заритий скарб. Бери його, бери все.

Тепер Тесей міцно тримав обидві сосни в своїх руках.

— Ти пищиш і кричиш, як свиня, і я помітив, що ти обмочивсь, як перелякана дитина, — сказав він раптом дуже суворим тоном. — А ти колись виявляв милосердя до своїх переляканих жертв?

— Мені так шкода, справді шкода.

Тесей трохи подумав.

— Гм. Я бачу, що тобі справді шкода. Я зараз піду й перевірю, чи ти кажеш правду про свій скарб, і якщо так, то я тебе пощаджу.

— Так, так! Але не відпускай, тільки не...

— Давай подивимося, твій скарб лежить у цьому місці, кажеш?

Тесей відступив, послаблюючи свою хватку. Сосни розлетілися у різні боки, розірвавши Сініса надвоє, коли вони злетіли вгору, випустивши при цьому дощ із голок зі своїх тремтячих гілок.

— Ой. Який я незграбний, — мовив Тесей.

Тесей покинув це місце лише після того, як розкопав скарб і зрубав обидва дерева своїм мечем. Він розпалив соснове багаття і на знак подяки богам послав до небес солодкий дим.

3. Кромміонська свиня

Тесей продовжив свою подорож дорогою на перешийок, яка обіймала узбережжя. Невдовзі він наблизився до села Кромміон, що розташоване було на півдорозі між Коринфом і містом Мегара. Він уже був ближче до Афін, ніж до Тройзена. Все частіше мандрівники, що поспішали на південь, або фермери, які нервово працювали на полях, зупинялися на хвильку, щоб попередити Тесея про страшну істоту, що спустошує ці землі, яку вони називали Кромміонською свинею.

З тих історій, які йому розповідали, Тесей не був упевнений, чи була Кромміонська свиня справжньою свинею, що пирхала, вищала та хропіла, чи вона була лихою й кровожерливою старою жінкою на ім’я Фея. Дехто присягався, що бачив, як сива карга перетворила себе на свиню. Інші стверджували, що Фея була просто доглядачкою свині.

Тесей не побачив ніякої сивої старої карги, проте справді зустрів велику й агресивну дику свиню. Велика бронзова палиця виявилася для неї гідним супротивником, і незабаром боги пригостилися чимось іще смачнішим за запашний сосновий дим — ароматом свіжопідсмаженого бекону236.

236 Дехто каже, що Кромміонська свиня була матір’ю Калідонського кабана. Див. історію Аталанти.

4. Скірон

Далі вздовж прибережної дороги, між Мегарою та Елевсіном, вичікував сумнозвісний розбійник на ім’я Скірон, або Скейрон. Він був там так довго, що скелі над затокою в тій точці були відомі як Скіронські скелі. Далеко під ними, у блакитних водах Саронічної затоки, нетерпляче плавала колами гігантська черепаха. У Скірона й черепахи були цікаві та тривожні стосунки. Modus operandi Скірона полягав у тому, щоб змусити мандрівників мити йому ноги просто на краю урвища. Мимовільні жертви опинялися спиною до моря, а коли вони ставали на коліна, щоб почати мити йому ноги, він завдавав їм сильного удару ногою в живіт, і вони падали вниз у воду, де на них чекала жадібна черепаха з роззявленими щелепами.

— Ні, ні, ні, ні, ні! — сказав Тесей після того, як Скірон вискочив із-за дерева й, погрожуючи мечем, наказав помити йому ноги. — Вони огидні. Я не буду їх чіпати.

— Хочеш, щоб тебе проштрикнули мечем? — запитав Скірон.

— Ні, не хочу, — погодився Тесей. — Але де миска з гарячою водою? Де ароматичні олії? Де фланель із козячої шкіри? Якщо я вже маю вимити чиїсь ноги, то зроблю це належним чином.

Нетерпляче зітхнувши, Скірон — його меч весь час вказував на Тесея — показав йому, де він зберігає всі знаряддя й артефакти, необхідні для ідеальної ванночки для ніг. Тесей наполіг на тому, що треба закип’ятити воду в мідній чаші, яку він знайшов.

— Зрештою, — весело сказав він, — якщо щось потрібно зробити, то це варто робити належним чином.

— А тепер іди туди, — гаркнув Скірон, коли Тесей нареш­ті заявив, що він завершив свої приготування. — Я сяду на цей табурет, а ти присядь там.

— Це дуже близько до краю, — із сумнівом сказав Тесей.

— Мені подобається дивитися на море, коли мені миють ноги. Більше ніяких розмов, просто роби свою справу, гаразд?

Тесей обережно підніс чашу з киплячою водою до місця, де сидів Скірон. Він відчував вістря його меча своїм попереком, воно підштовхувало його.

— Гаразд, отже... тут?

— Ближче до краю.

— Тут?

— Ще ближче.

— Боги милосердні, оце тут високо... Ой!

Тесей спіткнувся й зробив кілька кроків уперед. Звільнившись од вістря меча, притиснутого до його шкіри, він швидко розвернувся й жбурнув обпікаючий вміст чаші в обличчя Скірона. Розбійник спершу видав один короткий крик, сповнений болю та шоку, а потім — після раптового поштовху Тесея — він видав уже другий, довший крик, поки дико хитався на краю скелі, перш ніж упасти у синє-синє море.

Тесей поглянув вниз і побачив кремовий слід гігантської черепахи, що наближалася до тіла, яке билося на хвилях.

5. Керкіон і народження боротьби

Далі Тесей зупинивсь у храмі Деметри й Кори237 в Елевсіні, щоб принести жертви богам і подякувати їм за те, що він досі був живий. Коли він знову вирушив у подорож, берегова лінія почала різко повертати на південь. Для гідних і нужденних у його мішку залишалося ще багато подарунків, але тепер його думки були більше зайняті тим, як його батько відреагує на їхню зустріч, ніж загрозою з боку розбійників і бандитів.

237 Кора, що означає «діва», була втіленням Персефони, коли та підіймалася з Підземного світу на весняні та літні місяці відповідно до домовленості її матері Деметри з Аїдом.

Тесей саме міркував про те, що треба знайти місце для бівуаку, де він зможе переночувати, коли обабіч нього, здавалося, нізвідки з’явилося двоє високих і худих чоловіків, а їхні ножі були спрямовані йому в горло. Тоді перед ним із тіні вийшла третя постать. Тесей іще ніколи не бачив такого велетня. Він затьмарив би навіть Періфета, його першого супротивника у цій подорожі. Тесей знав цілком звичайних людей, які були менші заввишки, ніж цей чоловік був завширшки.

— Хто дозволив тобі увійти до мого королівства? — заревів гігант.

— Прошу?

— Я — Керкіон, цар цього царства. Ти входиш без дозволу.

— Що ж, я був неправий. Будь ласка, прийміть мої вибачення.

— Я пропоную чужинцям поєдинок без зброї. Якщо ти виграєш, це королівство буде твоїм.

— А якщо я програю?

— Тоді ти помреш.

Тесей озирнувся.

— Якесь це невелике королівство, чи не так? Маю на увазі, скажімо, у порівнянні з Коринфом.

— Ти приймаєш виклик?

— О так, приймаю.

— Тоді зніми свій меч і свій одяг.